Як виживає найбільша кіностудія України

Але, на жаль, на державному рівні про День українського кіно ніхто навіть і не муркнув. 31 серпня прем’єр-міністр Володимир Гройсман оголосив про пріоритети у формуванні державного бюджету на 2017 рік — про культуру навіть не згадано.  На кіно планують мізерні кошти, незважаючи на те, що  Міністерство культури подало бюджетну заявку на кінематограф у 500 мільйонів гривень – це на два-три фільми.  Але Мінфіну все це до глибокої лампочки.

Серед проблем — реформування державних кіностудій. Майже 25 років вони знаходяться в стані агонії: їм не дають ні вмерти, ні жити. А сановні розумники намагаються до всього цього ще й  ліквідувати Державне агентство України з питань кіно. І це – замість того, щоб розвивати українське кіно!

Український кінематограф бере початок ще з кінця ХІХ століття, коли в 1893 році механік Одеського університету Йосип Тимченко на три місяці раніше за Едісона й більше ніж за рік раніше братів Люм’єрів сконструював кінознімальний та кінопроекційний апарати. А 2 грудня 1896 у приміщенні Харківського оперного театру Альфред Федецький провів перший в Україні публічний кіносеанс – кілька власних  короткометражних картин . Потім були по-справжньому «революційні» для українського кіно 20-ті роки ХХ століття, коли з’явилися фільми Довженка «Звенигора»,  «Арсенал»,  «Земля». У 1928 році відкривається  Київська кінофабрика (майбутня кіностудія ім. О. Довженка). Через два роки  тут виходить перший  в Україні звуковий фільм - документальна стрічка Д. Вертова «Симфонія Донбасу». Після закінчення війни, попри жорстку цензуру й тиск з боку тоталітарної держави, на екрани кінотеатрів виходять фільми Леоніда Осики, Сергія Параджанова, Кіри Муратової, Юрія Іллєнка та інших визначних українських кінорежисерів, де й досі немеркнучим світлом сяють зірки акторського таланту Івана Миколайчука та Леоніда Бикова, Лариси Кадочникової та Ади Роговцевої, Богдана Ступки та Костянтина Степанкова. Новітній український кінематограф, долаючи з одного боку хронічне безгрошів’я, а з іншого засилля, російської кінопродукції, час від часу, все ж радує кіноглядача якісними кінострічками: варто згадати хоча б фільми Сергія Лозниці, Мирослава Слабошпицького, Марини Вроди, Олеся Саніна, Михайла Іллєнка.

У 2003 році був прийнятий Закон України «Про загальнодержавну програму розвитку кіноіндустрії», завданням якого є створення належних умов для розвитку кінематографії України, відновлення ролі і впливу національного кінематографу у культурній, соціальній і духовній сферах життя українського народу, відновлення кінематографії як конкурентоспроможної галузі, вдосконалення механізмів позабюджетного фінансування та залучення в кінематографію України інвестицій.

Невже це все, що сьогодні можна сказати про українське кіно, про Олександра Довженка й кіностудію його імені, яка за 80-річну історію має 75 нагород міжнародних (серед них - найвища нагорода Американської кіноакадемії за фільм "Райдуга» Марка Донського) і 65 всесоюзних кінофестивалів, 17 державних і 9 республіканських премій?
Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка - державна кіностудія для зйомок фільмів різної постановочної складності та будь-яких жанрів.
1960-1970-ті роки вважаються періодом найбільших успіхів режисерів, що працювали на студії імені Довженка, і українського кіно у цілому: "Тіні забутих предків" С. Параджанова, "Білий птах з чорною ознакою" В. Іллєнко, "Кам'яний хрест" Л. Осики, "Вавілон ХХ" І. Миколайчука. У кінці 1960-х років на студії починає працювати телевізійний художній кінематограф. У той самий час відкривається Театр-студія кіноактора, де почали свою діяльність М. Гринько, Б. Брондуков, І. Миколайчук, Р. Недашковська, М. Криніцина.

У другій половині 1990-х років студія майже припиняє випуск кінопродукції. З розвалом СРСР в українському кіно почалася епоха застою.  Але даремно пащекують ті, хто вважає, що кіностудія ім О. Довженка ледь виживає!

