Вчителька Ольга Почтаренко: «Необхідно позбутися всього «совкового»

«Вечірка» зустрілася із кращою вчителькою Києва – Ольгою Почтаренко, яка стала переможницею II (міського) туру Всеукраїнського конкурсу «Учитель року – 2015», отримавши подяку від мера міста. Вона викладає українську мову та літературу в гімназії № 191 імені Павла Тичини. Має розумні, променисті очі, лагідний голос, безмежно любить дітей і вміє їх зачарувати так, що вони відриваються від комп’ютерів, читають книжки і закохуються у рідну мову.
– Ольго Миколаївно,ви маєте якийсь особистий секрет викладацької справи?
–Звичайно. Свою роботу треба любити. Якщо вона подобається, все вийде. Мене часто батьки дітей запитують: «Що ви тут робите в ліцеї? Ви ж добре знаєте комп’ютер, стільки вмієте…». А я відповідаю: «Як тільки мені не буде цікаво, я піду». А поки що я роблю те, що мені цікаво, і це – головне. Активно користуюся інтерактивними методами, мультимедійними засобами під час уроку.
Використовую таку програму, як Smart Notebook, завдяки якій картинки на екрані переміщуються, стрибають, а це дітям дуже цікаво, особливо маленьким. Головне – увагу дітей звертати на різні аспекти: трохи картинок, трохи музики, трохи розмови. І виходить такий урок-мікс. Крім того, учитель повинен бути цікавим дітям як особистість. Мої цьогорічні випускники мене зазвичай зустрічали таким запитанням: «Ольго Миколаївно, а що ви читали на канікулах?».
– І жодного разу не підклали вам кнопку на стілець?
– Ні, в цьому плані мені не пощастило...(Сміється). У них на такі витівки і часу не вистачає. Кожну вільну хвилину на перерві діти зосереджені на тому, щоб зловити Інтернет.
– Ви говорите, що дітям учитель має бути цікавим як особистість. Розкажіть про себе: де ви навчались, яка у вас родина, чому вибрали саме цю професію?
– Я навчалася на Черкащині, закінчила сільську школу. У нас були дуже гарні вчителі, а інших професій я просто не бачила. Класний керівник мене запитав, куди я збираюся вступати, і, почувши у відповідь: «Не знаю…», порадив: «Іди до педінституту». А для вагомості додав, що у школі пропрацював вісім років і не шкодує. Я закінчила Черкаський педінститут. Спочатку була російська філологія, а після розпаду Радянського Союзу і українська. Нині мій педагогічний стаж – 23 роки. А родина у мене – це чоловік і дві доньки. Молодша піде в десятий клас нашого ліцею, а старша закінчила Національний університет імені Тараса Шевченка.
– Як прищепити дітям любов до української мови, до книжки і бібліотеки?
– Ми звикли презентувати українську мову, як мову героїчного минулого нашого народу. Шевченко, Франко, Леся Українка – від них не потрібно відмовлятися, але діти, вивчаючи їхні твори, сприймають мову, як щось таке, що було давно і нині не існує. Мову треба подавати так, щоб діти розуміли: українська мова – це модно, це гарно і стильно. Діти повинні читати тексти не тільки про героїчне минуле українського народу, але і про сучасні здобутки і відкриття. Нині з'являється багато хороших українських перекладів зарубіжної літератури. Приміром, нещодавно прочитала Ремарка «На Західному фронті без змін» – чудовий переклад і чудовий твір. Здається, що письменник описував війну, яка нині триває на сході України.
– Що, на вашу думку, треба зробити, щоб підняти авторитет шкільного вчителя?
– Перша фраза, яку сказав наш міністр освіти Квіт, була якраз про те, що до тих пір, поки не матимемо змоги підняти зарплату вчителю, не будемо говорити і про його престиж. Заступник директора, який у нашій гімназії відповідає за персонал, повинен добирати вчителів на конкурсній основі, а для цього має бути запропонована відповідна зарплата. Нещодавно прем’єр-міністр Арсеній Яценюк заявив, що зарплата вчителям буде нараховуватися відповідно до якості їхньої роботи, а якість визначатимуть за результатами ЗНО. Мені здається, що так зробити буде важко, адже не з усіх предметів учні складають ЗНО.
– Які зміни у сфері середньої освіти назріли?
– Потрібно позбутися всього «совкового» і застарілого. Приміром, в одинадцятому класі у мене є перелік робіт, які діти повинні зробити. До нього входить і переказ тексту, який я маю оцінити. Та поки я дочитую текст переказу до кінця, діти вже знайшли його в Інтернеті і закачали на телефон. То хіба я маю виконувати роль поліцейського? Я не хочу її виконувати. Тому, думаю, потрібно відмовлятися від такого контролю знань. Можливо, потрібно давати дітям тестові завдання, вивчати, як це робиться у Європі.
– Пані Ольго, а яке місце в шкільному вихованні має посісти патріотичне виховання?
– Особливе. Коли поляк приходить у перший клас, перше, що йому кажуть у школі: «Ти – поляк, ти мусиш цим пишатися!». А нас завжди вчили, що всі рівні, всі однакові, і нині ніхто не говорить нашим першокласникам, що вони українці і цим треба пишатися. Добре працюють проекти, які ми готуємо з дітьми про Україну. Завдяки цій роботі учні починають розуміти, що наша країна – не другосортна, а герої – це не тільки прапрадіди, але і наші сучасники, які роблять відкриття у науці, техніці, які нині захищають Батьківщину.
Розмовляла Марина МАРЧЕНКО