Кінотеатру Київ — 70: історія та архівні фото легендарної будівлі

23 листопада 1952 року вперше відкрив свої двері знаменитий кінотеатр «Київ», розташований на вулиці Великій Васильківській, 19.

Монументальний красень «сталінської» архітектури середини XX століття в стилі неокласицизму, що гармонійно вписався у навколишню забудову. Мало хто з киян на сьогодні може уявити цю місцевість без нього.

Свого часу він став одним з найбільших розважальних закладів у місті: мав два зали на 526 місць кожний і малий зал на 250 місць. У ньому вперше з’явилось спеціальне акустичне тинькування, що підсилювала чистоту звуку.

ІСТОРІЯ БУДІВЛІ

У 1936 році у Києві планувалося збудувати перший двозальний кінотеатр, який би став найбільшим у місті — на 1200 місць. Над проєктом, який мав назву «Форум» працював відомий тогочасний гранд — архітектор Валеріан Риков, а також його молоді колеги: Павло Савич та Василь Онащенко.

Будівництво передбачалося здійснити впродовж наступних років, але через проблему з постачанням необхідних матеріалів реалізувати його до початку війни не вдалося.

До ідеї спорудження кінотеатру вдалося повернутися вже в мирний час, початку 1950-х, але вже за іншим проєктом та назвою «Київ». Авторами проєкту стали архітектори Олексій Тацій та співавтор первинного проєкту Василь Онащенко.

УНІКАЛЬНА АРХІТЕКТУРА

За свідченням дослідника забудови столиці радянських часів, письменника та краєзнавця Семена Широчина — цей кінотеатр є не лише найбільш архітектурно вираженим, але і яскравим прикладом приклад синтезу мистецтва та матеріалів, що втілився у декорі на фасаді будівлі у вигляді металевих факелів на вході, кованих квіткових орнаментах у дизайні віконних рам, народних орнаментах та вазах.

На жаль, у 1970-80-х роках була втрачена скульптурна композиція, що увінчувала трикутний фронтон споруди, який складався з трьох фігур українських селян і робітників. Ця важлива деталь декору була своєрідною архітектурною кульмінацією будівлі.

«Кінотеатр «Київ є особливим. Це перший кінотеатр, де я побував, причому не пам’ятаю фільму, але його архітектура справила на мене незабутнє враження. Збудований в епоху найбільш урочистої архітектури, він несе у собі величезний естетичний меседж… Під час моїх турів я завжди намагався затримати групу всередині, щоб показати красу цієї будівлі не тільки зовні, але й інтер’єри», — розповідає у своєму дописі Семен Широчин.

За свідченням дослідника, надзвичайно цінним є те, що будівля зберегла та рясно прикрасила інтер’єри залі оригінальною ліпниною, витонченими візерунками стель та люстрами, які вдалося зберегти до нашого часу.

«В авторській родині дбайливо зберігаються ескізи фасаду та інтер’єрів будівлі, які цінні не тільки архітектурною думкою, а і як твори мистецтва. Дизайн в них трохи відрізняється від того, що є у нас — Тацій хотів побачити кіно ще багатшим. Тут мало бути більше скульптур, барельєфів, портретів та інтер’єрних картин», — зауважує краєзнавець.

ПОДАЛЬША ДОЛЯ «ХРАМУ КІНЕМАТОГРАФА» ЗАЛИШАЄТЬСЯ НЕВИЗНАЧЕНОЮ

На початку 2000-х років у кінотеатрі відбувся перший за півстоліття капітальний ремонт, внаслідок чого будівлю було повністю реконструйовано.

22 березня 2002 року поновилися кінопокази в «Червоному залі» після його реконструкції (290 місць). 17 січня 2003 року відкрився оновлений «Синій зал» (328 місць).

Легендарний кінотеатр радував киян цікавими новинками, фестивалями та прем’єрами світового кіно, але у 2019 році його закрили. За офіційною версією це сталося через закінчення терміну оренди кінотеатру з ТОВ «Культурний центр «Кінотеатр Київ».

Вже понад три роки легендарна будівля поки пустує.

За нормами чинного законодавства, кінотеатр є пам’яткою архітектури місцевого значення, і його цільове призначення не може бути змінене, він виключно кінотеатр.

Тож чимало киян продовжують сподіватися та вірити, що легендарний «храм кінематографа» поверне свою головну функцію, для якої 70 років тому, він був створений.

До теми: як будували кінотеатр «Україна»: унікальні матеріали з архіву.

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»