Столичний колекціонер Геннадій Кіркевич мріє про створення центру Дніпра

Геннадію Вікторовичу, напевно,  пристрасть до колекціонування передалася вам від батька, відомого києвознавця і колекціонера?

Так, він зібрав гарну бібліотеку, я з задоволенням читав, особливі старі журнали про мандрівки, пригоди. Завдяки батьку через книги став цікавитися історією, географією. Колекціонувати розпочав років у вісім.  Як всі радянські діти, знайомився і переписувався з дітьми з НДР, Польщі, вони присилали листівки, марки. А ще я писав відомим музикантам, але навряд чи листи доходили, бо контролювали жорстко.

А як взагалі тоді ставилися до колекціонерів?

Наприклад, нумізматика була під контролем: міддю можна було займатися, зі сріблом виникали проблеми, а золото – це вже стаття. Траплялися історії, коли люди страждали за своє заняття й отримували тюремні терміни. Елементарно могли обвинуватити в спекуляції – адже колекціонери не просто міняються, а й продають-покупають. З іншого боку, тоді з повагою ставилися до знання, прискіпливо формували колекцію. Хоча, звісно, були в цій сфері і шахраї. До речі, свої колекції марок можна було надрукувати в журналі «Колекціонер». Листівками тоді не приділялася така увага.

Звідки виник інтерес саме до Дніпра?

Я багато читав – це був єдиний засіб уявно побачити світ, який існував за кордонами СРСР. Переважно романи про подорожі, про моряків. Так і захопився, настільки, що поступив навчатися на штурмана в Академію водного транспорту і навіть працював певний час у молодшому складі на вантажному теплоході. Коли флот «обрізали», пішов. 

Але сама наснага залишилися. Раніше я збирав листівки, плакати, старі книжки, переважно київської тематики. Але про весь Київ збирати складно. Мені траплялися листівки з пароплавами на Дніпрі, біля причалів. З них і почалася дніпровська колекція.

Експонатами, присвяченими судноплавству, ніхто раніше не займався. Більш того, архіви, які були на Ленінській кузні, кудись зникли. Ходять чутки, що їх частину чомусь вивезли в Харків.

Уявляєте, як люди 150 років захоплювалися колісним пароплавом – він коптів, димів, але для них був досконалістю.  Було багато упереджень, не хотіли переходити з парусного на колісний, парову машину називали «пекельною», звинувачували в бісовстві. Тим не менш, цей флот працював. А Дніпро служив, він стільки віддавав, а ми не цього знаємо. Замість вдячності, сьогодні він отримує забруднення, знищення, перегороджуються водойми, туризм не розвивається. У людей на Заході є цікавість до Дніпра. І несправедливо замовчується істориками, антропологами, дослідниками, наскільки давня цивілізація навколо Дніпра.

Розкажіть, які цікавинки вам вдалося «розкопати»?

Михайло Максимович в книзі «Дніпро і його басейн» 1901 року писав, що козаки робили з трофеями,  які привозили з походів і набігів. Спочатку все складалося разом, а потім кожен брав свою частину і клав у глечики чи бересту. А далі ховали в Дніпро на рівні метр чи більше під воду. Робилося це в низовинах однієї з Січей, яка являла собою лабіринт, де можна було заблукати. Власне козаки там і самі переховувалися від переслідувань. Про їх скарби довго ходили легенди. І ми порівняли різні карти і знайшли це місце схованки приблизно в радіусі 10 кілометрів, але поки що його не розкриваємо. Хіба що, якщо когось зацікавить зняти про це фільм. Впевнений, що документальна стрічка про скарби, або й навіть просто про історію річки, зацікавить ВВС і прославить Дніпро по всьому світу.

Коли будували Дніпрольстан, теж виявили велику кількість знахідок. Там здавна – зі слов’янських і навіть дослав’янських часів  - існували поселення на переправі. І все, що там знайшли, вивезли в Санкт-Петербург і Москву. Дещо переплавили, а цінні експонати, наше скіфське золото знаходиться в Ермітажі, інших музеях. Археологів, які там працювали, тоді оголосили «шкідниками соціалістичного будівництва», бо вони заважали роботі над Дніпрольстаном. Ця інформація дійшла до нас, бо керівник археологічної групи втік, а решту – а це і учні Вікентія Хвойка, спеціалісти з козаччини – репресували. 

Ще одне моє відкриття стосується річкового транспорту. Вважалось, що перший пароплав на Дніпрі був у  графа Воронцова. Виявилося, що раніше, хоча це не можна назвати теплоходом – був такий собі закіптюжений механізм, що гучно хлюпав, але вже не вітрильний, а колісний.

Взагалі, колекціонування для мене – це, з одного боку, пізнавальне інтелектуальне шоу, а з іншого – музейна справа, хочу поділитися з усіма своїми знахідками.

На що варто звернути увагу на виставці? Які предмети найрідкісніші?

В музеї демонструється невелика частина колекції – близько 200 предметів. Це і козацький якір віком 500 років, і мапи берегів Дніпра, починаючи з 16 століття, судоплавні лоції і карти 18-19 століття. Також рукописний дозвіл київського губернатора на освітлення набережної з його підписом. Багато книг, зокрема, «Дніпро та Київська гавань», видана Кульженком, путівники по Дніпру, фотографії теплоходів.  Є унікальна афіша фільму «Казаки», що показувався в зимовому кінотеатрі Дніпрельстану, план проекту прокладення каналів від Дніпра до Криму для зрошення півострова від 1952 року. А також альбом фотографій Микити Хрущова в єдиному екземплярі, зроблений під час його візиту до Києва 1959 року, у ньому – світлини Хрущова, керівництва республіки, а також види схилів Дніпра. Є й стенд, присвячений будівництву мостів в столиці.

