Київські планеристи представлятимуть Україну на чемпіонаті світу з планерного спорту

Змагалися планеристи найвищого класу – легенди українського планерного спорту, серед яких – багаторазові чемпіони України, Європи й світу, майстри спорту Олег Михайличенко (командир планерної ланки Центрального аероклубу України ім. О.К. Антонов), Ігор Гапонович, Олег Бондарчук, Юрій Шубелко, Роман Кривобок, Роман Талащук, Микола Кононенко. І, звісно, найдосвідченіша планеристка України, багаторазова чемпіонка світу, абсолютна чемпіонка Європи, льотчик I класу, інструктор–льотчик–планерист, заслужений майстер спорту СРСР і України з планерного спорту Валентина Топорова.

Вони з любов’ю називають свої планери небесними акулами. Ці надлегкі літальні апарати вагою 250—500 кілограмів без двигуна можуть ширяти під хмарами десятки годин, долаючи величезні відстані (рекорд України — 1010 кілометрів). Щоб протриматися в піднебессі якнайдовше, пілоти ловлять повітряні потоки і на цій, так би мовити, хвилі долають за годину понад сто кілометрів. Про це розповів командир планерної ланки Центрального аероклубу України ім. О.К. Антонова Олег Михайличенко.

- Україну вважають колискою планеризму колишнього Радянського Союзу. Адже саме на кримській горі Коктебель далекого 1923 року вперше провели змагання з цього виду спорту. І хоча нині, на жаль, такі літальні пристрої у нас не виготовляють, та залишилася добра традиція щороку проводити чемпіонат України серед планеристів, - зауважила беззмінний головний суддя змагань Ніна Батанова. 

Програма передбачає два класи перегонів: стандартний (на дистанції 291 кілометр) та відкритий (345 кілометрів). За допомогою спортивних літаків “Вілга-35” прикріплених тросом “акул” піднімають у небо і на вісімсотметровій висоті відпускають у вільний політ. Спеціальний маршрут потрібно подолати за встановлений час і якнайшвидше повернутися до місця старту. 

Володимир Спасіченко, який із землі керував змаганнями в небі, впевнений, що це найоб’єктивніший вид спорту, адже на планерах встановлено супутникову систему навігації, котра автоматично реєструє всі дані польоту. А вже за записами судді визначають, який результат найліпший. 

- Планерний спорт не є олімпійським, тому на його розвиток держава щорічно виділяє лише 50 тисяч гривень. Тому готуватися до змагань спортсмени змушені власним коштом. Політ на планері дуже творчий процес. Немає ні одного документа, який би описав, як це треба робити. Кожен політ відрізняється від іншого в залежності від погоди, яка, як відомо, жіночого роду, - розповів пілот-планерист Роман Кривобок.

Київським планеристам є з кого брати приклад, ким пишатися. Олег Антонов – видатний авіаконструктор – створив понад 50 конструкцій планерів, на яких було встановлено 85 всесоюзних рекордів (із яких 16 перевищувало світові). Киянка Ольга Клепікова в липні 1939 року встановила на планері конструкції О.К.Антонова Рот-Фронт-7" світовий рекорд дальності польоту (749,2 км),  який було перебито лише через 12  років. Письменник, журналіст,  соліст Київської філармонії, ветеран боевого планеризму, трьохразовий чемпіон СРСР,  пристрасний популяризатор планерного спорту Віктор Гончаренко був кумиром кількох поколінь планеристів. У Києві літав видатний планерист і тренер Євген Руденский, який першим  із радянських планеристів у 1972 році став срібним призером чемпіонату світу.  І зараз тут продовжують літати чемпіони світу і Європи. І, зверніть увагу, не завдяки підтримки держави, а всупереч.

На аеродромі «Бузова»  вдалося зберегти 51 одиницю авіційної техніки: 10 буксирувальників «Вілга» і 41 планер «Бланік – Л-13» (і 31 з них літає)!

Спортсмени  готують планер до польоту, викочують його на старт. В задню кабіну сідає інструктор, в передню - спортсмен. Надітий парашут, закрита кабіна. Підрулює літак-буксир, який супроводжує чіпляє трос від літака до планера, буксировщик починає розбіг.

Планер відривається від землі, літак тягне його все вище, і світ, на землі такої невеликої, все розширюється перед поглядом, горизонт пливе в далечінь. 600 метрів, інструктор відкриває замок відчеплення, літак йде на посадку, а планер залишається один на один з небом. Тепер завдання - знайти висхідний потік теплого повітря,  набрати в ньому висоту і летіти далі, відшукуючи потоки, потім знижуючись, потім знову набираючи висоту. Ось планерист відчуває поштовх під крило, варіометр показує набір висоти, планер стає в спіраль. Стрілка висотоміра показує збільшення висоти: ми в потоці. Набрана висота, що ширяє політ почався. Перед нами маршрут. Скільки б разів ми не літали по одним і тим же маршрутам, жоден політ не схожий на інший. Не можна увійти двічі в одну і ту ж річку, а перед нами повітряний океан!

Тут немає місця шаблоном, жоден політ не схожий на інший. Планеризм можна порівняти з грою в шахи, де у відповідь ходи робить Її Величність Природа. Для досягнення успіху треба добре знати "правила гри", що являють собою сплав законів метеорології і теорії польоту. А оскільки нам невідомий наступний хід "суперника" у вигляді чергового сюрпризу погоди, то прийняття рішень супроводжується гострим почуттям ризику, настільки рідкісним і бажаним для розпещеного комфортом сучасної людини. Причому ризик планериста, що кидає виклик гроз і атмосферних фронтах, поняття далеко не абстрактне. Поряд з жорстким лімітом часу на пошук потоків існує й інший дефіцит: необхідність в найкоротший час пройти маршрут. Літаючи на переходах з високими швидкостями, пропускаючи слабкі потоки в пошуках сильних, пілот свідомо збільшує ризик передчасної посадки - інакше немає шансів на перемогу. Саме вміння визначити і не переступити в кожному польоті допустимий ступінь ризику відрізняє спортсменів високого класу. Однак ніякі перипетії спортивної боротьби не можуть порушити захоплення вільним польотом, затулити велич і красу відкривається з кабіни планера панорами. Виключно напружений і емоційний політ вимагає від пілота роботи на межі його можливостей.

На жаль, останнім часом Чемпіонати світу і Європи в відкритому гоночному й стандартному класах проходять без участі спортсменів України, оскільки в наших аероклубах немає планерів цих класів (лише  планери клубного класу). Навіть та техніка, що збереглася в клубах, і може бути відремонтована, невиправдано списуєтья ЦК ТСОУ без узгодження зі спеціалістами планерної федерації. Практично в Україні лише Київський  і Рівненський аероклуби по-справжньому займаються планерним спортом.

Переможцем Чемпіонату став Ігор Гапанович, «срібло» завоював Олег Михайленко, бронза дісталася Олегу Бондарчуку. Саме ці чемпіони світу і Європи представлятимуть Україну на Чемпіонаті світу.