Діти з обмеженими можливостями та їх місце у суспільстві: думка киян

Зараз, на жаль, у нашій країні понад 165 тисяч дітей у віці до 18 років є інвалідами і ця кількість невпинно зростає з кожним роком. Звичайно, люди з обмеженими можливостями отримують від держави фінансову, медикаментозну підтримку, різні пільги. Але зараз гостро стоїть питання про місце таких дітей у суспільстві та ставлення оточуючих до їх особистості.

Тому ми провели опитування серед підлітків і людей старшого віку, щоб дізнатися їхню думку щодо цього питання.

Марія 13 років, учениця

– Якби в моєму колі спілкування була б дитина з обмеженими можливостями, то я допомагала б їй, намагалася підтримати. Взагалі, я вважаю, що вади не повинні впливати на ставлення до її власного «Я». Такі діти можуть і мають розвивати свої таланти та насамперед сприймати себе як повноцінну частину суспільства.

Ксенія 16 років, учениця

– До таких людей треба ставитися як і до всіх  інших, бо у кожного є свої недоліки і вони не мають ставати перешкодою до нормального спілкування та взагалі існування. Мабуть, в мені було б якесь співчуття, хоча це теж залежить від самої людини, якщо вона себе подає  з боку, що усім має бути її шкода, то так воно і буде, а якщо вона прагне повноцінного життя і подає себе саме з цього боку то і ставлення до неї змінюється.

Яна 16 років, учениця 

– Я не поділяю людей на звичайних та з обмеженими можливостями, тут скоріше грає роль внутрішній світ, якщо з людиною є про що поговорити, вона має власну думку і не йде на поводу у своїх вад то усі сприймають її як повноцінну. Для таких дітей важливо розвиватися у близькій для них сфері і тоді для них всюди і завжди вистачатиме місця.

Аліна 45 років, програміст 

– Такі діти можуть навчатися у звичайних навчальних закладах тільки тоді коли їм будуть надані усі умови для зручного пересування та комфортного навчання. Спілкування з іншими дітьми насамперед залежить від характеру дитини-інваліда, якщо він не буде замкненим у собі то і інші до нього потягнуться.

Владислава 16 років, учениця 

– Людина-інвалід ніколи не змогла б увійти в моє коло спілкування. Навіть не тому, що вона має певні відхилення, а мені просто було би її шкода. Для мене жаль це найгірше , що можна відчувати до людини, а тим-паче, щоб людина відчувала твій жаль. Я не змогла би приховувати свої почуття, а її це могла би образити.

Данило 16 років, учень 

– Мабуть, ставлення оточуючих до інвалідів залежить від них самих. А саме, від характеру, обізнаності та світогляду. Якщо його думки змогли би мене зацікавити, я зовсім не звертав би уваги на вади. Для таких людей важливо навчитися себе подавати, подавати не як людину з обмеженими можливостями, а насамперед як особистість.

Владислав 17 років, студент

– Чесно кажучи, я б ставив таку людину вище за інших. Мені було б його по доброму шкода, і тому все було б саме так. Вони можуть і мають відвідувати різні розвиваючі гуртки. Вони ж теж люди. Головне не те, як ти виглядаєш ззовні, а твої думки та ідеї. Як кажуть, людина помре, а ідея залишиться живою навічно.

Валентина 77 років, пенсіонерка 

– Таким дітям не місце у закладах для звичайних людей, звісно однолітки одразу підтримають і пообіцяють ставитися як до рівної, але завжди знайдуться ті, хто своїми недолугими жартами навіють людині додаткових комплексів. Для дітей з обмеженими можливостями існують спеціалізовані заклади, де вони  зі своїми недоліками не будуть виділятись, а навпаки зможуть розвиватись у комфортній атмосфері.

Нагадаємо, що у київському спортклубі відмовилися обслуговувати хлопчика, батьки якого - інваліди.