Понад 150 років тому у Києві запрацювала перша міська бібліотека: сторінки історії

Про передумови створення та історію будівництва Київської міської публічної бібліотеки українська історикиня, пам’яткознавиця, києвознавиця та кандидат історичних наук Олена Мокроусова.

Лекція пройшла у читальному залі бібліотеки імені Ярослава Мудрого і зібрала чимало людей, що цікавляться історією та архітектурою міста.

Від ідеї до будівлі

Ідею створення загальнодоступної книгозбірні вперше почали обговорювати у 1830-х роках, зазначила Олена Макроусова. Тоді шукали приміщення на Печерську, і не знайшли. До цієї теми повернулися аж в 1860-х. У 1864 році з ініціативи влади організували громадський комітет, а у 1865 — склали статут.

3 березня 1866 року урочисто відкрили Київську російську публічну бібліотеку, і з цього приводу відслужили молебень у Софійському соборі. Першим директором бібліотеки назначили полковника у відставці Олександра Кроткова.

Основою фонду стали приватна книгозбірня письменника і книговидавця Василя Барщевського та пожертви киян. На момент відкриття фонд бібліотеки налічував 319 книг у 667 томах та 43 комплекти періодичних видань.

Розмістили книгозбірню у будинку Дворянського зібрання за адресою Хрещатик, 16. Потім вона ще шість разів міняла місце. 1891 року її підпорядковували Київській міській думі, куди вона і переїхала. Тоді ж за новим статутом заклад отримав назву Київська міська публічна бібліотека.

Приміщення на Думській площі було незручне: у ньому не було ані гардеробу, ані вбиральні. Відвідувачі потрапляли з вулиці одразу у невеликий читальний зал, який був темний та міг вмістити лише 16 осіб. До того ж під вікнами розташовувалася стоянка візників, яка заважала читачам. «Перший докір міській думі», — так описувала становище закладу газета «Кіевлянинъ».

З 1880-х років стало зрозуміло, що для бібліотеки потрібне окремо приміщення. Висували різні пропозиції: розмістити її в новозбудованому культурно-освітньому центрі Кирило-Мефодіївський дім (який так і не спорудили), у Царському саду (забудову зеленої зони спочатку не підтримали депутати міської думи), на Володимирській гірці біля панорами «Голгофа», на Театральній площі (у приміщенні театрального реквізиту та міського архіву), на Бесарабській площі (перед критими торговими рядами).

Зрештою на засіданні міської думи з невеликою перевагою (22 голоси проти 20) прийняли рішення щодо спорудження будівлі для бібліотеки біля Царського саду, по вулиці Олександрівській (нині Грушевського).

Архітектурний конкурс і фінальний проєкт

У 1909 році оголосили архітектурний конкурс на проєкт будівлі для бібліотеки. Тоді такі конкурси проводили лише для знакових споруд, як Музей з левами на Грушевського (нині Національний художній музей) чи Бесарабський критий ринок.

Архітектори мали представити вигляд двох фасадів — основний по вулиці Олександрівській та бічний в бік Хрещатика. Вимогою було зробити їх однотонними в будь-якому стилі, однак без прикрас та скульптур в оформленні. На конкурс надійшли 37 проєктів з різних куточків Російської імперії — Києва, Санкт-Петербурга, Одеси, Москви, Риги.

Третя премія дісталася Миколі Реутову з проєктом у стилі модерн «Ескіз». Друга — знаному архітектору Павлу Альошину за проєкт «8-копієчна монета», до якого він навіть надіслав зразки матеріалів. Архітектор хотів бачити будівлю з добірної київської цегли та пісковику, а покрівлю — з черепиці. Він запропонував проєкт у вікторіанському стилі, у якому відчувався вплив його нещодавніх поїздок в Європу. Перше місце посів проєкт під девізом «Motto primavera» Миколи Шехоніна, сухий і схематичний.

До реалізації обрали проєкт Збігнева Клаве «Знак питання в колі». Він виявився найбільш придатний за вартістю. За його доопрацювання та реалізацію взявся місцевий архітектор Олександр Кривошеєв. Тодішні мистецтвознавці назвали його шаблонним за стилем, проте будівля витримала випробування часом і досить органічно вписалася в ландшафт.

Закладка нової будівлі відбулася 20 червня 1909 року, а у 1911 завершили її спорудження. Будівництво обійшлося у 145 тисяч рублів — дорожче, аніж планували. Зокрема й тому. що через насипні грунти потрібно було зробити додатковий підвал.

У січні 1911 року у новому приміщенні відбувся благодійний аеробал, на якому збирали кошти для аеростата «Київ» та виставка повітроплавання. А з березня 1911 сюди переїжджала бібліотека. Важливо було очистити книжки від вугільного пилу, перенуменувати їх та створити каталог. Урочисте посвячення та відкриття відбулося 19 листопаді 1911 року.

Головна читальна зала, яка називалася «Олександрівська» мала площу 170 квадратних метрів и розрахована на 180-200 відвідувачів, була й окрема читальна зала для періодичних видань.

Фонд бібліотеки нараховував 70 тисяч книжок. За перші 5 років книгозбірню відвідали 42 тисячі осіб, чверть з них — жінки. слухачки Вищих жіночих курсів.

Руйнування та відбудова

Під час Другої світової війни, у 1942 році, у бібліотеці розміщувався сумнозвісний штаб Розенберга, що займався вивезенням культурних цінностей. Понад 50 тисяч томів забрали до Німеччини.

У листопаді 1943 року німці, відступаючи, спалили бібліотеку з її фондами. Всі дерев’яні елементи згоріли, металеві конструкції та стелажі впали, залізобетонні перекриття збереглися частково. Однак фундамент та більша частина стін залишилися у задовільному стані.

В післявоєнний час бібліотеку хотіли перенести в інше приміщення, а у цій будівлі розташувати Спілку архітекторів чи Управлінню будівництва метрополітену. Зрештою у 1949 році вирішили зберегти будівлю за бібліотекою.Увесь цей час бібліотека функціонувала в одному з корпусів, що будувався для Палацу піонерів та жовтенят.

У 1950-му році розробили проєкт відновлення, який коштував 2,5 мільйони рублів. При цьому зберегли старовинний вигляд будівлі, зробили збоку добудову та встановили світловий ліхтар. Зміни торкнулися й інтер’єру.

Відбудова проходила у 1950-54 роках. У 1957 заклад отримав назву Державна республіканська бібліотека УРСР.

Після проголошення незалежності — Державна бібліотека України, у 1994 — статус Національної парламентської бібліотеки, а у 2007 — ім’я Ярослава Мудрого.

Найдавніша київська будівля такого призначення, що 1982 року увійшла до переліку місцевих пам’яток архітектури початку ХХ століття, всебічно і ретельно досліджується фахівцями.З 1954 року у бібліотеці проводять екскурсії.

«Місто Ярослава Мудрого»

Лекція стала першим заходом в межах спільного проєкту «Місто Ярослава Мудрого» Національної бібліотеки ім. Ярослава Мудрого та видавництва Саміт-Книга. Пізнавальні зустрічі планується проводити двічі на місяць.

Наступна попередньо запланована на 15 березня і буде присвячена київському футболу. Заслужений журналіст України Семен Случевський розповість про будівництво стадіону «Динамо» та київські команди.

У березні 2021 року Національна бібліотека імені Ярослава Мудрого відсвяткувала 155 річний ювілей.

Марія КАТАЄВА, «Вечірній Київ»