Від «Київської перепічки» – до природничого музею
У столиці – неймовірна спека, навіть дихати не хочеться. Єдина перевага цієї погоди – зменшення кількості авто на вулицях. Значить, можна трохи прогулятися пішки від Хрещатика вгору вулицею Богдана Хмельницького.
Тут, на розі лівої сторони вулиці знаходиться культове місце столиці, її безсмертний символ – «Київська перепічка». Запах із віконця, де міститься Київська перепічка, тобто, сосиска в тісті, манить перехожих не гірше Макдональдса, тому черга біля цього віконця є завжди. Я памятаю, як ще з 1981 року, тут вишикуватися черги туристів та киян, а особливо, студентів, щоб скуштувати смачну перепічку за 22 копійки. І зараз у черзі стояли й молоді люди, й пенсіонеріи, й кілька поважних чоловіків у краватках. Феномен цього місця досі не зрозумілий, можливо, людей притягує не лише низька ціна на випічку – 10 гривень, але й смак, який не змінюється вже 35 років. Цікаво, але легендарна перепічка є, по суті, звичайною сосискою в дріжджовому тісті, обсмаженою у фритюрі, і нагадує їжу зі студентських їдалень радянських часів. Навіть замість серветок швидкі продавці у фартухах дають нарізані листочки з невибіленого паперу. Тому й досі залишається загадкою, в чому ж успіх цієї не дуже корисної для організму їжі. Аде якщо спробувати перепічку в будь-якому іншому закладі Києва – миттєво відчуєш різницю.
– Дуже смачно і швидко, незважаючи на постійну чергу. До того ж, столи сервірують просто неба, тобто, тут поруч стоїть кілька круглих столиків, де можна нормально перекусити, випити кави. Легендарне місце!, - каже киянин Андрій.
"Київська перепічка пережила рекет, "Помаранчеву революцію", втечу Януковича, футбольних фанів і ще багато чого переживе. Мабуть, в них угода з дияволом. Зате так смачно", - натикаюся на відгук у соцмережі.
Працівники "Київської перепічки" кажуть, що є особливий рецепт, але головне в цій справі – майстерність та любов до Києва. Зазначимо, що вивіски "Київська перепічка" можна зустріти ще в декількох районах Києва: біля метро "Мінська", "Петрівка", та на Куренівському ринку. Але ніякого відношення до кіоску на розі Богдана Хмельницького і Хрещатика інші "Перепічки" не мають. Популярна "Київська перепічка" неподалік метро "Театральна" належить лише одному приватному підприємцю. Усе інше - плагіат: деякі підприємці продають під брендом "Київської перепічки" звичайні пиріжки.
Поруч з «перепічкою», прямо на вулиці на столику стоїть величезний бутиль з водою і плстикові стканчики. На бутлі – напис: «Вода фільтрована». Люди підходять, п'ють….
– Мені тут подобається. Аби тільки не шуміли, - каже 30-літня Анна, - Мене інше турбує: чсому ніхто не бореться з нечесними фірмами, які обіцяють людям роботу, а потім, за кілька лнів стажувань виганяють, кажуть: «Ви нам не підходите!»?! У мене – юридична освіта, я прийшла зо оголошенням в Інтернеті на роботу в одну фірму на Хрещатику, 44, кілька днів походила – і на тобі! Зараз читаю про них коментарі, що це – звичайне кидалово, забирають у людей трудові книжки, дурять, не дають зарплати, а через місяць стажування виганяють геть!
– Тут так приємно, кругом квіточки, прохолода, - показує рукою на літню веранду кафе «Старий квартал»чоловік у білому костюмі, який назвався Анатолієм, - От тільки заважають автомобілі, припарковані прямо на тротуарі.
І справді, вздовж цілого кварталу, до театру російської драми ім. Л. Українки, по краю тротуару припарковані авто. Цілком можливо, що це транспорт відвідувачів досить пристойного демократичного пабу, який розташувався в арочці, поруч з книжковим магазином «Буква». На розі, біля будинку, поруч з книжковими розкладками, стоїть дівчина з якимись анкетками й несміливо пропонує: «Візьміть участь в опитуванні». Побачивши, що я зупинилася, дівчина почала «обробляти потенційну жертву»: «Ходімо зі мною, це займе всього кілька хвилин. Ви скуштуєте «Мівіну», відповісте на кілька запитань, вас нагодують, ще й гроші заплатять!». І вже більш упевнено почала підштовхувати мене в арочку. Цікавість взяла верх – йду за дівчиною. «Ви ж не працюєте ні в рекламі, ні в маркетингу», - не запитує, а стверджує моя провожата. Пройшовши через увесь зал пабу, піднімаємося на другий поверх, який іще донедавна, вочевидь, теж належав закладу харчування. А тепер частина залу перегороджена на маленькі клітки зі столиком і двома стільцями, один з яких – робоче місце приємних жіночок пенсійного віку, а друге – для «жертв». На столику – електронні ваги, електрочайник і таймер. Тестували й оцінювали два види вермішелі швидкого приготування. Після кушування цієї розчинної бурди й відповіді на десяток запитань мені видали 10 гривень.
Рухаюся далі вулицею, забудова якої почалася у 1830-х рр. і спочатку вона носила назву Кадетська, оскільки тут передбачалося будівництво кадетського корпусу. У жовтні 1856 р. на ній звели Міський театр (заразі на його місці Театр опери та балету). У 1869 р. вулицю було перейменовано на Фундуклеївську на честь відомого мецената, губернатора графа Фундуклеєва, а з 1919 р. вона стала йменуватися вулицею Леніна (крім 1941-43 рр. – за часів німецької окупації називалася Театерштрассе). У 1992 р. вулиця здобула свою сучасну назву – Богдана Хмельницького.
Як кажуть довідники, у 1851-1853 рр., за проектом архітектора О.Беретті, на цій вулиці було зведено будівлю Анатомічного театру (нині – Музей медицини України), у 1859 р. відкрили першу в місті жіночу гімназію, споруджену на гроші І.Фундуклеєва, у 1871 р. – Колегію П.Ґалаґана – приватну чоловічу гімназію, а у 1874 р. – цирк, у приміщені якого, у 1877 р розміщались готель «Ліон» та театр Бергоньє (нині – Театр російської драми). У 1892 р. вулицею було прокладено маршрут одного з перших київських трамваїв, тоді ж її було забруковано.
Театр російської драми приваблює величезними афішами вистави «Король Лір» у постановці Литовського російського театру, який гастролюватиме в Києві в листопаді. А поруч – афіша театру ім. Л.Українки на вересень.
Проходячи повз новобудову Музею історії Києва, звертаю увагу на оголошення про екскурсію всіх бажаючих до Будинку з химерами. Далі – будинки Колегії Павла Галагана, збудовані в 1860-ті та 1870-ті роки й перебудовані в 1871 та в 1885 –му в стилі пізнього класицизму та неоренесансу. В одному з них нині – житловий будинок, в другому - Музей літератури. В будівлі колишньої Ольгинської гімназії нині знаходиться Національний науково-природничий музей НАН України.
Нагадаємо, що на вулиці Богдана Хмельницького облаштували пішохідний перехід-експеримент з червоно-білої бруківки.