Київському театру «Колесо» 35 років, — розмова з Іриною Кліщевською

Історія Київського академічного театру «Колесо» розпочалася 35 років тому — 28 травня 1988 року. Пізніше він знайшов свій дім у затишному приміщенні на Андріївському узвозі, де працює й зараз. До слова, серед акторів є ті, хто грає з дня заснування — Олександр Бірюков, заслужена артистка України Валентина Бойко, заслужена артистка України Галина Зражевська, заслужений артист України Олег Лепенець.

Колектив театру працює в естетиці камерного театру на 4-х сценічних майданчиках. А в Театральному салоні проходять мистецьківиставки, музичні та творчі вечори.

Коли почалось повномасштабне вторгнення російських військ в Україну, в травні 2023 року театр «Колесо» один із перших київських театрів відкрився для глядачів.

У діючому репертуарі театру 38 різножанрових вистав. Одне з головних завдань «Колеса» — першопрочитання п’єс. Він знайомить глядачів з новою сучасною українською та зарубіжною драматургією, намагаючись брати до репертуару нові або забуті п`єси видатних драматургів, що не йдуть в інших театрах України.

За час свого існування творчий колектив здійснив 20 гастролей, брав участь у 30 проєктах, побував на 75 Міжнародних театральних фестивалях, отримав багато призів та нагород. У столиці колектив неодноразово отримував театральну премію «Київська пектораль». Також театр «Колесо» є засновником та організатором Міжнародних фестивалів, зокрема у 2017-2020-х роках у різних форматах проходив Міжнародний театральний фестиваль камерних вистав AndriyivskyFest.

Про те, як все починалося, як вплинула на роботу театру війна та про постановки, які готуються для столичних глядачів, «Вечірній Київ» розпитав директора-художнього керівника «Колеса», народну артистку України Ірину Кліщевську.

— З якими думками та настроєм зустрічаєте 35-річчя театру?

— Ми планували святкувати, адже це важлива дата для всіх, хто тут працює протягом цих років. Але, на жаль, не можемо. Нещодавно в Бахмуті загинув наш працівник, завідуючий художньо-постановочною частиною Андрій Ніщімний. Ми були на похованні. Також загинув cин композитора Олександра Жилінського, Артем. Ми вирішили, що святкування недоречно. Тож ми перенесемо його на після Перемоги.

Зараз робимо нашу Книгу історії театру. Друкуємо, розвішуємо великі банери. Розповідаємо, що було і як було, які грали вистави, де були на гастролях та на фестивалях, про фестивалі, які організовано «Колесом», про театральні проєкти — подаємо це в інформаційному стилі. І самі побачили, що зроблено вже дуже багато.

— Давайте згадаємо, як виник театр? Як все починалося?

— Ще на Кирилівській зі знайомими акторами, з якими навчалася, зробили ансамбль. Робили дитячі вистави, дорослі. Потім нам допоміг Іван Миколайович Салій, голова Подільської адміністрації, який надав нам спочатку одне приміщення, а потім — те, де ми зараз, на Андріївському узвозі. Далі до нас приєднувалися актори, яких ми знали. Таким чином була сформована гарна трупа.

Ми багато гастролювали Україною, Польщею, бо мали самі заробляти гроші і платити акторами зарплатню. Потім Департамент культури 10 київських театрів, які працювали в такому режимі, включаючи «Сузір’я», «Дзеркало», зробив муніципальними. Це дало змогу отримувати зарплату з міського бюджету. Звісно, часи були складні, інфляції, купони, але ми вистояли.

Якось по Андріївському узвозу гуляв французький режисер зі Страсбурга П’єр-Жан Валентен, він ставив виставу в оперному театрі. Попросився до нас на виставу, ми якраз грали популярну тоді «Чинзано, або день народження Смирнової» за п’єсою Людмили Петрушевської. Йому дуже сподобалося, запросив нас до Страсбургу працювати. Так нас відкрила Франція, ми робили спільні вистави.

— А яку виставу ви грали саме 35 років тому, 28 травня, з чого й бере відлік театр?

— У нас було три постановки. Спочатку ми грали для дітей «Разом весело крокувати», потім внизу проводили зустрічі з поетами і бардами. А першою виставою для дорослих була «Ку-ку-рі-ку» за п’єсою Віктора Москаленка, попри назву дуже серйозна. Поставила її Валентина Булатова. В ній грав Валерій Шептекіта.

— Які з вистав найдовше тримається в репертуарі і граються ще зараз?

— «Шантрапа» за Панасом Саксаганським, її завжди приймають гарно, , і вона досі актуальна — «Де більше людей, в бібліотеці чи у Шантані?». Також серед хітів — «Генерали у спідницях» за Жаном Ануєм.

— Чи змінилася сьогодні ваша трупа?

— Деякі з наших працівників виїхали за кордон з дітьми. До нас приєдналися молоді актори, які виїхали з розбомбленого Сєвєродонецька. Ми взяли їх на роботу, вони дуже добрі працюють.

— Як війна вплинула на ваш репертуар?

— У нас багато різножанрових вистав: і «Антігона» Софокла, яка гралася ще в античному театрі, і «Фатальний флірт», і «Ніч кохання», «Уявно хворий», «Пристрасті дому пана Г.-П.», «Примадони», «У Києві, на Подолі…». Ми намагаємося публіці давати більше позитивних емоцій, щоб глядачі змогли трохи переключитися. У нас публіка завжди дуже емпатична, а зараз енергетика така надзвичайна, відчувається, що ми разом. Наразі граємо у трьох залах, а також є можливість грати у дворі музичні вистави.
Також допомагаємо нашим воїнам, назбирали на дрони. Відправляємо речі на фронт.

— Які постановки у театрі презентували нещодавно та що ще плануєте?

— До 300-річчя Сковороди ми зробили велику виставу «СкороВода» за сценарієм Івана Драча та Віри Мельник «Варсава». З простою декорацією, але дуже глибока та душевна, люди навіть плакали. З марафону сучасної драматургії НСТДУ граємо «Ультіма Туле» сучасного драматурга Андрія Бондаренка. Наразі плануємо показати Мрожека. У нас вже є вистава «Стриптиз у Літній День», а в липні вийде «Стриптиз-2». Там гратимуть ті ж актори, але постановка буде зовсім іншою, в іншому характері.

Також працюємо над виставою «Місячна ніч» за повістю Леопольда Захера-Мазоха. Ми намагаємося відкривати авторів, які дуже відомі в світі, але у нас мало граються. Мазох — це великий письменник та поет, а цей його твір — містично-романтичний. Прем’єру готуємо наступного сезону. Плануємо поставити й виставу для дітей, наразі шукаємо нову цікаву п’єсу.

Адреса театру «Колесо»: Андріївський узвіз, 8

Вітаємо колектив театру з 35-річчям, бажаємо наснаги, творчих злетів, яскравих постановок та проєктів, вдячних глядачів, і звісно, якнайшвидшої Перемоги та миру!

Марія КАТАЄВА, «Вечірній Київ»