Контрнаступ, мобілізація і роль цивільних у війні: інтерв’ю з військовим Юрієм Федоренком

Юрій Федоренко — депутат Київради (фракція «Слуга народу»), правозахисник і нині командир роти ударних безпілотних авіаційних комплексів 92-ї механізованої бригади імені кошового отамана Івана Сірка.

Розпочав військову службу у 2009 році, а у 2014 — брав активну участь у боях на сході України (АТО), після чого був списаний у резерв. З 24 лютого Юрій знову став на захист України, зокрема, воював на Харківщині.

Зустрітися з депутатом у Києві не вдалося: зараз він продовжує воювати у Луганській області. Юрій погодився дати інтерв’ю онлайн прямо з передової. Про ситуацію на фронті, український контрнаступ, мобілізацію і роль цивільних у війні — далі.

— Ви почали боронити Україну у складі 112 бригади 128 батальйону ТРО. Згодом її перекваліфікували у роту артилерійської аеророзвідки? Чим зараз займається ваша рота? Як змінилася її діяльність?

— Спочатку наш підрозділ ТРО був прикомандирований до 92 механізованої бригади імені кошового отамана (Івана — ред.) Сірка для виконання бойових завдань на сході України. Ми здійснювали функції артилерійської аеророзвідки. Згодом я став командиром роти ударних безпілотних авіаційних комплексів безпосередньо у складі ОМБр ім.кошового отамана Івана Сірка. 70% особового складу, який входив до моєї роти у територіальній обороні, перейшли у 92 механізовану бригаду.

Специфіка виконання завдань дещо змінилася. Тепер ми не тільки виявляємо ворога в безпосередній близькості до його позицій, коригуємо вогонь артилерії, а ще додатково за допомогою технічних засобів, а саме літальних апаратів, проводимо ураження ворога на його позиціях: як живої сили, так і броньованої техніки, артилерійських засобів, спостережних пунктів, мінометів тощо.

— Також відомо, що 2022 року у вас змінився позивний, розкажіть детальніше про це.

— У 2014 році я брав участь в гарячій фазі антитерористичної операції (з травня). У нас поранили кулеметника і я перейняв його функції. Сказали: «Ти займаєшся спортом, кремезний, точно з ним впораєшся». До того ж, усе своє свідоме життя займався спортом і з того часу мене почали називати Рембо. Це і стало моїм позивним.

Отримавши поранення в АТО, я був списаний у запас за станом здоров’я. Пізніше ухвалили закон про ТРО, відповідно до якого люди з обмеженням по здоров’ю можуть проходити службу. За місяць чи півтора до війни я підписав контракт з ТРО разом зі своїм колегою Олесем Маляревичем (депутат Київради від фракції «УДАР», перший заступник голови Дніпровської РДА, воює в роті ударних БПЛА та артилерійської розвідки 92 бригади, — ред.)

Коли почалася повномасштабна війна росії проти України, ми приїхали в центр комплектації. У процесі комплектування мене запитали, чи маю позивний. Я кажу: «Рембо». І мені відповіли: «Окей, будеш п’ятим». Думаю, що п’ять Рембо в одному підрозділі — забагато, тому перший час називали по імені.

Згодом, виконуючи бойові завдання мій колега — Олесь Маляревич, який свого часу займався кінематографом, сказав: «Ну ти просто як герой фільму „Троя“ — Ахіллес». І так цей позивний і прижився. Я подумав, що загалом мені притаманні моральні якості цього міфологічного героя: безпощадність в бою до ворога, водночас людяність та загострене почуття справедливості поза межами поля бою.

— Не можу не запитати: у міфології є таке поняття як «ахіллесова п’ята». Чи є у вас також «вразливе місце»?

— Я не можу сказати про вразливе місце, складно аналізувати. Про що турбуюся найбільше в рамках виконання бойових завдань — так це за особовий склад. Мені дуже пощастило з побратимами, з якими проходжу службу.