Варто відзначити, що цьогоріч виповнюється 120 років відтоді, як заклали Київську гавань, і приблизно 200 років від перших дніпровських пароплавів.

Де ви шукаєте експонати?

По-різному. Я вірю у маленькі дива. Наприклад, одного разу мені подарували унікальне перше видання про дніпровські пароплави 1837 року. Знаючи, що я захоплююсь колекціонуванням книжок, але не здогадуючись, що цікавлюсь саме Дніпром і пароплавами. А якось в Америці знайшов видання про пароплав "Київ". А також  листівку з зображенням дніпровського пароплаву – світлину колись зробив американець, а надрукував вже у себе на Батьківщині. Це азарт, фортуна. У колекціонерів є навіть свій професійний тост – «За знахідку!». 

Також ви є директором столичного клубу «Колекціонер». Чим там займаєтеся?

Наш клуб був створений понад 10 років тому на Андріївському узвозі при Музеї однієї вулиці. Тут щотижня збираються любителі Києва – письменники, києвознавці, філокартисти, які колекціонують листівки.

В клубі проходять тематичні зустрічі: ми обговорюємо нюанси колекціонування, ділимося досвідом: як позбутися замиленого ока, як побачити точку на великому полотні. Також разом їздимо за кордон, в Європу. Наприклад в Іспанії та Франції є броканти, тобто блошині ярмарки, куди завозяться різні речі, і, якщо пощастить, можна знайти щось цікаве. Такі ж ринки працюють в Австрії та Німеччині.

Чим відрізняється культура колекціонування у нас і за кордоном?

Ми знаходимося в незрозумілому підвішеному стані – як в правовому, так і в моральному. Якщо згадати радянський час, колекціонерам завжди навішували ярлики: начебто це були непорядні люди, спекулянти, які готові піти на все заради марок чи скрипки Страдиварі. Це відрізняється від ставлення до збирачів в Європі. Колекціонер – це дуже вільна людина, яку не можна ображати. Часто це спадкове заняття. Якщо у людей були крамниці листівок, карт чи гравюр, тож не дивно, що  у них склалася певна колекція.

Крім того, у нас досі немає чіткого пояснення, що таке предмет старовини чи предмет мистецтва. Норми залишилися або радянські - тоді переписані з європейської Хартії культурних цінностей 1970-х , або навіть ще жорсткіші. Складно і завезти в країну цінний експонат. А колекцію неможливо застрахувати. Сподіваюся, у нас відбудеться європеїзація і ми відійдемо від цих законів.

Тим не менш, останніми роками з’явилися заможні люди, які почали вкладати кошти в українське. І те, що раніше вивозилося еміграцією, повертається до України.

Де ще можна побачити речі з вашої колекції?

Постійно організовую різні виставки. Наприклад, з колекцією мап брав участь в експозиції «Україна на картах і гравюрах». Збираю я і плакати радянської пропаганди. Перед Майданом,  коли нас позбавили права вибору, зробив експозицію плакатів «Всі на вибори». А ще це - участь у виданнях, альбомах, каталогах, путівниках.

Мій батько весь час пише, в нього вже близько 30 книг. А в мене поки що лише три видання з колекціями листівок, зокрема вітальних, про красивих жінок. Зараз готую книгу про Дніпро.  Матеріалу в мене томів на 10, але хочеться зробити популярне яскраве видання. І звісно, мрію про створення центру Дніпра і флоту, який би об’єднав його любителів, інших колекціонерів.

На відкритті виставки ви також висловили бажання створити музей чи центр Дніпра. І експонати для нього вже є. Де б хотіли бачити такий заклад?

Я б хотів зробити музей на воді. Для нього є й місце - недобудований дебаркадер, частина якого знаходиться на Ленінській кузні, інша -  в Гідропарку. Було б чудово, якби цей музей був в старому теплоході – щоб туди можна було зайти, посемафорити, спуститися в машинне відділення, покрутити штурвал. Власне, все готово відсотків на 70%, як завжди, не вистачає коштів. І закладів, присвячених цій тематиці, немає, ніде подивитися. Вірю, якщо зробити музей європейського рівня, до нього охоче приходили, водили дітей. Можна було б влаштовувати різні цікаві програми: і про флору і фауну Дніпра, яка є і яка зникає. А також школу юних матросів, школу греблі, заняття з виживання на воді та багато чого іншого.

Освоювати Дніпро було складно, але ми користуємося плодами цієї ріки. І хочеться, щоб наші діти приходили на острови і пляжі, відпочивали, захоплювалися ним, щоб ми захистили Дніпро як екологічно, так і культурно. А також розвивали туризм, судноплавство, альтернативну енергетику. Розповісти історію Дніпра і привернути увагу до всіх цих питань і покликаний омріяний мною центр.

УВАГА! Геннадій Кіркевич проведе для усіх бажаючим оглядову екскурсію виставкою "Дніпро та Київська Гавань", що відбудеться у середу, 3 серпня о 16.00.

Екскурсійне обслуговування безкоштовне.

Вартість вхідного квитка: 20 грн. - для дорослих; 10 грн. - для студентів, школярів та пенсіонерів.

Фото Олексія Іванова.