Фантастичні вишиті килими Катерини Коліди з Львівщини показують на виставці у лаврі

Красу, яка пролежала у скринях та прикрашала весільні шатра на Львівщині, тепер можна побачити у Києві.

Саме у Національному заповіднику Києво-Печерська лавра, в Національному музеї українського народно-декоративного мистецтва вперше показали не лише доробок, який створювався впродовж життя простою сільською майстринею, а й презентували саму історію життя Катерини Коліди.

ВДЕНЬ ПРАЦЮВАЛА У КОЛГОСПІ, А ВНОЧІ — ВИШИВАЛА

Пані Катерина Коліда (1922 — 2001) готувала спадок своїм трьом донькам і так склалось, що вони у Києві розповідали про мамине життя і її дивовижну роботу.

«Літом вона вишивала менше, бо не було часу, працюючи в колгоспі. А взимку могла з вечора до четвертої ранку сидіти за вишиванням. Тато сварився, що треба рано вставати, а світло горить, а мама відповідала йому: „Ще трошки, ще трошки…“. Так і вишила 19 килимів», — поділилась спогадами одна зі спадкоємиць вишитого багатства Марія, донька пані Катерини.

Всім дітям та онукам вона вишила камізельки. Не відмовляла і мешканцям сусіднього села, які до неї звертались.

Вбиратись у камізельки на весілля або до церкви — це давня сільська традиція.

Відома майстриня Марія Шамедько, була однією з ініціаторок виставки. Вона розповіла журналістці «Вечірнього Києва» про те, що спостерігала, як талант простої сільської жінки перетворював життя Катерини Коліди на щось більше. Адже крім працездатності у пані Катерини без сумніву був дар Божий відтворювати красу і залишити її на довгі роки.

СЛАВА ПРИЙШЛА, КОЛИ КИЛИМИ КОЛІДИ ПОБАЧИЛИ НА ВЕСІЛЬНИХ ШАЛАШАХ

— Як у селі оцінювали роботи пані Катерини? Чи сприймали її якось особливо?

— Моя суб’єктивна думка, що її оцінили з часом. Більше дивились на вишивку як на щось буденне. Є красива хоругва і слава Богу! Є вишивка у церкві — ну то й добре. Яскраво вишито — ну, так, вміють люди вишивати… До пані Марії слава прийшла тоді, коли люди побачили килими на весільних шалашах. Їх розглядали, вони додавали настрою. Про них почали говорити й хвалити. Так слава про роботи пані Катерини і поширювалась.

— Це складна робота, як ви вважаєте, вже як професійний майстер?

— Я думаю що це дуже важка робота. Я знаю, що у неї було троє дітей, вони з чоловіком будували хату, а у колгоспі вона мала великі норми — зранку до ночі у полі. У неї вдома була худоба, за якою теж треба було доглядати. І вона до 4-5 ранку витрачала час за вишивкою. Так творити — це просто нереально важко. Як ця пані Катерина знаходила цей час?

— Чому вона це робила? Вишивала великі килими, камізельки, прикраси для дому?

— Вона хотіла своїм трьом дівчатам дати придане — купити тоді килими не можна було. Вона навишивала кожній з дівчат своїх придане. Діти ходили у вишитому. У неї три доньки тож вона кожній по 4-5 килимів вишила.

А ще ж робила оксамитові жилети дітям, онукам і племінникам. Люди з інших сіл приїздили замовляли своїм родичам. Я пам’ятаю, що на службі у церкві кожна третя мала такі жилети, а їх вишивала тільки вона.

— Ви вишиваєте і працюєте, як модельєр, як ви тепер оцінюєте з професійної точки зору роботи Катерини Коліди?

— Це об’ємна робота — треба великі елементи намалювати на самому сукні, щоб воно зберігало композицію і зберігало масштаб, щоб витримало симетрію — і все це робила людина, яка не мала освіти дизайнерської! Вона бачила у своїй уяві ті квіти, які вишивала потім.