На території кіностудії площею близько 17 гектарів розташовані шість знімальних павільйонів,  один з яких  є найбільшим у Європі, створені всі умови для повноцінної роботи над кіно- і телепроектами.  При кіностудії працює Музей національної кіностудії художніх фільмів ім. О.Довженка. Сьогодні в павільйонах кіностудії  різні телеканали знімають свої телепрограми, телепроекти,  телесеріали, зокрема,  «Інтер» і СТБ,  "Студія 1+1" і її партнер - компанія "Українська Медійна Група»,  продакшн-компанія "Про-ТВ" . А просто неба біля озерця ціле літо й майже весь вересень проходили унікальні літні музичні вечори.

На День народження «хрещеного батька» кіностудії Олександра Довженка до його знаменитого саду завітали артисти, журналісти й трішечки навколокінематографічних чиновників.

Міністр культури Євген Ніщук, який починав свою кіноартичстичну карєру саме на цій кіностудії у стрічці Романа Балаяна «Острів кохання», розповідаючи про вшанування памяті великих українських артистів, зазначив,  що наступного року  на зйомки фільмів з державного бюджету буде виділено близько півмільярда гривен, і це стане рекордом фінансування галузі. А ще міністр пообіцяв, що  до 9 листопада – до Дня працівників культури   дадуть звання, почесні  титули  й нагороди  кінематографістам. 

Але викликає тривогу й біль у серці небайдужих киян не лише доля українського кінематографу, а й доля яблуневого саду кіностудії Довженка. Як признався  міністр і актор Євген Нищук, йому настійливо пропонують продати територію кіностудії в центрі міста, разом із унікальним садом. Актори, режисери, колектив кіностудії на чолі з її директором, відомим режисером Олесем Янчуком кажуть, що нізащо не дадуть знищити цей осередок історичної пам’яті й духовності.

З головним режисером і директором кіностудії ім. О.Довженка Олесем Янчуком, який на цій кіностудії працює 32 роки,   я зустрілася напередодні  його 60-річного ювілею. Це, без перебільшення, найсміливіший режисер українського кіно. Адже він першим показав на великому екрані страшну правду нашої історії. Його фільм «Голод-33» був створений задовго до того, як в Україні вшанували жертв Голодомору на державному рівні. Історичні фільми Олеся Янчука замовчувалися, не пускалися в широкий прокат, не виходили на телеекрани. Проте картини все одно знаходили дорогу до свого глядача, а показ «Владики Андрея» став справжньою подією в українській культурі.

- Чутки про те, що кіностудія ім. Довженка, «скоріше мертва, аніж жива» - значно перебільшені, - каже Олесь Спиридонович, - Раніше тут щороку знімалося 12 повнометражних фільмів і 18-20 телесеріалів. Адже кіно – це серйозний інструмент пропаганди й ідеологічна зброя. Багато наших фільмів і через роки тримають високу планку й велику популярність.  Візьміть лише  фільм «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова, який і сьогодні є зразком світового кіношедевру. Та який би фільм и сьогодні не переглянули – всі шедеври. Звісно, мені особисто й усьому творчому колективу дуже болить те, що протягом останніх 6-7 років кіностудія практично не знімає фільмів. Так, з’являються 1-2 проекти на рік. Останній профінансований державою фільм– короткометражний фільм  «Віолончель» - тут був у 2012 році. Раніше кіностудія напряму фінансувалася з Мінкульту, потім з’явилася програма  державної підтримки кіно від Держагенції з питань кіно, де Національлну кіностудію поставили в один ряд із незалежними кіностудіями – одноразовими комерційними проектами продюсерів.

Попри відсутність фінансування нам вдалося зберегти величезні костюмерний і реквізиторний  цехи, автопарк, де зберігається понад тисячу одиниць автотехніки І вся вона «на ходу»! Також ми маємо понад 1000 одиниць різноманітної зброї. Ці надбання не можуть просто лежати на підлозі, а повинні зберігатися відповідним чином. Також час від часу для експонатів потрібно робити профілактику. Кіностудія опікується й павільйонами, де знімалися легендарні фільми. Це специфічні приміщення, які потрібно ремонтувати й утримувати. Але нині студія не отримує жодної фінансової підтримки з боку держави. І мене це дуже дивує. Нам кажуть, що потрібно заробляти кошти, подаючи проекти на пітчинги в Держкіно. Просто більше подавати проектів, і все буде добре! Але чому Національна опера чи Національний театр імені Івана Франка не проходять конкурси з п’єсами чи виставами? Ви можете таке собі уявити? Скільки б тоді театрів залишилося в Україні? Але театр – це лише одна будівля зі сценою, залом та гримерними. А студія – це ціле господарство на 17 га. То як же можна її кидати на узбіччя і казати, що вона має виживати завдяки участі в конкурсах?  Для Національної студії має бути окремий рядок у бюджеті, якщо ми справді хочемо її зберегти. 