Дякую Богу, що можу дихати з ними одним повітрям. Це мотивовані добровольці, які з цивільних людей без військової підготовки та освіти, протягом перших трьох місяців війни, у бойових умовах, змогли повністю опанувати військову справу. І щодня вони продовжують самовдосконалюватися. Якщо підбити підсумки роботи підрозділу у складі ТРО та в ОМБр — це понад 2000 ліквідованого особового складу противника, понад 200 одиниць знищеної ворожої техніки у результаті виявлення і коригування вогню артилерії нами. Я вважаю, що це дуже потужний результат для людей, які були цивільними, і продовжують воювати.

Важливий факт: у травні ми зайшли на Харківщину, а в серпні батальйон пішов на ротацію для відновлення. Наш підрозділ одноголосно вирішив залишитися у зоні проведення бойових дій, оскільки чітко розуміли свою ефективність. Ми дуже добре знаємо «передній край», позиції ворога, можемо проводити розвідку та коригувати вогонь.

Ми пройшли всю контрнаступальну операцію, і місяць тому підрозділ перевели до 92 ОМБр. Нині ми продовжуємо тут воювати. Тобто, хлопці воюють на Харківщині уже 9 місяців. Без ротації та відпусток. Відпусток немає, бо дуже висока інтенсивність бою і така можливість відсутня.

СИТУАЦІЯ НА ФРОНТІ

— На якому ви зараз напрямку?

— Сватове-Кремінна (Луганська область — ред.)

— Яка там ситуація?

— Місяць тому противник підтягнув свої резерви: вогневі, артилерійські засоби, підтягнув живу силу, важкоброньовану техніку, зокрема, танки та БМП. Протягом цього часу противник вчиняв ударно-штурмові дії, щоб виявити слабкі місця нашої оборони. У результаті ворог зазнавав великих втрат у живій силі та техніці, але йому так і не вдалося нащупати того слабкого місця.

Зараз для противника важливо отримати вплив і повернути контроль над містом Куп’янськ, тому тут сконцентрований основний резерв. Щоденно ідуть артилерійські обстріли, росіяни проводить ударно-штурмові дії, щоб проникнути в наш оперативний простір і зайняти вигідні для них позиції. Зробити їм цього не вдається вони продовжують зазнавати втрат.

Крім того, понад два з половиною тижні тому 92 механізованій бригаді вдалося деокупувати населений пункт Новоселівське (Луганська область — ред.). Він є важливим, бо перерізає противнику основні шляхи сполучення для постачання боєприпасів, а також підвозу живої сили по трасі Сватове-Кремінна. Ворог тричі збирав потужне ударне угрупування, щоб вибити нас з цих позицій, але всі три рази його задум був розкритий наперед і 92 механізована бригада розбила ударне угрупування. Ініціатива на фронті на нашому напрямку залишається за Збройними силами України.

— Яка техніка від західних партнерів могла б наблизити перемогу?

— Є загальний публічний перелік необхідних типів озброєння (танки, легкоброньована техніка, артилерійські засоби, ракети більшої дальності тощо). Також дуже важлива авіація. Ці запити головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного були почуті нашими міжнародними партнерами.

Якщо в максимально короткі терміни вдасться логістично поставити це до України і водночас навчити особовий склад, то ми зможемо не тільки утримати натиск противника, а й знищити його. Якщо дозволять погодні умови наприкінці весни — на початку літа, ми зможемо провести потужні контрнаступальні дії по деокупації нашої території. Я вважаю, що нам під силу забезпечити результат не гірше тих операцій, які були проведені у 2022 році на Харківському чи Херсонському напрямках.

Зараз потрібно все: танки, легкоброньовані машини, пікапи, артилерійські засоби, боєприпаси, засоби РСЗВ, авіація, засоби ППО. Якщо це все нададуть в короткостроковій перспективі, це дозволить зберегти життя людей та деокупувати наші території.

— Пройшов рік від повномасштабного вторгнення. Вище військове керівництво України та західні розвідки попередили про новий наступ рф у найближчі тижні. Яким він може бути та коли, на вашу думку?

