В музеї показують, яким бачили Київ Грушевський, Булгаков, Пушкін

Прогулюючись містом, ми навряд чи задумуємося, що цими ж вулицями і стежками колись ходили і видатні історичні постаті. З їх спогадами, традиціями та побутом, пов’язаними з різними куточками столиці, «Вечірка» познайомилася на екскурсії виставкою «Як не посваритися в Києві», що до 28 серпня триває в Музеї історії міста.  

Що єднає історика Михайла Грушевського, письменників Олександра Пушкіна, Михайла Булгакова, Шолом-Алейхема, зірку балету паризької Гранд-опери Сержа Лифаря та дисидентів-шістдесятників? Місто, де вони жили, творили, шукали натхнення, навчалися та здобували славу. Сьогодні їх «поріднила» і приналежність до родини музеїв історії нашого міста, які разом і організували виставку «Як не посварилися в Києві».

Ідея належить директору музею Булгакова Людмилі Губіанурі. Вона запропонувала директорам інших музеїв написати п’єсу про Київ, де головними героями стали «патрони» закладів. В задумі й постановка вистави. А поки що всі шість музеїв надали експонати для спільного проекту – умовній прогулянці знаковими для їх діячів місцями. Вирушаймо!

В першій гімназії говорили про «булгаковський терор»

На Хрещатику в будинку дворянського зібрання (нині Хрещатик. 16) біля Думи в кінці 19 століття знаходилася книгарня української книги Луки Ільницького, куди охоче навідувався Михайло Грушевський.

 - А ще він у мемуарах пише про відвідування оселі Кониського (за адресою Бібіковський бульвар, нині Тараса Шевченка, 38, будинок не зберігся – ред.), яку в ті часи називали першим українським титулованим клубом, - розповідає директор музею Грушевського Світлана Панькова. - Олександр Кониський відомий як автор духовного гімну України. Його хату любили українці, які навчалися в університетах, гімназіях, семінаріях за унікальну книгозбірню. Але на кожній шафі висіло оголошення «Книжок з дому не даю!». Грушевський згадує, що Кониський частував гостей чаєм і мав певний ритуал - в центрі стола стояла тарілочка з трьома бубликами чи булочками. Першу він брав сам, другу клав біля своєї склянки з  чаєм, а третю міг взяти хтось дуже голодний з гостей. Якби він частував відвідувачів частіше, то не зібрав би величезну суму, 25 тисяч рублів, яку заповів на українські справи.

Багато з наших героїв провели в Києві дитинство і юність.

- Наприклад, Михайло Булгаков навчався в першій київській гімназії, де зараз знаходиться Інститут філології університету Шевченка. Там було непросто, вивчали аж п’ять мов. А Серж Лифар, не склавши іспит до першої, -  у восьмій гімназії. Можемо побачити табелі і переконатися, що наші герої не були відмінниками, - звертає увагу директор музею української діаспори Оксана Підсуха. - Найчастіше вони згадують радше не навчання, а свої витівки. Серж Лифар стрімко з’їжджав гімназійними сходами, за що його сварили.  А поведінку Михайла Булгакова та його братів в гімназії називали «булгаковським терором».

Об’єднує їх і університет святого Володимира. Михайло Булгаков закінчив медичний факультет у 1916 році, якраз 100 років тому. Вчився на історичному відділенні цього ж закладу Михайло Грушевський, писав тут перші наукові праці. Серж Лифар теж вступав до університету 1921 року, тоді це вже був пролетарський виш для напівграмотного пролетаріату. Але він завалив вступ, не зміг відповісти, скільки буде шість помножити на шість. І невдовзі поїхав робити кар’єру у Париж. 

На Володимирській гірці була своя «Голгофа»

Окрасою міста є оперний театр, представлений в експозиції афішами та програмками. На його сцені не довелося виступати Сержу Лифарю, який цього так бажав. А ось Михайло Булгаков аж 41 раз відвідав оперу "Фауст". Михайло Грушевський полюбляв оперу "Черевички" Чайковського і мріяв, щоб в київському театрі були поставлені твори українського класика Миколи Лисенка.  

Без сумніву, всіх зачаровували київські пагорби та храми.

- Милувався ними Олександр Пушкін і  залишені враження можемо прочитати в кількох його творах, зокрема такі рядки: «Наш Киев дряхлый, златоглавый, сей пращур русских городов, сроднит ли с буйною Варшавой святыню всех своих гробов?», - цитує директор музею Пушкіна Наталя Тішаєва. – До речі, Олександр Сергійович цікавився і історією України, в його бібліотеці були книжки на цю тему, а також видання Кониського. 

