Сім’я Героя Небесної Сотні Віктора Швеця хоче покарання вбивць всіх майданівців
Родина вбитого на Майдані Героя Небесної Сотні Віктора Швеця і до сьогодні не знає всіх обставин його загибелі, шукає свідків та очікує на результати слідства.
В історії України 18, 19 та 20 лютого 2014 року стоять у переліку скорботних дат і надзвичайно трагічних подій. Саме у ці дні у центрі столиці відбулись розстріли мирних протестувальників озброєними силовиками антиукраїнської влади.
На Майдані Незалежності в Києві 21 лютого прощалися із загиблими повстанцями, яких у жалобних промовах назвали «Небесною сотнею».
Тоді пролунала жалобна пісня «Плине кача» в обробці «Піккардійської терції».
Звання Героя України з вручення ордена «Золота зірка» надали 107 Героям Небесної Сотні (посмертно).
Журналістка «Вечірнього Києва» дізналась і записала історію одного з Героїв — Віктора Швеця, зі слів його вдови Тамари Швець.
Віктор Швець, Герої Небесної Сотні, загинув на Майдані 19 лютого 2014 року у віці 58 років від кульових поранень.
Він — киянин. Вчився у школі № 98. Згодом пішов у армію, служив у спортроті, став відомим спортсменом в академічному веслуванні.
Вдова Героя Небесної Сотні Віктора Швеця, пані Тамара, у розмові з кореспондентом «Вечірнього Києва», розповіла, що чоловік був у олімпійській збірній 1980 року з академічного веслування. Віктор був неодноразовим чемпіоном та призером міжнародних змагань.
Завершивши службу в спорті, продовжив в Київському зенітно — артилерійському училищі, згодом став мічманом-підводником.Його останнє місце служби перед виходом на пенсію — Київське морське політичне училище, де чоловік працював старшим мічманом на кафедрі.
Вже після його загибелі, на честь Героя Небесної Сотні Віктора Швеця засновано і проводяться змагання на Кубок м.Києва та чемпіонат України з академічного веслування.
Віктор Швець та його дружина — учасники двох Майданів. Пані Тамара поділилась спогадами про те, як вони з чоловіком прийшли на перше Віче, яке збиралось у парку імені Тараса Шевченка, а потім рушили на Майдан.
«Той дух Майдану передати неможливо» Це треба тільки пережити й прожити», — каже жінка дев’ять років поспіль. «Абсолютно незнайомі люди почувались як рідні. Таке не трапляється просто так. Над тим Майданом було благословення», — переконана Тамара Швець.
Подружжя Швець ходило на всі віче, одного разу до них підійшов чоловік і поцікавився російською, де тут намет з Севастополя. Пані Тамара розпитала у нього, хто він є. Чоловік розповів, що він військовий з Криму і нікому не вірить, захотів сам переконатись: що відбувається у Києві, на Майдані.
«Як і всіх, ми його пригостили гарячим чаєм і Віктор запитав: «Ну, як себе тут почуваєте?» Севастополець сказав коротко: «Я у захваті!»
Але Майдан переживав і дуже драматичні дні. Для подружжя Швець таким особливим став день, коли загинув Сергій Нігоян. Річ у тому, що Віктор і Тамара втратили сина. Він 13,5 років був прикутий до ліжка, бо невдало пірнув і зламав хребет. Тож загибель 22-річного Нігояна подружжя пережило, як власну втрату, дуже болісно.
Пані Тамара згадує, що у час Майдану вони багато одягу та продуктів передавали тим, хто жив у наметах. Одяг — віддавали особисто, а харчі несли до польових кухонь, адже бували дні, коли влада перекривала доступ машин до Майдану. Тоді люди купували навколо у гастрономах все, що можна і несли до Будинку профспілок.
Останні два віча, за словами пані Швець, її чоловік був дуже схвильований, було відчуття, що насувається біда.
У той день, 18 лютого подружжя Швець зустріло у себе вдома, у Гатному, під Києвом.
