«Київ, наш Київ, красень наш милий»: у 1955 році Любов Забашта опублікувала у «Вечірньому Києві» пісню про столицю

Світлина Києва у 1950 роках 20 століття. Фото: з відкритих джерел
Світлина Києва у 1950 роках 20 століття. Фото: з відкритих джерел

Поетична лірика Любові Забашти, присвячена столиці, актуальна й сьогодні, в ній впізнаються обриси київських бульварів та схилів Дніпра, а також йдеться про «загартовані в бурях серця». Все, як у житті сучасних киян.

На пожовклому газетному папері — публікація 68 річної давнини у «Вечірньому Києві». «Пісня» поетки Любові Забашти, дуже відчутно передає настрій і закоханість у столицю.

«Київ, наш Київ, красень наш милий,

Кручі й гори, парки й схили,

Шепіт любовний, очі киянок,

Біля Дніпра променистий світанок».

Видання «Вечірній Київ» у другій половині 20 століття публікувало чимало поезій відомих і молодих авторів. Сьогодні, завдяки збереженим архівам, ми можемо уявити та відчути атмосферу того часу. А світлини та художні полотна доповнюють цю мандрівку.

Вірш любові Забашти «Пісня», опублікований у «Вечірньому Києві» у 1955 році.
Любов Забашта (1918-1990)

«Любов Забашту часто називають представницею жіночої поезії. Вона дуже тонко відчувала настрої, вміла передати почуття, саме тому на її вірші написано чимало пісень», — поділилась спогадами з журналісткою «Вечірнього Києва» дружина онука поетеси, філологиня й педагог Ірина Забашта.

Київ початку 50-х років 20 століття. Фото: MyHeritage

Вона вважає, що такий стиль у Любові Василівни виробився завдяки увазі до мови. «Справжня чиста українська мова для Любові Забашти була предметом постійних пошуків. „Не так, як російською“, — було для поетки правилом», — розповіла пані Ірина.

«Шепіт любовний,

Очі киянок,

Біля Дніпра

Променистий світанок».

Ці рядки в опублікованій «Пісні» у «Вечірньому Києві» стовідсотково вказують на чуттєвість сприйняття столиці.

Ірина Забашта, філологиня, педагог, дружина онука Любові Забашти. Фото: з родинного архіву

«Пані Любов любила гуляти парками Києва і спостерігати за людьми. Звідси у її віршах так багато таких „сценок“, які легко уявити й сьогодні: молоді пари, які гуляли теплими київськими ночами, особлива атмосфера радості, яку приніс мир. Адже Київ важко відновлювали після воєнних руйнувань», — поділилась з «Вечірнім Києвом» Ірина Забашта.

Схили Дніпра, Київ 1950 років. Фото: Група «Старі фото Києва»/Facebook

«Бурі були,

Але так уже сталося,

В бурях серця наші,

Загартувалися».

Якраз ці слова є згадкою про часи Другої Світової, коли Київ був зруйнований і поніс страшні людські втрати. До слова, у перші дні війни загинув і перший чоловік Любові Забашти, а вона залишилась з маленьким сином. Врятувати дитину від лихоліття вдалось у мами, на батьківщині поетки, у Прилуках на Чернігівщині.

Меморіальна дошка на будинку письменників у Києві, де жила поетеса Любов Забашта. Фото: з відкритих джерел

Ірина Забашта говорить й про те, що 50-ті роки, коли була написана «Пісня», не були безхмарними. Поетеса жила у будинку письменників, де мешкали класики сучасної української літератури. Любов Забашта вийшла заміж вдруге, за сусіда по квартирі, Андрія Малишка.

Любов Забашта, 50 роки 20 століття.
Любов Забашта та Андрій Малишко на дачі біля багаття.
Любов Забашта й Андрій Малишко вдома.

«Всі знали, що телефони прослуховувала консьєржка, яка щодня доносила про зміст телефонних розмов. Прослуховувались, звісно, і квартири також. Тож, коли Андрію Самійловичу треба було поговорити з Остапом Вишнею чи Максимом Рильським, вони виїздили за місто рибалити…», — поділилась родинними спогадами пані Ірина.

Як у ті часи творчі люди зберігали людяність? Допомагала мовна стійкість, у родині не переходили на російську, а Ірині, яка прийшла з російськомовного середовища, доволі швидко вдалось перейти на українську.

Зелена смуга Хрещатика у Києві у 50 роки. Фото: Група «Старі фото Києва»/Facebook

Андрій Малишко є автором «Київського Вальсу», «Пісні про рушник», а також багатьох поезій, на які написані пісні й столиця була постійним джерелом натхнення для нього та його дружини.

У «Пісні» Любові Забашти, є й доволі автобіографічний момент: вона була випускницею Одеського водного інституту, деякий час працювала у «Кузні на Рибальському» в Києві. Про гудки, які сигналізували про початок робочого дня на Кузні — у неї є куплет в «Пісні».

«Променем першим

Зблиснули роси,

Кличуть з Подолу

Гудки стоголосо».

Читаючи «Пісню» Любові Забашти, можна не лише «покадрово» уявити собі Київ 50-тих років, а набратись мудрості та сили. Адже поетичні слова написала представниця покоління, яке пізнало горе втрат, війну і відродження.

«І не зміліли,

І не зносилися,

В громі та блискавки

Вірності вчилися».

Поетка пішла з життя у 1990 році, за рік до здобуття Україною Незалежності. Вона залишила нам поезії, які дуже часто сьогодні використовують й у підручниках з української мови. На її віршах діти пізнають мовну справжність й сталість нашої історії. Адже справжні поети — практично завжди літописці часу, пророки й джерела сили для наступних поколінь.

Читайте також:

Знайшли під шаром пилу на складі: у Києві показали врятовані керамічні шедеври Ольги Рапай».

Ольга СКОТНІКОВА, «Вечірній Київ»