Театр ляльок запрошує дорослих
Зазвичай перший театр, куди ведуть малечу, - ляльковий. І враження від нього залишаються чи не на все життя. «Вечірка» побувала у Київському муніципальному академічному театрі ляльок (КМАТЛ), де готують прем’єри вистав для дорослих, і дізналася, які бувають ляльки, як їх виготовляють та що важливо в роботі його акторів.
Нас зустрічає головний режисер театру Сергій Єфремов, за плечима якого аж 180 вистав. У дитинстві його неймовірно вразив театр ляльок у Тбілісі (там майбутній режисер перебував під час війни), тож організував ляльковий гурток у чоловічій школі, де навчався, а згодом був актором у Львівському театрі ляльок. Закінчив режисерський факультет Харківського театрального інституту, працював у Донецьку, Одесі, заснував Хмельницький обласний театр ляльок, а у 1983 році – КМАТЛ. Спочатку театр розташовувався у клубі «Енергетик», та вже понад 8 років вистави грають у будівлі по вулиці Миропільській.
- На сцені театру ляльок можна втілити будь-який твір, адже ляльки вміють жити, радіти й сумувати так само, як і люди, – переконує режисер. – Але в ляльках більше цінується жест і пластика, через які показується їх характер. Слова лише доповнюють дію. Для лялькових вистав характерна і особлива образність, певні трюки, наприклад, коли потрібно показати, як Іван-Царевич перетворився на комара, перелетів через одне вухо коня в інше та став красенем.
Маріонетка, рукавичка, тростина
Від п’єси та режисерського задуму залежить різновид ляльки у виставі. Вони бувають нижні, коли актори перебувають зверху, – це маріонетки, що рухаються за допомогою ниток або дроту. Бувають горішні, де актори грають за ширмою: рукавичні (надягаються на руку), тростинні (актор тримає ляльку всередині за торс, а руками рухає за допомогою тростин). А також планшетні – ляльки розміщуються на невеличкому планшеті, актори знаходяться поруч.
- За класичною технологією ми спочатку ліпимо форму ляльки з глини, далі відливаємо в склі, готуємо матрицю, а саму ляльку клеїмо з пап’є-маше, – розповіла «Вечірці» художник театру Віра Задорожня. – Конструктор створює механізацію зсередини, щоб усе рухалося, як потрібно. Далі виготовляємо «тіло»: залежно від виду наповнюємо ляльку пінопластом, поролоном чи тканиною, розписуємо, вдягаємо. Завдяки новим технологіям ляльки стали легшими. Раніше вони могли важити до 10 кілограмів, тож актори завчасно виходили на пенсію через «шкідливість праці». Найскладніше в ляльці – її конструкція. Якщо вона вдала – актору легко і зручно грати, та й вистава іде довго/
«Мрію зіграти Полонія»
У гримерці після вистави спілкуємося з актором театру Денисом Лемайкіним. Він переконує, що ляльковик – такий же актор, як і в інших театрах, він також може вийти на сцену і вміє навіть більше, ніж колега з драмтеатру. Специфіка роботи з лялькою – в розробці рук: пальці завжди мають бути чутливими і теплими. Цікавимося, чому обрав саме цю професію.
- Театр ляльок дає більше можливостей та виконує важливу місію – виховує дітей, – відповідає Денис. – Для малечі працювати в чомусь легше, бо в дитячих виставах домінантою є основна дія, сюжет і майже відсутні підтексти. Водночас маленькі глядачі – безпосередні та щирі, тож якщо недопрацював, це одразу видно з реакції залу».
А ще актор має правильно відтворити характер ляльки. «Сама лялька вже задає чіткі риси, які проявляються протягом вистави, це якийсь характерний образ, певний архетип, який потрібно впіймати, зрозуміти та передати, – каже Денис. – Спочатку підбираю голос, яким лялька говоритиме, потім пластику. Якщо «потрапиш у маску», образ виходить живий і органічний, якщо ні – буде дисонанс. Найцікавіше працювати з маріонеткою – це дуже тонка істота, яка передає всі нюанси людських стосунків.
Серед тем, які переважають у лялькових виставах для дітей, актор називає дружбу, мир, домашній затишок, любов до природи і людей: «Надзавдання театру ляльок – показати дітям, що у світі немає злих і поганих людей, є обставини, які змушують до недобрих вчинків».
А мріє Денис Лемайкін про серйозну драматичну роль – зіграти в театрі ляльок Полонія у шекспірівському «Гамлеті».
Незабаром – «Оскар» та водевіль Сологуба
Сьогодні в репертуарі театру – здебільшого вистави для дітей. Улюблені казки «Кіт у чоботях», «Попелюшка», «Котик та Півник» (цій виставі вже близько 30 років), «Кицьчин дім» (одна з найпопулярніших), «Терем-Теремок», «Стійкий олов’яний солдатик» та інші збирають повні зали.
- Є у нас українська казка «Коза-Дереза», а також пізнавальна «Торбина з піснями» – це добірка народних пісень про різні пори року, посівну і жнива, що ілюструється сценами з ляльками, – зауважує Сергій Єфремов.
Цього сезону КМАТЛ представив екзотичну африканську казку «Чому довгий ніс у слона» за Р. Кіплінгом з ростовими ляльками (костюмами у повний зріст акторів). А до дня святого Миколая малечі подарують «Маму для мамонтеняти» за мотивами відомого мультфільму. Вистав для дорослих нині лише дві – трагікомічна казка Карло Гоцці «Ворон» та «Наталка Полтавка» Івана Котляревського. 23 жовтня в театрі ляльок прем’єра – постановка за твором Е.-Е. Шмітта «Оскар» про невиліковно хворого хлопчика, в якій звучатиме музика Земфіри. Готують іще одну виставу для дорослих – водевіль «Біда від ніжного серця» Володимира Сологуба.