Замість рупора радянської пропаганди — зірка київської опери: в Києві з’явиться вулиця Лілії Лобанової
«Її вирізняли надзвичайна вокальна та сценічна майстерність, голос чарівного тембру, м’яка променистість погляду, що завжди осявала сцену», згадував співачку видатний диригент Веніамін Тольба.
У столиці активно триває процес дерусифікації. Лише впродовж останніх місяців у Києві перейменували понад 200 об‘єктів, назви яких пов’язані з радянським союзом та росією.
Зокрема, вже найближчим часом може бути перейменована вулиця письменника Іллі Еренбурга на Паньківщині, яка тепер має назву на честь зірки київської опери 40-60-х років та викладачки консерваторії Лілії Лобанової.
Вулиця виникла на початку XX століття, де у тогочасних довідниках мала назву Ново-Жилянський провулок, а з 1907 року — Ново-Жилянська вулиця. Згодом з неї виокремилася вулиця Набережно-Жилянська.
У 1976 році була названа на честь радянського публіциста та прозаїка — Іллі Григоровича Еренбурга (1891-1967). Він народився у Києві в єврейській родині на вулиці Інститутській, однак жив переважно у роcії та за кордоном. Вважається, що його ім’я і талант активно використовувала радянська пропаганда для створення привабливого образу сталінського режиму у світі.
Під час II Світової війни був кореспондентом газети «Красная звєзда». Є автором резонансної статті «Убей!», яка має явний нацистський зміст, спрямований на розпалювання ненависті до німців, як до нації.
Оцінка його літературної спадщини вважається неоднозначною, хоча письменник у роки другої світової війни активно збирав матеріали про злочини німецьких окупантів на окупованих територіях радянського союзу.
Дискусія щодо необхідності декомунізації цієї вулиці виникала у суспільстві неодноразово. Зокрема у 2016 році на сайті КМДА була зареєстрована петиція про повернення цій вулиці історичної назви, проте вона не набрала необхідної кількості голосів.
Лише влітку цього року, перейменування вулиці Іллі Еренбурга на вулицю Лілії Лобанової кияни підтримали цього літа у застосунку «Київ цифровий».
Лілія Лобанова народилася 30 липня 1922 року у Черкасах. Закінчила київську консерваторію у класі відомої співачки та професорки Клари Брун, яка свого часу навчалася співу у Віденській консерваторії.
Лілія Лобанова була однією з провідних сопрано Київського оперного театру в 1948-70-х років. За свідченням музикознавців, артистка мала виразну сценічну зовнішність та володіла високою виконавською культурою, органічним поєднанням вокальних здібностей та неабиякого артистизму.
Окрім головних партій у творах світової оперної спадщини, серед яких «Аїда», «Бал маскарад» Джузеппе Верді, «Тоска» Джакомо Пуччіні, «Сільська честь» П’єтро Масканьї та інших, Лілія Лобанова є першою виконавицею багатьох опер тогочасних українських композиторів: Гелени («Богдан Хмельницький» Костянтина Данькевича), Люби («Зоря над Двиною» Юлія Мейтуса), Милани, Мар’яни, Рєпніної («Милана», «Арсенал», «Тарас Шевченко» Георгія Майбороди).
«Протягом багатьох років у театрі я співав з прекрасною співачкою Лілію Лобановою. Вона, без сумніву, була явищем оперного мистецтва. Нічого подібного ні в Києві, ні в інших українських оперних театрах я не спостерігав. Лобанова володіла надзвичайно красивим і великим голосом широкого діапазону, рівним і дуже теплим. Співачка була вельми музичної й артистичною. Створені нею образи Флорії Тоски та Аїди мені запам’яталися назавжди…» — згадував Лілію Лобанову її колега, співак Рудольф Білицький.
За 22 роки роботи у театрів, Лілія Лобанова виконала 670 вистав, мала в репертуарі 34 оперні партії.
Співачка також проводила широку концертну діяльність, виконувала твори українських та європейських композиторів та народні пісні. Гастролювала в Нідерландах, Югославії, Німеччині та Франції.
За спогадами багатьох колег, які працювали з нею у театрі, співачку відзначали як людину унікальної скромності, порядності та інтелігентності, що у професії прагнула постійного розвитку та самовдосконалення.
Секретами своєї виконавської майстерності та успіхів у глядачів Лілія Лобанова вважала:
«До голосу, нехай навіть найпрекраснішому, співачці необхідна не лише набута музичність, а й уроджена музична душа, внутрішній вогонь, який зігрівав би цей спів, робив його ніжним, пристрасним, гнівним, героїчним чи ліричним. Якщо всього цього разом з контролем розуму і серця не буде, виконання перетвориться на спів заради співу, що у вокальному мистецтві рівнозначно смерті».
Підтвердженням її високого рівня виконавської майстерності стали гастролі співачки у Франції, разом з відомим російським баритоном Павлом Лісицианом. Її виступ буквально полонив серця європейських глядачів, а саму співачку у рецензіях називали «Богинею оперної сцени».
У 1970 році у розквіті творчих сил Лілія Лобанова залишає сцену, присвячуючи себе викладанню у консерваторії. За два десятиліття роботи вона вихована чимало відомих сучасних артистів та співачок, зокрема: Любов Кузьменко, Людмила Войнаровська, Ірина Персанова, Світлана Боровик та інші.
Співачка померла 2 листопада 1992 року у Києві. Похована на Байковому цвинтарі.
На ініціативу щодо появи у столиці вулиці, присвяченій пам’яті Лілії Лобанової зворушливо відреагувала її онука, співачка Катерина Єрошкіна, що продовжила творчу династію:
«Наша родина дуже щаслива, бо у Києві нарешті є вулиця, що має ім’я видатної оперної співачки Лілії Лобанової. В цьому році моїй бабусі виповнилось б 100 років, тож перейменування вулиці на її честь є визнанням її безмежного артистичного таланту. Тому, те, що така важлива подія збіглася ще з ювілейною датою стала радісною звісткою для нас».
Також на перейменування вулиці відреагував і відомий журналіст Віталій Портников:
«Це дорога і важлива для мене людина, пам’ять про яку незаслужено применшена. Вулиця у місті, на сценах якого вона проспівала головні арії української та світової опери, буде частиною відродження нашої поваги до нашої власної культури».
Нагадаємо, що у червні в застосунку «Київ Цифровий» завершили електронне голосування щодо перейменувань київських топонімів. Перелік самих об’єктів, запропонованих до перейменування, визначила експертна комісія фахівців Українського інституту національної пам’яті, Інституту історії України та інших установ. Список з 296 найменувань передали на розгляд експертної комісії. Згодом їх підтримали на засіданнях Київради.
Також, киянам не потрібно змінювати документи при перейменуванні вулиці.
До теми: у Святошині з’явилася вулиця Василя Стефаника
Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»