Розстріляна свобода слова: у Києві відкрили виставку, присвячену загиблим журналістам
За час повномасштабної війни зафіксовані понад 500 злочинів російських окупантів проти журналістів та медіа в Україні.
До Дня пам’яті українських журналістів, які загинули, виконуючи свої професійні обов’язки, в Національному музеї історії України у Другій світовій війні відкрили виставку «Розстріляна свобода слова».
Пам’ятні заходи приурочені до річниці зникнення журналіста Георгія Ґонґадзе. — 16 вересня 2000 року. Утім, крапка у цій резонансній справі ще й досі не поставлена: не лише непокараними, але й неназваними залишаються замовники вбивства журналіста.
Від початку широкомасштабного вторгнення загинули 72 українських та іноземних журналісти, із них 15 — під час виконання професійних обов’язків у зоні бойових дій. Ціна, яку працівники медіа платять за те, щоб донести правдиву інформацію до своєї аудиторії і всього світу, часто надзвичайно висока.
Загиблі та поранені журналісти, медійники, яким довелося зазнати російського полону і тортур, знищені обстрілами редакції, вкрадене чи розтрощене майно, термінова евакуація із небезпечних зон — це неповний перелік атак агресора проти українських ЗМІ.
На виставці представлені матеріали, які пов’язані з ризикованою роботою журналістів в Україні та свідчать про злочини росії проти них.
Захід відкрили Actors for future пластичним перформансом. Своєю майстерною грою вони продемонстрували присутнім ризики і загрози, яких зазнають українські журналісти сьогодні. Реальні історії, зіграні акторами, розповідають про справжню ціну бою на інформаційній передовій.
«На журналістів полюють, їх вбивають, беруть в полон. Як тільки агресор окупував якийсь шматок землі, одразу шукають представників засобів масової інформації, бо вони — першочергова загроза російській пропаганді. Більше того, документування воєнних злочинів журналістами допомагає встановленню правди та притягненню винних до відповідальності. Оскільки медіа фіксують воєнні злочини, російська армія розглядає українських та іноземних журналістів, які працюють на території України, своїми мішенями», — зазначив Голова Національної спілки журналістів України Сергій Томіленко.
Він також підкреслив, що на виставці представлені реальні експонати, які передали колеги з прифронтових — Сумщини, Миколаївщини, Херсона, Маріуполя, Бахмута та інших населених пунктів. Серед них техніка, пошкоджена під час виконання професійних обов’язків, захисне спорядження, одяг, пам’ятні предмети, які належали загиблим і полоненим журналістам, документальні відеосвідчення та знімки, що ілюструють роботу українських воєнних журналістів.
Саме завдяки НСЖУ за підтримки шведської правозахисної організації Civil Rights Defenders було організовано виставку, яка стала частиною масштабного проєкту про різнопланові атаки росіян на працівників медіа від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну «Розстріляна свобода слова».
Національна спілка журналістів України документує злочини проти медіа. Зокрема в межах ініціативи вже записано свідчення понад сотні журналістів. Ці дані передадуть до правозахисної ініціативи «Трибунал для Путіна», Міжнародної та Європейської федерації журналістів та інших міжнародних інституцій.
На відкриття також завітав тимчасово виконуючий обов’язки Міністра культури та інформаційної політики України Ростислав Карандєєв. Посадовець висловив співчуття родинам, які втратили близьких внаслідок війни.
«Нема слів, якими ми можемо передати увесь той сум, який охоплює нас, коли ми отримуємо погану звістку з фронту чи з мирних, на перший погляд, територій, які обстрілюють. Проте журналісти — це ті люди, які не просто інформують, а й формують думку суспільства. Кожен з нас хоче відчувати себе обізнаним і бути поінформованим за будь-яких обставин. Наші журналісти з перших днів війни доносять до людей правдиву, не фейкову інформацію. Завдяки їм українці не піддаються російській пропаганді, а чекають на новини з першоджерел. Це потужна державна місія, яку зараз виконують журналісти. У війні росії проти України гинуть не тільки військові, які свідомо зі зброєю йдуть на фронт, а й ті, хто фіксує, документує, знімає і пише про все, що відбувається. Мої глибокі співчуття рідним і близьким тих українських журналістів-патріотів, які віддали своє життя, виборюючи, у рамках своєї професії за нашу перемогу».
