Світлана Василенко: «Голос важливіший за зовнішність – у ньому є сила, що спонукає творити»
Світлана Василенко, авторка й ведуча talk-проектів на радіо «Київ» розповіла "Вечірці" про любов до міста, життя у радіо форматі та про крутий міський проект "Міські історії " на Радіо Київ - 98 FM
- Пані Світлано, запрошуючи своїх слухачів до спілкування в ефірі радіо «Київ», ви чекаєте відповіді на запитання: «За що ви любите Київ?». Так от, читачі «Вечірки» хочуть знати, як відповісте ви.
- Для мене Київ – це не місто. Це людина. Часом весела й відчайдушна. Іноді романтична та чутлива. А буває, і сувора, і принципова. Але завжди щира у своїх почуттях, відкрита до всього нового й надзвичайно справедлива. Я люблю Київ за це. І, звісно ж, за його історію. Якщо уявити Київ як людину й мене попросили б її намалювати, це були б два портрети. На одному – стильний чоловік у діловому костюмі, але при цьому в модних кедах. Такий він для мене в робочі дні. Інший портрет – святково-вихідний. І тут Київ у вишиванці з увімкненим телефоном... І посміхається широкою білосніжною посмішкою.
- Фраза з анонсу вашого радіопроекту: «Улюблений проект про Київ «Міські історії» виходить у люди!». Така програма вже була раніше?
- На радіо «Київ» за 12 років його існування виходило безліч проектів про Київ. Ми з моїм колегою Олексієм Шевчуком обговорили найсильніші сторони майже кожного з них. І визначили оптимальний формат, який зараз мають «Міські історії». Він швидко став популярним, що згодом підтвердили рейтинги.
- А яка ваша улюблена історія про наше місто та його мешканців?
- Знаєте, я найбільше люблю історії наших слухачів, які телефонують на проект «Міські історії». Якось у нас була тема про найромантичніші місця Києва. Зателефонувала одна дівчина й, оповівши свою історію, повернула нас у березень 2013 року. Тоді в місті був великий снігопад. Вона розповіла, як кілька годин простояла в заторі. І раптом у вікно її автівки постукав чоловік. Він змерз, а дорога до метро була неблизькою, та ще й цей сніг... Вона відчинила йому дверцята. Так двоє незнайомих людей опинились у сніговому полоні на кілька годин. Потім він запропонував сходити по каву неподалік. Невдовзі повернувся з двома скляночками, що ароматно парували на морозі. Дівчина зізналась, що цієї миті для неї світ перевернувся. Їй здалося, що вона прожила з цією людиною вже не один десяток років. Що це її доля... Згодом вони одружилися.
- Подаючи себе як «авторку й ведучу talk-проектів», ви свідомо наголошуєте, що є майстром розмовного жанру?
- Радіоведучою я стала випадково. Мріяла (і досі мрію) бути телеведучою. Я спробувала чимало: вела й робила новини, була ді-джеєм, авторкою та ведучою різнопланових проектів, готувала людей до ефіру. Про радіо я знаю, напевно, все... Чого про мене не знають слухачі?! Певно, того, що я не маю журналістської освіти. Я перекладач з англійської та болгарської мов. А ще я сертифікований міжнародний коуч – навчаю людей розмовляти красиво і правильно. Мої заняття – це те, що я випробувала на собі, аби звучати так, як ви чуєте мене в ефірі. Я вважаю, що голос важливіший за зовнішність. У ньому є сила, що спонукає творити. Я маю пристрасть – перетворювати голос на Мистецтво.
- Як професіонал запитайте себе про щось важливе й дайте стислу відповідь.
- Останні кілька місяців я часто ставлю собі запитання: у чому сила нашого міста? Здається, відповідь з’явилась: у його людях!