— Наступ розпочався ще місяць тому. Противник активно атакує позиції у Вугледарі, але успіху немає. Наступальний потенціал у Вугледарі був розбитий, росіяни проводять перегрупування.

Ворог тисне Бахмутський напрямок, для них важливо з політичної точки зору отримати контроль над Бахмутом, але, як ми бачимо, успіху також немає. Збройні сили героїчно (це надзвичайно складна робота) ведуть траншейні бої, тримають місто, і у противника немає можливості його взяти у найближчій перспективі.

Що стосується Кремінної, там ускладнена ситуація у зв’язку з лісистим ландшафтом місцевості. Через це противник пересувається малими групами, намагається витискати Збройні Сили з контрольованих позицій, але також безуспішно. Натомість у Кремінній ЗСУ вдалося відсунути противника з їхніх позицій, на деякому напрямку аж до 5 кілометрів, і закріпитися на нових, більш вигідних, продовжуючи бити окупанта.

На Сватівському напрямку ініціатива повністю на боці Збройних Сил України. Попри те, що противник зібрав потужний ударний потенціал, вдалося деокупувати один з населених пунктів. І кожна позиція, яка була зайнята ЗСУ, станом на сьогодні надійно утримується.

ЗАГРОЗИ З БОКУ РФ

— Чи є загроза, що росія знову спробує піти на Київ з півночі, наприклад з Чернігівської області у найближчі тижні?

— Малоймовірно, але дуже важливо розуміти, що будь-яке переміщення військової техніки противника і підготовка до наступальних дій, має низку ознак: перекидання шпиталю, баз для зберігання паливно-мастильних матеріалів, формування складів з боєприпасами. Загроза з боку білорусі буде залишатися аж до перемоги України у цій війні. Важливо розуміти, що кордон максимально підготовлено до зустрічі ворога.

Оборонні фортифікаційні споруди вишикувані у три лінії. Кожна дорога знаходиться під контролем ЗСУ. Якщо лукашенко все-таки піде війною на Україну відкрито, то до цієї зустрічі ЗСУ та Сили оборони країни повністю готові, і легкої «прогулянки» в окупанта не буде.

Такого прориву, який був на початку війни у 2022 році, противнику станом на сьогодні забезпечити не вдасться.

— Як ви оцінюєте могутність та боєздатність російської армії зараз, якщо порівнювати з 24 лютого 2022 року?

— Деякі їхні бригади ЗСУ знищили на 70%. Ці втрати противник поповнює мобілізованими.

Якщо говорити про підготовку мобілізованих в Україні, то з початку повномасштабної війни сотні тисяч добровольців без бронежилетів, шоломів, зі стрілецькою зброєю пішли бити окупанта. Зараз після мобілізації людина відправляється до центру військової підготовки, де отримує загальновійськові знання: користування вогнепальною зброєю, тактика ведення бойових дій, тактична медицина, інженерна підготовка і багато іншого.

Певний відсоток осіб може бути направлений на спеціалізовані навчання за кордон, як для навчання на оператора броньованої техніки, так і для формування штурмових бригад.Таким чином, за 2-3 місяці готується військовослужбовець, який ефективно може вражати ворога, зберегти своє життя, своїх побратимів, захистити свою сім’ю та країну.

Говорімо відверто, є поодинокі випадки, коли щось пішло не так. Це може бути, коли людина проходила строкову службу, має військову облікову спеціальність, тому строки підготовки можуть бути скорочені, оскілки вона знайома з загальною військовою справою. Зараз проводиться активна робота, щоб кожен мобілізований поновлював свої знання, а в кого їх нема — здобував. Враховуючи мотивацію ЗСУ, бо ми захищаємо свою землю, в Україні готують фахових військових.

У росії немає зрозумілої визначеної мети так званої «СВО». Боротьба з нацизмом — це тупість. Я думаю, що деякі мобілізовані в росії це розуміють. Відсутні мета і мотивація. Центри військової підготовки побудовані за радянським зразком і там швидше формалізм, ніж належна підготовка.