Про експозиції, які розкривають сповнений жертовності подвиг українського народу розповів директор Національного музею історії України у Другій світовій війні Юрій Савчук.
«Наш музей від початку своєї роботи демонструє масштаби та наслідки війн у глобальному контексті через долі її учасників, свідків та жертв. З перших днів повномасштабного вторгнення музей зайняв активну позицію на культурному фронті. В тому числі, ми показуємо відвідувачам важливість українських журналістів, які працюють в умовах війни, — наголосив Юрій Савчук. — З початку цього року в умовах війни наш музей відвідало 200 тисяч людей, а з початку повномасштабного вторгнення — 320 тисяч».
На церемонію відкриття запросили сім’ї загиблих журналістів. Дехто із них, як, наприклад, мама і брат загиблого українського фрілансера Богдана Бітіка принесли і передали директору музею речі журналіста, які доповнять експозицію.
«Мій син загинув 26 квітня 2023 року біля Антонівського мосту в Херсоні, допомагаючи в роботі італійському журналісту Коррадо Зуніно, — розповідає мама загиблого Ірина Петрівна. — Він був фіксером італійської газети La Repubblica».
Богдан володів п’ятьма мовами, був сходознавцем-поліглотом, волонтером і дуже сміливою людиною.
«Він приїхав в Україну незадовго до повномасштабного вторгненням — до цього 21 рік прожив в Індонезії. Після 24 лютого Богдан подався у волонтери, розвозив обіди українським бійцям, які боронили Київ. Допомагав іноземним журналістам, які приїжджали в Україну висвітлювати події війни. Це була його шоста поїздка, у якій він супроводжував журналістів. До цього були Луганщина, Донеччина, Харківщина».
Російська куля прошила жилет із написом «Преса», пройшла крізь тіло Богдана і поранила італійського журналіста, що був поруч. Поховали Богдана Бітіка в селі Пухівка на Київщині. В Україні у загиблого залишились мати, брат та племінники, а в Індонезії — дружина та син Олександр.
Також на виставку завітали журналісти, яким вдалося вирватися з окупованих територій. Свою історію розповіла редакторка газети «Вперед» із Бахмута Світлана Овчаренко. Дружина полоненого журналіста Сергія Цигіпа, який був керівником ГО «Каховський плацдарм» та співзасновником фестивалю «Таврійські ігри». Пані Олена розповіла, що її чоловік нині перебуває у СІЗО російських катів і йому загрожує від 10 до 20 років ув’язнення.
Нелегким досвідом поділилася неймовірно мужня жінка, яка перебувала в російському ув’язненні 3 роки, але не змінила своїх поглядів, Людмила Гусейнова. Вона правозахисниця та директорка з комунікацій СЕМА.
Окрім запрошених гостей, до музею історії України прийшли й столичні мешканці.
Родина Марченків завітала на виставку у повному складі. Наталія та Володимир розповіли, що маленьку доньку Євгенію взяли з собою цілеспрямовано.
«Ця виставка — дуже важлива ініціатива. Люди мають знати, бачити, розуміти, що відбувається у нас в країні. А не забувати про війну, коли в Києві спокійно», — акцентував Володимир.
«Це наша історія. На жаль, зараз вона пишеться кров’ю українців, в тому числі і журналістів. Ми не повинні приховувати цю історію від наших дітей», — додала Наталія.
Виставка триватиме до 3 листопада. Її завершення приурочене до Міжнародного дня припинення безкарності за злочини проти журналістів.
Читайте також у «Вечірньому Києві»: На Софійській площі у День пам’яті захисників України відкрили фотовиставку «Воїни світла», присвячену загиблим бійцям із підрозділу «Азов», батальйону «Донбас» та 3-ої штурмової бригади, які віддали життя за Україну. Виставка триватиме до кінця місяця.
Сніжана БОЖОК, «Вечірній Київ», фото Бориса Корпусенка