Як столичний вокзал зустрічає і проводжає гостей
Залізничний вокзал – це ніби ворота у місто, чисті чи замизгані, приймають гостинно або відчиняються погано, зі скрипом… «Вечірка» побувала на головній станції столиці.
«Прощання слов’янки» в минулому
– Тата до Москви проводжаємо! – каже жінка на ім’я Орися, з якою ми розговорилися на пероні, звідки ось-ось відійде московський потяг. – Чоловік, як і я, працює, в Тюмені. Наші діти – Роман і Юля – залишаться в Києві, вони навчаються тут. Ну а самі ми зі Львова…
Колись швидкий на Москву вирушав із першої колії, а тепер – із 13-ї. Дивлюся на обличчя проводжаючих: вони в основному зосереджено сумні, а маршу «Прощання слов’янки», під який раніше рушали потяги, вже не чути. Проте один із провідників запевняє, що сьогодні подорожують навіть більше людей, ніж раніше.
– Потяг заповнений, і практично всі пасажири – з Москви, – каже провідник Андрій. – Багато росіян тут відпочивали, діти також із канікул повертаються.
Дивно, хіба не так? І це в той час, коли на Донбасі російські окупанти вбивають українців.
До речі, біля потягу на Львів атмосфера веселіша. І якщо московський – заповнений, то цей – переповнений.
Африканцям подобається все, білоруси жаліються на бруд
Підіймаюся сходами до зали – і наштовхуюся по дорозі на велику рекламу таксі. Так, краще машину викликати відразу – таксисти, які пропонують свої послуги біля метро, деруть удвічі-втричі більше за звичайний тариф. За кордоном, на відміну від Києва, такого немає: коли їдеш із вокзалу, наприклад, в Амстердамі чи в Осло, таксисти зайві гроші «не накручують».
На дерев’яних стільцях безплатної зали очікування – безліч людей, а ті, кому не вистачило місць, скупчуються біля вікон. Тут і там розмістилися сувенірні лавки, а в самій залі страшна задуха.
– Зала велика, а витяжка одна, – розводить руками продавщиця сувенірів Людмила. – У спекотні дні я сиділа і лила на себе воду. А не так давно був невеликий страйк прибиральниць – здається, їм не виплатили зароблене. Таке було! Навіть самі працівники вокзалу – керівний склад – ходили і прибирали.
До речі, за словами продавців, дуже марнотратні мандрівники – канадці та американці, а суперзаощадливі – італійці, які купують здебільшого маленькі сувеніри.
Я зустріла на вокзалі чорношкіру дівчину на ім’я Стефані. Вона студентка п’ятого курсу Національного медичного університету, приїхала до нас із Нігерії.
– Я бувала на вокзалах у різних столицях світу, – поділилася Стефані враженнями. – Дуже непоганий у вас вокзал!
Інший турист із Хорватії на ім’я Борислав, який очікував на автобус до аеропорту, жалівся лише на те, що у приміщенні вокзалу немає туристичного бюро (воно розташоване через дорогу). А ось гості з Білорусі виявилися найприскіпливішими – вони скаржилися на бруд, а також на те, що ніде не знайшли мапи Києва.
VIP-зали для всіх. Якщо є гроші
На вокзалі є кілька зал різного ступеня комфорту, а також кімнати готельного типу та готель. VIP-зала для депутатів – у кутку будівлі, і не всі (що й зрозуміло) знають про неї. Тут – гарні меблі, кондиціонер і всі зручності – від Wi-Fi до душової, а коштує перебування 50 грн за годину. Є і зала для офіційних делегацій – кімната з великим столом та шкіряними кріслами, де можна провадити переговори, – 220 грн за годину. А на другому і третьому поверхах – готель. За словами працівників зали, депутати тут справді бувають, але сьогодні й будь-хто може поруч відпочити. Так, мені запропонували двомісний номер «напівлюкс» за 670 грн за добу.
Друга зала очікування підвищеного комфорту за ціною, яка більше підходить для простих смертних (за 40 грн на день тут можна посидіти на м’якому дивані й подивитися телевізор, у приміщенні прохолодно і є фонтан), розташована біля спекотної безплатної. Ще одна безкоштовна зала є на другому поверсі, а на четвертому – кімнати готельного типу (до речі, номер зі зручностями у коридорі тут не набагато дешевший, ніж у VIP-залі, – 440–680 грн).
Крадуть мобілки та валізи
Один із чергуючих на вокзалі міліціонерів (ім’я просив не називати) розповів «Вечірці», що найбільше крадіжок – у головній, безкоштовній, залі очікування.
– Особливо часто це трапляється вночі, коли люди засинають, очікуючи потяг, – зізнався він. – Кишенькові злодії підсідають до них, витягають мобілки, цуплять валізи…
Вартових правопорядку, до речі, тут багато, мають вони і спеціальну кімнату – маленьке приміщення з коричневими стінами для підозрілих осіб…
Вокзал змінюється – разом із містом. І мабуть, ворота в столицю – це своєрідне відображення змін у ній та її настрою. Якщо він піднесений, то й вокзал змінюється – разом із містом. А якщо в місті щось негаразд, то й ворота виглядають негостинно. Нині настрій у столиці… стурбований. І це, безумовно, відчувається на вокзалі: ніби усе на місцях – і не заплутаєшся, і таблички висять, і відпочити є де… Але хочеться звідти швидке втекти: суєта, важкість…
ЩО КУПУЮТЬ
– Кілька днів тому приходила жінка, яка їхала до свого майбутнього чоловіка в Африку, – очікувала на автобус до Борисполя (автобуси, що їдуть до аеропорту, зупиняються біля Південного вокзалу. – Авт.). Накупила в мене на 1,5 тисячі гривень різного дріб’язку. Вона хоче зробити у своєму африканському домі українську кімнату. З вишитими рушниками, скатертинами, – каже продавщиця Ірина.
Катерина СКРИПНІКОВА