«Віктор ремонтував автівку, а я дивилась по телевізору, що відбувається на Майдані. Коли він зайшов до будинку, як йому сказала: «Там вбивають людей, а ми сидимо вдома!»
За кілька хвилин Віктор Миколайович вдягнувся і сказав, що їде до Києва маршруткою, дружину твердо попросив залишитись.
Пані Тамара поділилась спогадами з «Вечірнім Києвом» про той вечір. О 19:00 чоловік зник зі зв’язку. А о 22:37 її телефон знов задзвонив.
Вона почула незвичайно спокійний голос Віктора: «Со мной все хорошо…» Вона перепитала у чоловіка, де він і що з ним, у відповідь почула знов «Со мной все хорошо. Тут очень шумно…»
Пізніше, під час слідства, вона дізналась, що чоловік був живий до 00:30.
Його, як сьогодні вже встановили, смертельно поранили на Інститутській. «Трохи вище Музею медуз. А між сценою та стелою навпроти флагштоку його поклали на піддон, з якого зняли каміння і понесли до Михайлівської, повз готель „Козацький“, де була швидка. Що відбувалось у швидкій — я здогадуюсь, але не маю права вам розповідати те, що почула на допитах…»
Відтак, днем смерті її чоловіка, стало 19 лютого.
Жінка дуже хоче відновити все, що відбувалось у проміжки, коли чоловік був поза зв’язком. У його грудях було два кульові поранення. Хто зробив ті постріли?
Тамара Швець — постійна відвідувачка усіх судів. За її словами, на 9 рік після трагедії, яка відбувалась у центрі Києва, слідство завершене тільки по 20 лютого. Відбулись усі слухання, судді пішли у дорадчу кімнату, де можуть бути стільки часу, скільки потрібно для винесення вироку.
«Достеменно відомо з п’яти беркутівців, по трьох. Родичі навіть знають хто кого вбив. Пригадуєте, як знайшли зброю у водоймі? По номерах і встановили, у кого вона була…»
Щодо Віктора Швеця, наразі слідство триває. Його вдова каже: «Справа вже розглядається в суді, але з такими темпами не відомо скільки на то піде часу…»
Пані Тамара каже, що поведінка підозрюваних зухвала. Вона впевнена, що вони сподівались на реванш пропутінських сил навесні 2022 року. Але Україна вистояла.
Сьогодні вдова Героя України разом з жінками з Гатного та Києва відвідує лікарню, де фізично та психологічно лікують поранених військових з фронтів російсько-української війни.
Вона зізнається, що особливо важко тим, у кого перші дні після ампутації кінцівок. Жінки, які провідують поранених, обдаровуючи їх своєю материнською любов’ю, тішачи смаколиками. Також захисникам приносять спеціальний одяг (кому він потрібен) та медпрепарати.
І так, військові починають спілкуватись, виходячи з суцільного болю і шоку. А потім просять їх приходити ще.
Пані Тамара є членом обласної комісії Київської області із надання соціальної підтримки діткам загиблих, родинам загиблих та пораненим під час Революції Гідності та АТО/ООС
Тамара Швець підтримує усі ініціативи родин Героїв Небесної Сотні. У День Злуки вона була серед тих, хто вийшов на Ходу пам’яті, щоб зі світлинами загиблих майданівців, вшанувати пам’ять кожного. Від місця вбивства Михаїла Жизневського і до позначених у центрі Києва місць, де загинули інші.
Вдова та донька Героя України та Героя Небесної Сотні шукають свідків вбивства їх чоловіка та батька.
Пані Тамара є частим гостем в ліцеї імені Івана Богуна, школах, вишах таких як Академія СБУ, НАУ. Вона — ініціатор і активний учасник обласних патріотичних заходів.
Жінка зізнається, що впевнена, якби її чоловік не загинув на Майдані, він був би сьогодні із захисниками України.
До слова, у Києві 18 лютого 2023 року, вшанували пам’ять Героїв Небесної Сотні.
Ольга СКОТНІКОВА, «Вечірній Київ»