Стародавні печери на Вознесенському узвозі: чим унікальні та що про них відомо

Комплекс Вознесенський печер, нещодавно виявлений пам’яткоохоронцями. Фото: Дмитро Перов
Комплекс Вознесенський печер, нещодавно виявлений пам’яткоохоронцями. Фото: Дмитро Перов

На думку археологів, дивовижна знахідка у центрі столиці є найбільшою за останні 40 років.

Восени минулого року активісти виявили стародавню печеру на Вознесенському узвозі, неподалік зруйнованої садиби кінця ХІХ століття, від якої дотепер залишилася лише фасадна стіна.

На початку березня Департамент охорони культурної спадщини вніс Печерний комплекс на Вознесенському узвозі, 25-27 до Переліку об’єктів культурної спадщини міста Києва за видом археологія (наказ від 08.03.2023 №13).

Першовідкривачем унікальної, але ще малодослідженої археологічної знахідки став пам’яткоохоронець та юрист Центру розвитку міст Дмитро Перов.

За його свідченнями, колись у будинку на Вознесенському узвозі, 25 проживала родина його бабусі Дарії Волосової, однак наприкінці 70-х її переселили, тому що будинок підпадав під постанову про ліквідацію застарілого житлового фонду.

Пам’яткоохоронець Дмитро Перов. Фото зі сторінки у Facebook

«У дитинстві бабуся мені часто розповідала, що біля будинку, де вона колись жила, була стародавня печера, а на горі неподалік був високий кам’яний будинок… Це здавалося тоді мені фантастикою, то ж я не приділяв цьому великого значення, тож ніколи не досліджував цю ділянку, ні садибу», — згадує Дмитро Перов.

Інтерес до цієї теми пам’яткознавець відчув тоді, коли дізнався, що ділянку на Вознесенському узвозі можуть передати під нове будівництво. Тоді ж, він вирішив разом з друзями відправитися на пошуки того таємничого місця, про яке так багато чув з дитинства…

Світлини з сенсаційною знахідкою сколихнули соціальну мережу, коли виявилося, що мова йде не лише про одну печеру, а цілий печерний комплекс з наскельним живописом, датований ймовірно ще часами Київської Русі.

Печери знайшли неподалік руїн будівлі кінця ХІХ століття. Фото: Лариса Горбатова

У лабіринтах печери були знайдені анімістичні зображення тварин та графіті пізнього «варязького» періоду. Руна Альґіз (або «куряча лапа»), обриси якої можна побачити на одній зі стін комплексу, використовувалась древніми варягами як символ захисту, оберіг, символ життя. Такі символи наносили на стіни дому та використовували як оберіг.

Виявилося, що унікальний комплекс підземних споруд сполучає Вознесенський узвіз з берегами річки Глибочиці. Науковцям вдалося дослідити головну галерею печер. Також на схилах були виявлені ще три окремі підземні споруди…

Суспільний інтерес до цієї теми став настільки знаковим, що вихідними Дмитро почав проводити екскурсії, щоб кияни змогли наживо побачити цю виняткову знахідку.

На стінах печери знайшли таємничі зображення. Фото: Дмитро Петров
Фото: спільнота «Вознесенські печери»

У листопаді минулого року обстежити об’єкт погодився науковець та спелеоархеолог Тимур Бобровський, що є дослідником підземних споруд Києва найрізноманітніших типів від найдавніших часів до середини ХІХ століття.

«На мою думку, знахідка цього печерного комплексу є найцікавішим відкриттям в царині київських підземель впродовж останніх кількох десятиліть. До цього часу існування цього печерного комплексу не було відомим. Зараз можна стверджувати, що печери ці були викопані в проміжку між XII та ХІХ століттями, ймовірно належать до періоду пізнього середньовіччя», — розповідає Тимур Бобровський.

Дослідивши археологічну знахідку, науковець зазначив, що одна з печер є дуже великою та звивистою, сягає довжини понад 40 метрів, але є дуже замуленою.

Археологта науковець НЗ «Софія Київська» Тимур Бобровський восени минулого року оглянув Печерний комплекс. Фото зі сторінки у Facebook
До досліджень печер долучилися фахівці Інституту археології. Фото: Дмитро Перов

«Вона є схожою Смородинську печеру на Лук’янівці та Варязькі підземелля в Києво-Печерській лаврі, тож може бути дуже давньою. Частина ходів перетинається з об’єктом XII століття, є ходи більш пізнього періоду…

Тому у визначенні дати ми взяли досить великий часовий проміжок: не раніше XII століття і не пізніше початку ХІХ століття. Звичайно це питання потребує більш ґрунтовного та комплексного наукового дослідження», — розповідає спелеоархеолог.

Науковець також зауважив, що спираючись на свої багаторічні дослідження та археологічний досвід, можна припустити, що ці печерні сховища слугували укриттям для киян у буремні часи XIV-XVII століть, коли місто потерпало від різних воєнних дій та загарбницьких навал або ж використовувалося у якості військово-оборонної чи господарської споруди, на кшталт «криївки».

Вважається, що печера могла слугувати укриттям. Фото: Фото: Департамент охорони культурної спадщини

Окрім Тимура Бобровського, печерний комплекс вдалося також обстежити експертам з Інститут археології. У листопаді минулого року ними були віднайдені фрагменти кераміки XI-XII століть…

Печерний комплекс зберіг в автентичному стані первинні архітектурні елементи — стіни, бічні ніші та приміщення, а також законсервовані намулом археологічні нашарування. Має частково збережені штучно облаштовані привхідні тераси, як елемент стародавнього культурного ландшафту

Об’єкт перебуває у задовільному стані, без масштабних руйнувань, за винятком окремих дрібних розколин та осідань, викликаних періодичними змуленнями печерних порожнин.

Неймовірна знахідка Дмитра Перова зацікавила світові видання. Фото зі сторінки у Facebook

Дивовижна археологічна знахідка зацікавила не лише фахівців та пересічних киян, але й світову спільноту. За словами Дмитра Петрова, Вознесенським печерам присвятили ряд публікацій європейські та американські видання, зокрема знаменита британська газета The Guardian.

За словами Дмитра Перова, зараз Печери мають статус щойно виявленої пам’ятки архітектури, які не перебувають у єдиному Державному реєстрі пам’яток.

«Зараз це питання перебуває на розгляді у Мінкульті, який має зробити висновок щодо цінності пам’ятки. Надалі відповідно до законодавства, він може або погодити внесення до Єдиного державного реєстру або ж відмовити», — розповідає Дмитро.

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»