ПРОСИЛА НА ВУЛИЦІ ПРОДАТИ ЯСКРАВИЙ ШАРФ, ЩОБ РОЗПУСТИТИ ЙОГО НА НИТКИ

— Ви розповідали, що вона не могла дозволити собі купити придане донькам, адже був час тотального дефіциту, а де вона брала такі красиві нитки? Це нині можна замовити інтернетом з Франції, Італії, а тоді?

— З нитками теж цікава ситуація. Вона купувала гуцульських ниток. Їх ще можна було купити. І дуже багато просила в людей. Наприклад, вона бачила яскраві шалики, підходила до їх власників і просила продати. Бо вона вже уявляла, які будуть з них нитки. Моя мама навіть каже, коли дивиться на вишиті квіти на килимі: «Он, то ж Віра в такій кофті ходила!»

Вона могла побачити людину у кофті й просила в людини продати їй цей одяг. Для чого? А щоб розпускати й вишивати. Вона їздила містами та селами і їй треба було достатню кількість ниток. Уявіть, що всі ці килими великі та ниток треба було багато!

— Яка у неї техніка?

— Це одностороння гладь. Вони зображення на лицьовій стороні, а зі зворотної — невеликі такі ніби «цяточки». Є ще двостороння гладь, коли з обох боків однакове зображення. Але одностороння робить економію ниток. От думаю, що вона саме через економію ниток обирала односторонню гладь.

— Зараз її килими теж весілля прикрашають?

— Зараз ці килими робочі тримають у скринях та шафах — шалаші не ставлять, адже вже більше святкують в ресторанах.

КОЛИ ВИШИВАЄШ — ВТРАЧАЄШ ВІДЧУТТЯ ЧАСУ

— Як виникла ідея виставки килимів Катерини Коліди у Києві?

— Мою маму сусіди попросили пофотографувати та викласти у ФБ ці фото. Понад тисячу лайків було і стільки ж поширень. Журналісти почали писати й просити розповісти про Катерину Коліду. Я організувала кілька знімальних груп, які зробили матеріали та показали їх в ефірі.

— А Національний музей українського народно-декоративного мистецтва до вас звернувся?

— Люди просили й цей перший музей звернувся, це музей саме декоративно-прикладного мистецтва та ще й у такому гарному місті — Києво-Печерській лаврі. Керівництво музею зацікавилось, дуже швидко відреагували й допомогли. Я не уявляла як робиться виставка і відповідальність за чужі речі — це також мене напружувало. Але в музеї все зробили професійно!

— Ви все життя працюєте дизайнером, секрети вишивки теж знаєте, що вас особисто дивує у творчості Катерини Коліди?

— Коли вишиваєш втрачаєш відчуття часу. Але у неї — працелюбність дивовижна, це 100%. Мене вражає фантазія її, оці космічні квіти нереальної краси й позитивні кольори. Вони яскраві, але гармонійно поєднані в одному виробі. Там кожен колір кожна квітка підкреслює одна одну.

Вона мала таку важку працю і життя не мала підтримки рідних — вона все-таки при тих умовах вона створила таку кількість яскравих килимів поєднаних одним стилем.Їх не сплутаєш з іншим почерком. Всі в одній стилістиці.

Виставка працює до 27 серпня, то ж час побачити прекрасні роботи Катерини Коліди та насолодитись красою літа у Національному заповіднику Києво-Печерська лавра ще є.

Читайте також:

«Вона прикрашала Київ: у столиці вшанували пам’ять скульпторки Ольги Рапай».
Керамічні панно, барельєфи, екстер’єрна та інтер’єрна кераміка Ольги Рапай лишились і прикрашають сьогодні громадський простір Києва, але про саму скульпторку згадка у столиці з’явилась вперше до дня її народження, лише зараз, 1 серпня.

Усі фото — Національний музей українського народно-декоративного мистецтва

Ольга СКОТНІКОВА, «Вечірній Київ»