Від елеватора до книгозбірні: історія млина Бродських на Поштовій площі

Млин Бродського, Поштова Площа та фунікулер на листівці початку ХХ століття. Фото відкритих джерел
Млин Бродського, Поштова Площа та фунікулер на листівці початку ХХ століття. Фото відкритих джерел

На початку XX століття знаменитий млин товариства «Лазар Бродський» вважався найбільшим борошномельним підприємством у Києві та одним з найбільших у країні.

Унікальним зразком промислової архітектури початку XX сторіччя є будівля колишнього елеватора на Боричевому узвозі. Це одна з небагатьох будівель на Поштовій площі, які збереглися ще з початку минулого сторіччя, переживши декілька війн, пожежі та реконструкції.

Ця унікальна архітектурна пам’ятка колись входила до комплексу будівель, які належали до Київського товариства парового борошномельного млина, відомого також, як млин Бродських.

ПЕРШИЙ ВЛАСНИК МЛИНА НА ПОДОЛІ

Панорама Поштової площі у 1870-ті. Фото: Вікіпедія

Історія підприємства почалася ще у далекому 1857 році на розі вулиць Набережно-Хрещатицької та Ігорівської з’явився перший цегляний корпус млина. На той час його власником став купець німецького походження Андрій-Анс Глейзер, що за рік до того подав прохання до Київського губернатора для будівництва млина на Подолі.

Ця ініціатива була схвалена міською владою, адже ціни на борошно у місті стрімко зростали, окрім того розташування підприємства поблизу річкового порту було досить зручним для постачання товару Дніпром у різні місця. До того ж для свого підприємства Андрій-Анс Глейзер замовив новітнє технічне обладнання з Відня.

Млин Бродського було одним з найбільших борошномельних підприємств в країні. Фото: Вікіпедія

У 1860 році підприємство було продано в кредит строком на 12,5 років відомому комерсантові Адольфу Шеделю, але через затримки виплат, підприємство знову повернулось у власність Андрія-Анса Глейзера, щоправда, ненадовго, бо у 1864 році підприємець помер, а сам млин був невдовзі проданий на аукціоні та перейшов у власність доньки Адольфа Шеделя — Амалії Бонадурер.

МЛИН БРОДСЬКИХ — БІЗНЕС ЦУКРОВИХ КОРОЛІВ

Родина підприємців та цукрових магнатів Бродських. Колаж: Наталія Слінкіна

У 1870 млин придбав відомий київський підприємець, засновник династії цукрозаводчиків-мільйонерів Ізраїль Бродський, а згодом, після його смерті у 188 році родинний бізнес переходить до його старшого сина — Лазаря.

Наприкінці ХІХ століття територія значно розширилася аж до самого Боричевого узвозу. А у 1888 році по фронту вул. Набережно-Хрещатицької з’явився новий чотириповерховий корпус млина, який через три роки згорів.

Згодом, у 1892–95 на розі вул. Набережно-Хрещатицької та Боричевого узвозу зведено п’ятиповерховий корпус млина, увінчаний вежкою, по фронту Боричевого узвозу — цегляний елеватор з трьома дерев’яними вежами.

Комплекс будівель Млина Бродського на початку ХХ століття. Фото: Вікіпедія

У 1892 році він разом з братом Левом та іншими родичами, а також князем В’ячеславом Тенишевим заснував акціонерне «Товариство Київського парового борошномельного млина». Після смерті засновника у 1904 році воно одержало ім’я Лазаря Бродського.

Млин Лазаря Бродського з Труханова острова. Фото: Вікіпедія

За офіційними даними станом на 1914–15 роки, річна продуктивність підприємства становила 3 млн пудів. На млині працювало 185 осіб, були паровий і три дизельні двигуни загальною потужністю 1750 кінських сил. З боку сучасної вулиці Ігорівської до території млина підходила спеціальна колія.

ЕЛЕВАТОР — АРХІТЕКТУРНА ДОМІНАНТА ПОШТОВОЇ ПЛОЩІ

Будівництво нового елеватора у 1906 році. Фото: Вікіпедія

У 1906 році елеватор був знищений пожежею, тож вже за рік, на тому ж самому місці на замовлення акціонерів будується нова будівля величезного цегляного елеватора. Автором проєкту став інженер Ч. Волкенштейн за участі київського губернського інженера Володимира Безсмертного.

За описами дослідників архітектури, ця незвична промислова споруда демонструє прекрасні пропорції та лаконічну пластику свого монументального об’єму.

Перспектива Млину Бродського на світлині 1970-х. Фото з архіву Кирила Третяка

«Глухий базилікального типу об’єм завершений чотирикутною баштою з боку набережної, має триярусне горизонтальне членування з поділом на цокольну, основну та вінцеву частини. Основним елементом строгої площинної пластики виконаних у відкритій цеглі фасадів є пілястри двох верхніх ярусів, рівномірний ритм членувань яких оздоблений нішами під карнизом головної та горищними вікнами вінцевої частини. Єдиним суто декоративним мотивом є плоскі диски на пілястрах вежі, оздоблені потрійними вертикальними тягами як своєрідне клеймо стилю сецесії», — описувала цю споруду дослідниця українського архітектурного модерну Тетяна Скібицька.

Елеватор Бродського у 1906 році. Фото: спільнота «Старі фото Києва»

У минулому елеватор був найбільшим будинком на Поштовій площі, затьмарюючи навіть куполи церкви Різдва Христового, однак після будівництва у 2012 році п’ятизіркового готелю Fairmont, на жаль, частина будівлі виявилася закритою, тож роздивитися усі її досконалі архітектурні форми наразі досить складно.

ПОДАЛЬША ДОЛЯ СПОРУД МЛИНА БРОДСЬКОГО

У 1070-х час колишній елеватор передали у користування Бібліотеки. Фото: спільнота «Клуб корінних киян»

На жаль, більшість споруд, що входили до комплексу підприємства були втрачені, деякі з них згоріли ще у буремні 1920-х, а деякі відносно нещодавно.

Перлиною промислового комплексу вважалася дизель-моторна станція, зведена 1912 за проєктом інженера Олександра Вербицького. Після Другої Світової війни її використовували як гуртожиток для працівників заводу «Електроприлад». Згодом гуртожиток реконструювали, та зробили в ньому ремонт. Будівля також входила до списку памʼяток архітектури, але була знесена у 2005 році.

Дизель-моторна станція. Фото з книги «Звід пам’яток історії та культури України»

Ще однією гіркою втратою для нашого міста є будівля парового млина, яка з 2004 року мала статус пам’ятки архітектури. На жаль, під час підготовки до Євро-2012, будівлю було знесено під час реконструкції вулиці та подальшого будівництва нового готелю.

Тож, на сьогодні від комплексу млина Бродського, що вважався колись одним з найпотужніших у країні, залишився лише колишній елеватор, що дотепер використовується як книгосховище Національної бібліотеки України імені Ярослава Мудрого.

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»