"Золотий ювілей" роботи у Київзеленбуді відзначила Людмила Кубрак
Людмила Володимирівна Кубрак 50 років вирощує квіти, які милують око киян і гостей міста на клумбах, розв’язках, Співочому полі. Напередодні 60-річчя з дня народження Комунального об'єднання «Київзеленбуд», що створює красу у місті, ми вирішили поспілкуватись з титанами «Київзеленбуду», на яких тримається естетика у міському просторі. Одна із них - Людмила Володимирівна Кубрак – майстер-квітникар Печерського району управління «Київзеленбуд», майстер Київського дослідного господарства декоративного садівництва, агроном оранжерейного господарства КП УЗН Оболонського району, начальник оранжереї КП УЗН Дарницького району, зараз - озеленювач оранжереї КП УЗН Дарницького району. Народжена в Казахстані у сім'ї військовослужбовця, пройшовши повоєнний голод, ділячись своїм окрайцем хліба і стаканом молока з родиною, вона плекає і доглядає українську землю.
- 12 000 трудових днів у «Київзеленбуді». Які зараз емоції?
- Л.К. (Посміхається) Розумієте, управління одне, тільки підприємства різні. І всі вони входили до складу «Київзеленбуду». Отримавши диплом вченого-агронома, в 1966 році почала працювати в конторі зеленого господарства Печерського району. Так і вирощую квіти. І мені це подобається. Це у нас сімейне: мама-агроном, тато-агроном, дід по батьковій лінії також агроном, дядько - зоотехнік. Всі закінчили Воронежзький інститут. А я - Курський. Коли розпочалася війна, тата забрали на фронт. А мама опинилася в Казахстані зі мною. Я там народилась. В мене навіть свідоцтво про народження казахською мовою. Потім війна закінчилася. Батьки переїхали в Курську область. Мама працювала агрономом. Циган піднімали: цілина так пройшла. Тато був заступник директора Курської зональної дослідницької меліоративної станції. І мама теж там при ньому була. Пригадую, у неї була конячка, яка возила її по колгоспу і був циган «за кермом». Вони вважали, що мама їхня. Мама чорна була, швидко говорила і така енергійна. Ось мама і їздила по колгоспу з циганом на возі.
- А як ви опинилися у Києві?
- А в Києві я опинилася, як і всі жінки мого складу - вийшла заміж за киянина. І тодішній начальник «Київзеленбуду» - Олексій Лаптєв - розумна людина, він видав багато книжок з вирощування рослин, - взяв мене на роботу як матеріально-відповідальну особу - диплом вченого-агронома сподобався. А на той час потрібно було мати прописку - ось і прописали мене у дідуся батька в Київській області. І так стала своєю. Потім перейшла в Дарницю, і почали з 1973-го вирощувати гвоздику на зріз - на продаж. Тоді при конторі «Барвінок» було 17 квіткових магазинів. І ми виконували замовлення клієнтів - поставляли гвоздику, троянди, хризантеми, гортензії: до 15 сортів кожного! Особисто вирощувала до 10000 троянд в рік. І таких радгоспів - було 16. Іншими словами, стратегічні замовлення по вирощуванню квіткової продукції для столиці ми виконували. Знаєте яку хризантему вирощували ?: коли я йшла по теплиці - навіть мене не видно було (редакція: 170 см.).
- Як Ви досягли такого результату?
- За методом «тодішньої гідропоніки». Гідропоніка в сучасному варіанті: робляться бетонні короби з щебенем і вбудованою системою зрошення, подається спеціальний живильний розчин з бака. Але ми вирощували під скловатою. А гвоздику вирощували так. Ми їх висаджували в бетонні короби на маточник, або на щебінь, де гідропоніка була. Живці приживалися. Ми їх підв'язували на рибальську сіточку. Першу 5х5 розміром. Встановлювали металеві стійки, дріт натягували і сітку цю тягнули. Щоб кожна гвоздика була в осередку, щоб вона не погнулися і не покривилася. У міру зростання сітку заміняли і піднімали. Друга сітка була 7х7. У нас вона сиділа тільки в своїй комірці. Дівчатка поливали, годували. І потім ми знімали, коли вже був готовий черенок ближче до весни. Ми навіть літературу випускали - за передовими технологіями вирощування: і по фрезії, і з тюльпанів, і по гвоздиці. Київське дослідно-показове господарство з декоративного садівництва займалося передовими технологіями декоративного вирощування.
- Все було радісно і красиво? Але ж були моменти, так звані, «коммуникативні стрибки»?
- Та всяко бувало. Початок завжди з притираннями відбувається. Пригадую, якось було так. Заходжу в оранжерею, а там в карти грають. І дівчатам кажу: я теж люблю в карти грати. Вдома. Значить так: о 12.00 ми обідаємо, в карти можете пограти, поки не відвикнете - до 13.00. Але о 13.00 ми вже на роботі.
- Отже, Ви вирішили проблему з такою пристрастю? Перестали грати в карти?
- Дівчата погодилися. Все поступово вирівнялося на робочий лад. І почали ми займатися розсадою. У нас добрі працьовиті люди.
- Зараз також використовуються новітні технології по вирощуванню?
- У планах нашого керівника (Людмила Дмитрівна Філінська) реанімувати оранжерейне господарство на Дарниці. Вже встановлено бак для поливу, планується перекриття теплиць полікарбонатом замість скла і плівки. Зараз існують стелажі з вбудованою поливальної системою з гідропонікою, сучасними енергозберігаючими шторками, спеціальною підсвіткою і т.д. Думаю, що у нас разом все вийде. Дуже хочу передати знання та накопичений досвід людям, які переживають за місто, за справу, якою займаються. Ми виведемо вирощування квіткової продукції Дарниці на якісно новий рівень. У наших людей - великий потенціал. І досвід є, і фахівці є, і технології є. І бажання є. Я це бачу по палаючим очам Людмили Дмитрівни.
- Ви б хотіли отримати грамоту з рук Віталія Кличка?
- Я не намагаюся потрапити до інтернету та на ТБ. Але це була б оцінка нашої роботи.
Спілкувалась: Іванна Маштоц