Той кадровий потенціал, який призвали в російські окупаційні війська, і якими комплектують регулярні бригади, не має того рівня підготовки, який був у контрактників 2022 року. Це грає нам на руку, бо командування російських окупаційних військ застосовує ці бригади, як штурмові, за попереднім принципом, вважаючи, що там мають бути підготовлені люди. Ці бригади зазнають високих втрат у живій силі та техніці.

Так, противнику вдалося сформувати окремі ударно-штурмові загони. Там також мобілізовані, їх мотивують додатковими соціальними гарантіями, виплатами. Цих соціальних гарантій вони не отримують (поодинокі випадки, що комусь щось виплатили).

Все решта — це гарматне м’ясо, яке направляють хвилями для прориву українських позицій. Що ми спостерігаємо на полі бою: вони не обертаються на своїх поранених — з 300-ті перетворюється на 200-ті. Коли вибита перша хвиля, по її трупах лізе вперед наступна.

ПРО ЧЕРВОНИЙ ХРЕСТ

— У 2020 році ви стали членом Правління Дніпровської районної організації Товариства Червоного Хреста України. Чому ви до них долучилися?

— До війни я був приватним підприємцем і громадським діячем, а потім вже став депутатом Київської міської ради. Оскільки в мене була налагоджена комунікація, як з киянами, так з різними фондами і організаціями, то до мене часто звертався Червоний Хрест по допомогу.

Це стосувалося продуктів харчування, засобів гігієни тощо. У міру своїх можливостей я завжди підтримував такі ініціативи, бо вважаю, що ми маємо дбати про людей, які тимчасово опинилися у складній ситуації.

Також закцентую увагу, що повинні дбати про молоде покоління, щоб вони здобували належну освіту і мали можливості для самореалізації. Наше молоде покоління — це люди, які робитимуть країну успішною.

— Червоний Хрест досі не має доступу до військовополонених та цивільних заручників. Яке могло б бути вирішення ситуації?

— Цей доступ обов’язково з’явиться, коли на полі бою ми зможемо диктувати свої умови з позиції сили росії, яка блокує процес допущення Червоного Хреста. Це питання часу.

РОЛЬ ЦИВІЛЬНИХ НА ВІЙНІ ТА МОБІЛІЗАЦІЯ

— На вашу думку, як зараз цивільні можуть допомагати армії?

— По перше, треба дбати про самих себе, про своїх ближніх і дотримуватися заходів безпеки. Основний ресурс, який в нас є — це люди. Хоч нас менше, ніж росіян, але в нас є мотивація, тому не потрібно нехтувати правилами безпеки. Коли повітряна тривога лунає, треба прямувати до укриття. Треба бути готовим до того, щоб у разі враження об’єктів критичної інфраструктури кожен міг 7-14 днів автономно прожити, доки служби поновлюватимуть водо- та електропостачання. Для цього варто мати запаси субліматів, консерв, пальників, теплих речей, свічок, заряджених павербанків. Забезпечте цим себе, а також тих, хто цього потребує, але не має можливості отримати.

По-друге, якщо у вас є можливість, обов’язково підтримуйте ЗСУ через офіційні волонтерські організації, які мають довіру, або самостійно, якщо комунікуєте з тією чи іншою військовою частиною.

По-третє, дуже важливо, щоб цивільних сектор розумів, яку ціну зараз військові платять, щоб тил міг функціонувати. Це час для підготовки до будь-якого розвитку подій та можливість ефективно працювати кожен на своєму місці.

Чоловіки, які за станом здоров’я придатні до військової служби, мають обов’язково з’явитися до центру комплектації для оновлення своїх даних. Коли знадобиться, вони обов’язково будуть призвані в рамках мобілізації.

Ресурс у живій силі обов’язково нам знадобиться, щоб утримувати деокуповані території під час наступальних дій. Звісно, втрати в рядах Збройних сил будуть. Тому ці втрати треба поповнювати. Треба стиснути зуби та реалізувати нашу спільну мрію — мир шляхом перемоги.

— За моїми спостереженнями, цивільні зараз менш активні в допомозі армії, ніж це було на початку. Чи є у вас таке відчуття?

