Володимир Гришко: «Юності у мене не було: вдень – консерваторія, вночі – кладовище»
Коли знаменитий тенор співає, для нього не існує умовностей. Любити так любити. Вбити так вбити. За цю достовірність світова преса не раз називала одного з провідних солістів нью-йоркської «Метрополітен-опера» Володимира Гришка «шаленим Хозе» та «найсексуальнішим Пінкертоном Америки». 2004-го, після 20 років виступів у США, король оперного співу повернувся додому. Та раптом… знову залишив Україну.
Два роки тому маестро відкрив у китайському Шанхаї продюсерський центр італійського класичного співу бельканто. Ми зустрілися з Володимиром Гришком під час його приїзду до України.
«Мене відмивали від бруду і виштовхували на сцену»
– Ви завжди носите на правій руці перстень дивовижної ручної роботи…
– Мамин подарунок. Вони з татом познайомилися в німецькому концтаборі. Потім маму відправили працювати на фабрику, де вона вчинила диверсію: не вимкнула у цеху світло під час нальоту літаків союзників, і виробництво розбомбили. Дивом залишилася жива. Її мало не повісили фашисти. Перед стратою відібрали одяг. Але вона, гола, примудрилася втекти. Її прихистила якась німкеня. Мама повернулася на батьківщину і народила п'ятьох дітей. Я наймолодший...
Ми жили в Києві, у приватному секторі в Мінському районі, неподалік від циганського табору. Я бігав до циган у гості, вони – до нас. Ми співали з мамою «Всюди буйно квітне черемшина». Я так затягував, що слухачі казали: «Твій ромале так співає, що нам, циганам, тут робити нічого!».
Потім приїжджав адміністратор дитячого хору «Щедрик-щедрівочка». Мене відмивали від бруду, наряджали і як соліста виштовхували на сцену. Проте до слави я був байдужий. Продовжував бігати з циганськими хлопчиськами. Досі пам'ятаю, як циганки купували крадену ковбасу. Працівниці ковбасної фабрики ховали її між ніг, перев'язували ізоляційною стрічкою і йшли через прохідну. За воротами їх вже зустрічали покупці. І смак цієї «лікарської» ковбаси, ще гарячої, від якої йшла пара, я ніколи не забуду. Так що грішний, любив крадену ковбаску...
Цигани прищепили мені почуття свободи. Але водночас я був дуже цілеспрямованим. У мене не було юності. Я не сидів у барах, не пив пива, не їздив на мотоциклі, не зустрічався з дівчатами. Вдень – навчання в консерваторії та училищі Глієра. Вночі – кладовище, де я робив пам'ятники, фарбував огорожі, переставляв надгробки, які провалилися. Мама хворіла, і треба було годувати сім'ю.
«Маму вбили звісткою, що я …помираю»
– Я був солістом ансамблю пісні і танцю Київського Червонопрапорного округу, – продовжує спогади маестро. – Ми їздили виступати в Чорнобиль, хоча мене застерігали: можеш втратити голос. І ось після поїздок почалися якісь дивні речі зі шлунком. Призначили операцію. Коли я йшов з дому, мама ніби відчувала лихе. Кричала, як чайка перед бурею. Голосила, благословляла мене довго. Під час операції виявили незрозуміле утворення. Шість годин я лежав з розчахнутим животом: хірурги чекали відповідь з лабораторії. На щастя, нічого страшного не виявили.
У цей час хтось з моїх заздрісників підступно зателефонував мамі додому і повідомив, що я... помираю. А мама до цього втратила старшого сина. Він служив у кавалерійському полку в Москві. Знімався у фільмі Бондарчука «Війна і мир». На зйомках кінь вкусив брата за коліно, і там утворилася саркома. Мама вже була як підрубане дерево. І тут звістка, що і другий син йде з життя. Вона померла одразу після тієї телефонної розмови. Серце не витримало…
– Скандал з вашими гастролями в окупаційному Криму це теж підступи заздрісників? Вас звинувачували і в тому, що продовжуєте виступати у Маріїнському театру в Санкт-Петербурзі, де довгий час були солістом.
– З початку війни я розірвав будь-які зв’язки з Маріїнським театром. Моя громадянська позиція: «Ні». Жодного разу, з початку подій на Майдані, не їздив і не збирався на гастролі до Росії і окупованого Криму. Зачепитися не було за що, і тоді десь розкопали мою стару кримську афішу 2009 року і виклали її як свіжу – буцімто Гришко має співати в окупованій Ялті, у резиденції «Кримський Бриз». Резиденція офіційно заявила, що вони хоч і поважають творчість оперного співака Гришка, проте він у них не виступав. А також наголосила, що жоден з українських журналістів не звертався до них за офіційними коментарями. Так я став героєм сфальшованої новини, класичного фейку. Фейк розсипався після того як я в день буцімто свого «концерту в Ялті» виклав пряме відеозвернення з Майдану Незалежності - що саме в цю мить знаходжуся і працюю в Києві.
(Повний варіант інтерв’ю з Маестро читайте в черговому номері газети «Вечірній Київ», який вийде 20 жовтня ц.р.)
Нагадаємо, що один з найвпізнаваніших художників України відсвяткував ювілей.