Парк Володимирська гірка, закладений у 1830-му році, завжди був улюбленим місцем відпочинку киян. В 1853 році тут ще й поставили пам’ятник святому Володимиру, який було видно звідусіль. За спогадами Михайла Булгакова,  біля пам’ятника свого часу була дивовижна панорама «Голгофа». На це романтичне місце приводили своїх коханих. В 1936 році Михайло Булгаков сфотографувався тут з першою дружиною Тетяною Лаппою,  а світлину він відправив у Париж братам, щоб вони подивились на київську красу. 

Неподалік – Софійський собор. В його церковному хорі співав Серж Лифар, який мав ще й непоганий голос. А Грушевський згадував, як, коли батько привів його до собору, перехопило подих від старовинних фресок у напівтемряві. А на Софійській площі в 1917-1918 роках відбувалися найсерйозніші для України події. Зокрема, 19 березня 1917 року проходила маніфестація, де українці присягали Шевченкові. Грушевський писав, що на вулиці вийшло майже все місто, а попереду гарцював на коні Микола Садовський. З імпровізованої трибуни він тоді сказав: "Славному місту Києву, одвічній столиці Української Землі, її великому серцю, що разом з народом боліло його горем і раділо його радістю... - мій привіт!".

Що нині в місті спільного для Пушкіна і Булгакова

Повз стін з карикатурами на всіх героїв експозиції, потрапляємо до Подолу. Слово має провідний науковий співробітник музею Булгакова Кіра Пітоєва.

- Ми показуємо дуже рідкісний малюнок  1882 року будинку, де нині знаходиться наш музей. Саме таким він задумувався, не все вдалося відновити, – розпочинає вона. - Нагорі карта Києва з булгаковськими адресами, яких збереглося лише дві. Булгаковська родина мешкала також в тому будинку, який зараз займає музей Пушкіна (нині – вул. Кудрявська, 9). В часи Булгакова легендою Подолу була Київська духовна академія, де служила низка київських вчених-релігієзнавців  - люди вільні та високої культури. Батько Булгакова був професором богослов’я, займався західними віросповіданнями. А хрещеним батьком - Микола Іванович Петров, академік Української академії наук та спеціаліст з української літератури. До речі, знайомий з Грушевським. Петров  відображений в найвідомішому булгаковському творі "Майстер і Маргарита". За першою професією майстер був музейний працівник. Так само і Петров заснував в Києві церковно-археологічний музей. Тож перший роман Булгаков присвятив матері, а другий - батькові, не лише рідному, а й хрещеному. 

Батько Грушевського також викладав у Київській духовній академії, там вчилися його брати. А сам Грушевський любив антикварні крамниці й базари Подолу, по яким збирав свою колекцію старожитностей. Вся вона згоріла в січні 1918 року у фамільному домі на Паньківській. 

Місцями шістдесятників та «вічності» Шолом-Алейхема

В наступному залі – зона кохання, під знаком грузинського погреба кахетинських вин Долаберидзе, що знаходився на Хрещатику, 40.  Відвідувачів спонукають пригадати власну історію кохання, пов’язану з Києвом або ж історії героїв виставки. А на стінах  - фотографії подружжів шістдесятників, щасливих попри важку долю, заслання і ув’язнення. 

- Також ми показуємо кахлі, врятовані істориком і археологом Михайлом Брачевським з будинків XVIII століття, які зносила влада. А ще світлини шістдесятників біля університету і пам’ятника Шевченка,  де найчастіше вони збиралися, гуртувалися, співали українських пісень, відзначали шевченківські дні. – розповідає Олена Лодзинська з Музею шістдесятництва. - Серед особливих для шістдесятників  місць Києва не можемо не згадати пам’ятник Франку, до якого 1963 року йшов похід зі смолоскипами студентської молоді та кінотеатр «Україна», в якому 1964 року відбулася прем’єра картини Параджанова «Тіні забутих предків». А біля умовної бібліотеки, де також представлені книжки з нашого музею, - інсталяція з друкарських машинок, адже саме через твори самвидаву українців відправляли у заслання.  

Ще одна зупинка – Бессарабська площа, пов’язана з іменем Шолома-Алейхема.

- Київ для нього був знаковим містом, його тягнуло сюди звідусіль. Письменник був кочівником, завжди міняв міста, країни. Навіть київських адрес Шолом-Алейхема - не менше 10-ти. Однак в будинку по вулиці Велика Васильківська, 5, де зараз знаходиться «Арена-сіті» і наш музей, він прожив шість років, для нього це ціла вічність, - підкреслює директор музею Шолом-Алейхема Ірина Климова. – Для виставки ми надали єврейські обрядові предмети, щоб звернути увагу на єврейську культуру та історію євреїв в Києві. Зокрема, тут є свиток Тори, а також унікальне п’ятикнижжя з коментарями, перекладене для жінок з івриту на ідиш. 

Відчути дух Києва минулих епох та роздивитися раритети  шести столичних музеїв охочі мають змогу в Музеї історії міста Києва (вул. Б. Хмельницького, 7) до 28 серпня.