«Кияни приходять розрадити і приносять оладки»: переселенка з Чернігова відкрила у столиці зоомагазин

Тетяна Швайковська. Колаж: Наталя Слінкіна
Тетяна Швайковська. Колаж: Наталя Слінкіна

Люди, які втікали від війни, освоюються на нових місцях й не чекають допомоги від когось — розпочинають будувати своє життя з нуля та започатковують бізнес. Переселенка з Чернігова Тетяна Швайковська розповіла свою історію.

У середині березня Тетяна Швайковська разом з сім’єю виїхала з обласного центру й за деякий час опинилася у Києві, де відкрила зоомагазин й потоваришувала з киянами.

За словами жінки, 14 березня вони з чоловіком їхали містом й біля них впав ворожий снаряд від «Граду». Тоді й вирішили виїхати. А перед тим з першого дня війни намагалися працювати. Тетяна вела бухгалтерію мережі зоомагазинів, що належали її племінниці.

Розповідає, що у перший день війни їх зоомагазини працювали до обіду — до першої повітряної тривоги. Встигли швиденько сплатити всі податки державі та зарплату співробітникам, бо не знали, як буде далі.

Тетяна Швайковська у своєму магазині у Києві

«Окупанти з кожним днем все більше обстрілювали місто з артилерії та літаків. Коли рашисти розбомбили дев’ятиповерхівку, де було понад 300 квартир, а на першому поверсі ми мали офіс і склад, там швидко з’явилися мародери. Вони тягали мішки з кормами для тварин, а на верхніх поверхах лежали під завалами загиблі люди. Я цього ніколи не забуду», — говорить пані Тетяна.

Через загибель людей у цій же багатоповерхівці жінка пережила таке сильне емоційне потрясіння, що втратила свідомість.

На той час в Чернігові вже не було мобільного зв’язку, електроенергії, води, не працювали аптеки. Мережу мешканці ловили лише в центрі міста.

«Перед тим я вже потрапляла під обстріли. У нас був ще один дуже маленький зоомагазинчик в одному з районів міста й працював, коли російський літак почав скидати бомби. Вибуховою хвилею людей, які знаходилися поряд, кинуло на поручні сусідньої будівлі. Багато хто кинувся ховатися до нас в магазин», — розповідає Тетяна.

Після обстрілу 14 березня родина Тетяни виїхала з Чернігова. Через Десну переправлялися на човнах. На деякий час вони зупинилися в селі у родичів.

А через тиждень чоловік Тетяни — Юрій поїхав забрати їхню машину з Чернігова й пакет з необхідними ліками. Він планував переночувати в місті. Через декілька днів надіслав звістку, що приватний будинок у Чернігові, де жила сім’я Тетяни, розбомблений, їхній батько отримав осколкові поранення.

«Юра двічі намагався прийти до нас пішки через пішохідний міст через Десну, але не вдалося, бо міст був під вогневим контролем у рашистів. Тож чоловік лишився в Чернігові у вцілілій квартирі старшого сина, якому наразі 19 років. Лише на початку квітня, коли рашисти відступили, Юра добрався до нас у село обхідним шляхом, подолавши понад 500 кілометрів — через те, що міст підірвали окупанти іншого шляху у нього не було», — згадує Тетяна.

Юрій Швайковський із сином Сашком

Виїхати на Київ з села у Чернігівській області родину Тетяни змусила потреба лікувати молодшого сина: у дитини ночами виникали судоми. Місцева лікарка не могла нічим зарадити — не було потрібних ліків. Через знайому підприємицю-киянку, яку також звуть Тетяна, Швайковській вдалося роздобути саме ті ліки, які прописала лікарка.

«Тоді моя знайома Тетяна й запропонувала нам перебиратися у Київ, щоб ми могли лікувати дитину, а я б працювала у неї продавчинею. Я погодилась. Тетяна знайшла для нас квартиру, яку ми оплачували самі, недалеко від свого зоомагазину на Нивках», — говорить Швайковська.

Далі вони з чоловіком розміркували, що із тим багажем комерційних та бухгалтерських знань, можуть відкрити й свій зоомагазин у столиці. Якраз у знайомої Тетяни на Березняках залишилося вільне приміщення для цього.

«Ми удвох з Юрієм за день його вимили, вичистили, додали полиць й відкрили. Через нестачу грошей спочатку брали на реалізацію по 2-3 одиниці кожного товару. На всі гроші, що вторговували за день, закуповували нові партії товарів. Так і працюємо. На життя вистачає. Хотіли відкрити другий магазин, але не отримали гранту від держави. Проте планів на розширення бізнесу не полишаємо», — розповідає пані Тетяна.

З чималими труднощами сім’ї вдалося винайняти й житло на Русанівці, за 15 хвилин ходи пішки від їх місця роботи.

У Києві Тетяна Швайковська пролікувала молодшого сина, знайшла відповідну школу з інклюзією, адже, як вона пояснює, дистанційно молодший син навчатися не може, має особливості розвитку — гіперактивність з розсіяною увагою.

«У Чернігові Сашко вчився в інклюзивному класі, там працював психолог. Нам вдалося знайти таку школу на Березняках, поряд з нашим місцем роботи. Ми пересвідчилися, що у школі №195 працюють люди, які мають хист, бажання, знання й велику любов до дітей. Бачимо, як чудово ставляться до нашої дитини, а син щасливий й з радістю ходить до школи. Але довелося його знову записувати у перший клас — через війну ми пропустили дуже багато занять», — розповідає пані Тетяна.

Про те, як довго родина має намір залишатися у столиці й чи не мріє повернутися у Чернігів, Тетяна Швайковська говорить так:

«Повернутися додому дуже хочеться. Ми їздили у Чернігів 1 січня. Наш будинок зруйнований на 100 відсотків й ми маємо відповідні документи. Поки жодну допомогу не отримували. Чекаємо. А чого чекаємо — невідомо. Намагатимемося заробити кошти на нове житло самі. Той район у Києві, де ми зараз мешкаємо, дуже нагадує наш район в Чернігові — так само все зручно, затишно, ще й Дніпро недалеко. Тут нам все не чуже. До того ж молодшій дитині потрібно завершити 4 класи початкової школи, а старшому сину — закінчити виш, куди він вступив восени. А це мінімум чотири роки».

Пані Тетяна розповідає й про киян, які стали її покупцями й потоваришували з нею.

«У мене є постійний покупець Олена, вона займається випічкою солодощів й нас пригощає. Це так приємно! А ще до мене заходить погомоніти старенька, яка перенесла два інфаркти, а живе сама тому, що діти виїхали за кордон. Нещодавно приносить мені оладки: „Їж швиденько, поки теплі!“. Це так зворушливо!»

«Ми могли поїхати за кордон, але… Україна — наш дім. Згодом плануємо повернутися у рідний Чернігів», — резюмує Тетяна Швайковська.

«Вечірній Київ» писав про варварство російських льотчиків у Чернігові. Місцеві жителі розповіли, що військові об’єкти» росіяни знаходили навіть у житлових кварталах.

Також мер Чернігова Владислав Атрошенко розповів, що російські окупанти бомбардують місто з висоти вісім тисяч метрів і вище. З такої висоти не може бути точності.

Катерина НОВОСВІТНЯ, «Вечірній Київ»