«Для мене Щедрик — це символ радості та надії на світле»: інтерв’ю з фолк-співачкою Марічкою Марчик

У концерті взяли участь: хор «Трініті Вол-Стріт», український дитячий хор «Щедрик» з Києва, українська капела бандуристів Північної Америки імені Тараса Шевченка, український хор «Думка» з Нью-Йорка, американська оперна співачка Джанай Брюггер та українська фолк-співачка Марічка Марчик.

«Вечірній Київ» поспілкувався з однією з учасниць концерту — фольклористкою та солісткою українсько-канадських гуртів «Balaklava Blues» і «Lemon Bucket Orkestra» Марічкою Марчик.

— Марічко, нещодавно виповнилося 100 років з дня світової прем’єри легендарного твору Миколи Леонтовича «Щедрик», який став справжнім символом Різдва. Що для Вас є Щедрик?

Щедрик для мене — це:

— найвідоміші чотири ноти у світі;

— Символ чистої радості та початку всього нового, надії на світле;

— Ще один привід згадати, як від ворожої чекістської кулі загинув видатний композитор Микола Леонтович і як гинуть за нашу Батьківщину, за рідну землю зараз наші хлопці та дівчата на війні;

— Сакральний момент, коли знову і знову прилітає наша ластівочка, щороку, символічно, несе надію, оновлення та мир в кожну хату.

Один диригент на репетиції, пояснюючи, з якою емоцією правильно треба співати то відоме фінальне сопранове «лаааастівочка», сказав, що доки ця ластівочка щороку вилітатиме, доти ми існуватимемо, як нація, як народ. Мені дуже подобається ця його інтерпретація.

— Що Ви відчуваєте, коли виконуєте цей знаменитий твір?

— Раніше я не виконувала Щедрик ніколи в житті, бо це хоровий твір, а я солістка. Але вчора у Карнегі холі, всіх артистів викликали на біс, і напевно вперше у житті я співала Щедрик. Оберемок дуже емоційних вражень. Думки про те, як в цій залі сто років тому українці у традиційному вбранні, кожний у своєму, індивідуальному, виконували вперше цей твір для північноамериканської публіки. І яка ж сильна магія в цій щедрівці.

— У своїй творчості ви надаєте перевагу етномузиці? Чому ви обрали саме цей жанр?

 — Напевно найвірніше слово не перевага, а мій свідомий вибір. Це моя місія, моя пристрасть, моє покликання. Свого часу я закінчила Національну музичну академію України імені Петра Чайковського, де здобула спеціальність етномузиколога.

Тож коли я співаю народні пісні, то маю особливі відчуття. Тому для мене це не жанр. Це голос моєї землі, голос моїх предків, який я відчуваю. І маю силу його через себе пропускати й нести у світ. Аби закохувати в ці пісні, в це звучання інших людей нашої планети.

— Декілька років тому відбулася презентація вашого проєкту, де була представлена значна онлайн колекція українських пісень. У березні сайт зазнав хакерської атаки, чи вдалося відновити це унікальне зібрання?

— Так, архів народних пісень, ініційований мною, зазнав понад 20 хакерських атак з боку росіян.

На жаль, усі намагання його відновити поки що були даремними. Але ні я, ні мої технічна команда, які мешкають в Україні, не здаємося… Неодмінно його відновимо.

Бо як сказав Мартін Скорсезе на вчорашньому концерті у Карнегі (перефразую) — можна намагатися вбити людей, зруйнувати будинки, захоплювати землі, але неможливо вбити мистецтво та традиції. Я нестиму і берегтиму їх у своєму голосі, доки живу, доки дихаю, доки співатиму.

— Наскільки популярною є українська музика у Канаді, де Ви проживаєте зараз?

— Українська музика у світі не є «популярною». До неї є велика увага, яка особливо цього року шалено збільшилася. Як би це не звучало парадоксально. Але цьому посприяла саме війна в Україні. Увага до всього українського зросла. І головне в такі історичні часи підйому важливо презентувати світові якісне та найкраще. В нас цього вистачає. Бо є безліч талановитих артистів.

— Як вплинула війна на Вашу творчість?

— Війна у моїй творчості з’явилася ще у 2014 році, а можливо і раніше. Коли ми з моїм фольклорним гуртом Божичі записували, вчили й співали народні пісні про війни та пережиття людей, які пройшли крізь війну.

Потім була вистава «Counting sheep» про події Революції Гідності та війни 2014-го, про яку писала світова преса і яка здобула дуже почесні премії. І наш фолк-нуар гурт Balaklava Blues є продовженням цієї вистави. Цей проєкт виключно присвячений війні. Кожна пісня, кожне відео. Це музичні новини. Це сучасне «кобзарство» за тематикою та формою, але без кобзи.

Хочу також додати, що у нашій творчості ми не лише співаємо про війну та через наше мистецтво доносимо світові ситуацію в Україні, але й маємо можливість збирати величезні суми грошей для підтримки України та українців. Через наші благодійні концерти нам вдалося зібрати близько 1 млн доларів.

Нагадаємо, що всесвітньовідома колядка «Щедрик» вперше прозвучала у Карнегі Гол 5 жовтня 1922 року, а 1936 року з’явилася його англомовна версія — колядка Carol of the Bells.

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»