Минулого року з 8 проектів, які ми подавали на конкурс, державне фінансування отримав лише  один, цьогоріч – один із 14-ти. Це – позиція держави.

- Пане Олесю, Держкіно профінансувало зйомки вашого нового фільму «Таємний щоденник Симона Петлюри». Про що саме ця картина? 
- Події фільму присвячені короткому періоду, коли в Україні була проголошена народна республіка. Не випадково виникла й назва «Таємний щоденник…». Саме завдяки йому конструкція сценарію збудована так, що ми маємо змогу переноситися в різні історичні періоди. А починається фільм з паризької  еміграції Петлюри, в 1924 - 1926 роках ( у травні 1926 р. емігрант з Росії Самуїл Шварцбард його застрелив).  Я не впевнений, що Симон Петлюра вів саме такий щоденник, але я перечитав багато його журналістських робіт і перейнявся не лише духом епохи, а  й життям і творчістю цієї одіозної постаті.  Радянська пропаганда зробила його погромником, антисемітом. Але насправді було все не так однозначно. (Як колись я  перейнявся книгою Василя Барки «Жовтий князь», яка надихнула мене на ґрунтовне вивчення теми голодомору. Там була дуже сильна й емоційна драматургія). Кастинг на виконавців головних ролей ми ще не провели, однак запевняю – це будуть виключно українські артисти. Попадання акторів має бути точно в ціль! Ми шість років   разом зі своїм колегою - сценаристом  Михайлом Шаєвичем писали сценарій цього фільму,  працювали з  архівними матеріалами в архівах Лондона і Чікаго, в паризькій бібліотеці Симона Петлюри. А ще ми прагнули донести історичні події в яскравій інтригуючій  формі, щоб зацікавити глядача. Це як вино, що мало вистоятися. Адже хтось взагалі про Петлюру нічого не знає, і ми маємо одразу затягнути глядача в ту епоху, у вир подій та зробити  їх повноцінним учасником.

- Після заборони в українському прокаті російського кіно у кіностудії з’явилися замовлення на серіали та картини для телебачення? 
- Ні, більше того - кілька років тому студію хотіли штучно довести до банкрутства. Уявіть: все, що студія подавала на конкурси сценаріїв, Держкіно відхиляло. Нам говорили, що всі сценарії абсолютно нецікаві. Хоча, повірте, що вони відбиралися професійною комісією – нашою художньо-експертною радою, куди входить Роман Балаян, Віктор Гресь, інші відомі митці. До того ж,  нам уже не раз пропонували продати кіностудію. Мовляв, тут така дорога земля. Та я відповів, що на території Києво-Печерської лаври земля ще дорожча… У нас тут унікальна історія, місце, освячене найвідомішими митцями, яблуневий сад Довженка. Такого не купиш і не побудуєш знову, бо на це потрібен час, роки творчості, пошуку, мистецького страждання. Які тут фільми створювалися! Намолене місце не продається. Ми вже маємо приклад, як поруч із кіностудією побудували елітне житло на місці фабрики «Фотон». Її знищили бульдозерами, все розрівняли і збудували багатоповерхівку. Те ж саме хочуть зробити і з нами, щоб довженківський сад, як у Чехова, пішов під ніж. Сказали б: студія стара, будинки 1928 року ремонту не підлягають, в аварійному стані. Написали б дефектні акти, все швидко розвалили і зробили нову забудову.

До речі, зараз на кіностудії ім. Довженка розпочинаються зйомки ще двох фільмів: «Іллюзія» - дебют молодого режисера Аліни Хорошилової й «Казка про гроші» Олесі Моргунець. Сценарій  фільму за мотивами повісті Короленка «Судний день» написав Віктор Гресь. Це буде казкова містична комедія про людську жадобу і правосуддя, така собі іронія українців над собою, з хепі-ендом типу «Нам це наснилося». Фільм планується зняти всього за місяць, а от його запуску в прокат доведеться чекати не менше, ніж півроку, бо, як пояснив Олесь Янчук, «в Україні немає державного прокату, але від держави потрібно отримати дозвіл.

Нагадаємо, що українське кіно планують профінансувати на 500 млн гривень.