— Я не можу сказати, що менш активні. Просто є такі речі, які мене особисто дуже бентежать. Наприклад, групи в телеграм-каналах, де обговорюють місця, куди можна ходити, а куди не можна, бо там роздають повістки. Ми ж не ділимо наш соціум на гірших та кращих, на тих, хто має воювати, а хто ні.

Воювати має вся нація. Кому дозволяє стан здоров’я, має воювати в безпосередньому контакті з ворогом, і цьому має бути навченим. Кому не дозволяє стан здоров’я, той має ефективно працювати на своєму робочому місці, бо це податки. Якщо хтось має додаткову можливість із зарплатні допомогти фонду, ЗСУ або безпосередньо тому чи іншому військовому — це потрібно робити.

У відповідь на ваше питання скажу, що є інформаційна кампанія, яку проводить рф на території України. На превеликий жаль, деякі громадяни піддаються цьому інформаційному впливу. Але, наприклад, мої знайомі, які допомагали, допомагають і дотепер.

— Повернусь до теми з телеграм-каналами, де обговорюють повістки. Чи не свідчить це про те, що у деяких людей бойовий дух впав? Якщо у перші дні війни люди масово йшли отримувати зброю, то зараз трохи інші настрої.

— Ні, зараз поясню логіку. Усі добровольці, які мобілізувалися 24 лютого або в перший місяць початку війни, уже служать в ЗСУ, ТРО, у секторі безпеки та оборони. Багато, на превеликий жаль, поранені, багато вже…світла їм пам’ять і вічна слава.

Решта — це ті, хто в перші дні не пішли у центр військової комплектації, і хто вважає, що за нього мають воювати інші. Є така категорія людей. Додатково є інформаційний вплив через російську ІПСО всередині соціуму. Саме такий прошарок зараз відкрився, бо добровольці всі вже воюють.

Це питання стало актуальним тільки у зв’язку з цим. Я вважаю, що треба на законодавчому рівні ухвалити зміни. У нас, як у громадян вільної держави, є дуже багато прав і свобод, але разом з тим у є й обов’язки перед державою.

— А які саме законодавчі зміни ви мали на увазі?

— Щодо правил уточнення даних громадян України. Наведу конкретну статистику: в одному з районів Києва кількість переміщених осіб чоловічої статі — 35 тисяч. З них за станом здоров’я службу в лавах ЗСУ можуть проходити 21 тисяча.

Мобілізованих серед них — 2 тисячі. Решту не можуть знайти. А коли підходить представник правоохоронних органів уточнити дані на вулиці або в іншому місці, то починається юридична дискусія. Закон каже про те, що якщо немає підстав для перевірки особи або уточнення її даних (вона ні в чому не підозрюється), цього робити не можна.

Тому треба запровадити певні зміни, щоб правоохоронні органи, в тому числі центри військової комплектації мали можливість уточнювати в законний спосіб без примусу дані громадян України і їхнє фактичне місце перебування. Це дуже важливо, бо ми маємо діяти у законний спосіб. Якщо зараз закон не дозволяє робити так, як я навів у цьому прикладі, то його слід доопрацювати, щоб і люди були захищені, і структурні державні підрозділи могли реалізувати покладене на них завдання.

— З ваших соцмереж видно, що ваш бойовий дух ще досі високий. Можете поділитися секретом такої мотивованості? Що вам дає сили, енергію, таку жагу до боротьби?

Ми точно витіснимо росіян з нашої території і переможемо. Потрібен час, засоби та наполеглива праця. Передати дух української нації словами складно! Уявляєте, в мене є військові, які воюють дев’ять місяців і жодного разу не бачилися з рідними. Є такі, які після обстрілів не зізнаються у контузії і ще кілька днів виконують бойові завдання.

Рівень мотивації, віра в перемогу і успіхи на фронті дають цей заряд енергії. Я дуже хочу бачити на всій території України синьо-жовтий стяг, вірю в подальшу відбудову і розвиток нашої держави після перемоги!

Юлія СЕРГЕЄВА, «Вечірній Київ»