75 років тому радянські підпільники підірвали Хрещатик
Тактика випаленої землі – таким був наказ головнокомандувача Червоної армії Йосипа Сталіна, коли після неочікуваного нападу нацистської Німеччини на СРСР радянські війська швидко відступали на схід. На людські втрати при цьому не зважали: коли 18 серпня 1941 року висадили в повітря греблю ДніпроГЕСу, унаслідок стрімкого потопу загинули близько 100 тисяч осіб. Розуміючи, що Червона армія не зможе оборонити Київ, у будинках на Хрещатику завчасно розмістили радіокеровані міни. Їх задіяли 24 вересня – і центральна та навколишні вулиці міста за кілька днів пожежі перетворилися на згарище. Утрати німців були порівняно невеликими – приблизно 300 загиблих, але окупанти одержали привід для репресивних заходів. І через тиждень почалися масові розстріли євреїв у Бабиному яру…
Що ми втратили
Київ війни переважно оминали, або руйнування були незначними. Під час Першої світової та громадянської війн місто двічі зазнавало істотних утрат. На початку 1918-го, коли «червоні» частини Михайла Муравйова штурмували місто, від обстрілів постраждав Військовий Микільський собор на нинішній площі Слави (розібрано), а також прицільним вогнем з бронепоїзда підпалили 7-поверховий будинок на вулиці Микільсько-Ботанічній, 14, де мешкали Михайло Грушевський та ще декілька діячів Центральної Ради. Другою втратою став підрив мостів 1920 року польськими військами під час відступу з міста. Загалом же, Київ, особливо центр, зберіг дореволюційну архітектуру, деякі його квартали нічим не поступалися найкращим європейським містам того часу.
Перші бомбардування Києва німецькою авіацією влітку 1941 року мали на меті зруйнування ключових стратегічних об’єктів – головними цілями стали залізнична станція «Дарниця» та завод «Більшовик». Уже після організованого відступу з міста частин Червоної армії 19 вересня підірвали мости через Дніпро. Достеменно не відомо, але є версії, що перейти на інший берег устигли не всі, і чимало людей загинули під час знищення переправ.
Найбільших же руйнувань Київ зазнав саме через підрив Хрещатика. Першою в повітря висадили будівлю готелю «Спартак» на розі Хрещатика та Прорізної, де розміщувалася фашистська комендатура. Невдовзі почали спалахувати інші будинки, пожежа поширилася на сусідні з Прорізною та Хрещатиком квартали. Загалом було втрачено 940 великих житлових та адміністративних будівель, згоріли 5 кінотеатрів, 2 театри, центральний поштамт, консерваторія, 5 найкращих готелів міста, 2 пасажі, бібліотеки, магазини, школа, будинки вчених та архітекторів тощо.
«Квартирне питання» окупантів і радянських урядовців
Для фашистів такий масштабний теракт став приводом для початку репресій у місті. Складно сказати, чи сталася б трагедія Бабиного яру, якби не підірвали Хрещатик, адже такі дії були загальною політикою нацистів на окупованих територіях, але теракт у центрі Києва достоту пришвидшив розстріли. Виникла й проблема з розміщенням німецьких окупантів. Було втрачено чимало нерухомості, тож містян швидко виселяли та розстрілювали.
Пізніше, у листопаді 1941-го, аналогічним способом – за допомогою радіокерованих мін – висадили в повітря Успенський храм Лаври. Дивом уцілів Софійський собор: за однією з версій, радянським військовим збрехали, що там немає підвалів і вибухівку нікуди закладати…
Після визволення Києва під час його відбудови радянська влада повернулася до ідеї створення монументального центру. До війни було кілька проектів. Наприклад, побудова урядового кварталу на Софійській та Михайлівській площах, для чого навіть знесли Михайлівський собор. Був проект спорудження радянського центру на Печерську, але наприкінці 1930-х країна нарощувала військовий потенціал, тож було не до таких масштабних забудов. Відтак будівлі парламенту та уряду просто вписали у престижні Липки.
Як змінилася головна вулиця
Перетворення Хрещатика на радянський архітектурний ансамбль полягало насамперед у візуальному розширенні вулиці. Так з’явився пішохідний бульвар на її непарному боці. Тут зберігся один дореволюційний будинок, у якому нині міститься Спілка журналістів. Він не був фасадним, а стояв у другій лінії забудови. Після війни відновили висотку №5 біля Європейської площі з рестораном «Столичний» – її розібрали вже на початку 2000-х. Тоді ж утворився нинішній Майдан Незалежності: на парному боці стояла будівля міської думи, яку, хоч і могли відновити, знесли. Частково зберігся квартал біля Європейської площі – після війни знесли дореволюційні будинки на місці теперішніх Будинку профспілок, «Українського дому», готелю «Хрещатик». Уцілів парний квартал коло Бессарабки – попри численні проекти радянських модерністів, що передбачали цілковите знесення цих різноповерхових будиночків, він найкраще передає дух дореволюційного Хрещатика.
Переживши пожежу 1941 року та радянську забудову, Хрещатик досі повністю не сформувався – забудовники не облишили своїх планів щодо зведення хмарочоса побіля Європейської площі.
А найкращим спомином про ту жахливу пожежу є опалені маскарони над вікнами будівлі №32, де наразі розміщується Департамент містобудування та архітектури КМДА. Тоді плавилося каміння, але дореволюційний будинок банку вцілів і був відновлений.
Нагадаємо, біля мерії експонують виставку про знищення Хрещатика.