Київська картинна галерея відзначає 100-річчя: цікаві факти

Національний музей «Київська картинна галерея» — одна з найзначніших збірок образотворчого мистецтва України.

ІСТОРІЯ

Перша експозиція музею становила близько 200 творів. Переважно це були предмети мистецтва, націоналізовані радянською владою після громадянської війни 1917 року і зібрані в спеціальний музейний фонд.

Його основою, зокрема, послугувала приватна колекція родини відомих промисловців та меценатів Терещенків, які понад чверть століття збирали не тільки картини вітчизняних та іноземних майстрів, а й твори зроблені з фарфору, бронзи, срібла.

У 1934 році Картинна галерея входить до складу єдиного Державного музею, але майже через рік знову стає самостійним закладом, який дістав назву «Київський державний музей російського мистецтва». Надалі його збори поповнювались за рахунок нових приватних колекцій, які передавали в дар, а також роботами з інших галерей і музеїв Києва.

За час існування музей п’ять разів змінював назви: Київська картинна галерея (з 1922), Національна картинна галерея (початок 1930-х), Київський державний музей російського мистецтва (з 1936), Музей російського мистецтва імені Рєпіна, Київський національний музей російського мистецтва.

2 березня 2017 року на пленарному засіданні Київської міської ради ухвалили рішення про повернення музею історичної назви — Національний музей «Київська картинна галерея».

З 2004 року посаду генерального директора музею обіймає Юрій Євгенович Вакуленко. За фахом — художник-реставратор. Певний час працював за спеціальністю як експерт вищої кваліфікації з живопису старих майстрів. Поєднує виконання службових обов’язків з творчою діяльністю. Картини Вакуленка експонуються на виставках у галереях Києва, зокрема наразі їх можна побачити у артцентрі «Білий світ».

«Святкуючи Ювілей музею, ми хочемо подивитися у наступні сто років його існування. На мою думку, головне завдання на цей період — бути одним з найголовніших музеїв для майбутньої, процвітаючої України, — зазначив Юрій Вакуленко. — Водночас, ми мусимо продовжувати вдосконалюватися та впроваджувати інновації у нашу діяльність, як сучасний європейський музей. Вітаю вас та бажаю нам усім мирного неба над Україною якнайшвидше!»

ПРИМІЩЕННЯ

Музей розташований у приміщеннях будинку Федора Терещенка (кін. XIX—поч. XX ст.; архітектори — Володимир Ніколаєв, Андрій Гун).

Будівництво цього будинку було пов’язане із загальною забудовою нового району на пустирі перед будівлею Університету. Будинок звели до 1878 року, а в 1880-му його власниця, М. Чаплинська, продала ділянку землі з особняком і іншими спорудами у дворі колезькому радникові Федору Терещенку. Він зробив перебудову та внутрішнє оформлення.

Характерним для тогочасних смаків було поєднання скромних затишних житлових приміщень та ефектної анфілади другого — парадного поверху, де розташовувалися оформлені в різних історичних стилях будуар, диванна, вітальня, кабінет і курильня.

Особливістю будівлі є наявність спеціального, освітленого крізь скляну стелю, залу для розміщення картинної галереї. А оскільки зібрання передбачалося зробити загальнодоступним, для відвідувачів було влаштовано окремий вхід із двору.

У цьому будинку Федір Артемович проживав зі своєю другою дружиною Надією, тут народилися їхні діти Надія, Федір, Наталя. Після смерті Федора Терещенка у 1894 році особняк та все майно згідно із заповітом переходили у власність сина господаря при пожитєвому володінні вдовою.

Коли у 1918 році родина Терещенків покинула Київ, особняк у роки революції та громадянської війни використовувався різними організаціями та установами. Тут містилося Міністерство закордонних справ Центральної Ради, уряду П. Скоропадского і Директорії, штаби Червоної Армії, Денікінської армії, штаб Драгомирова, польської кулеметної роти, Ревтрибунал 14-го корпусу Червоної Армії.

У 1919 році Комісаріат народної освіти радянського уряду видав охоронний лист на приміщення, а з 1922 року тут розмістилася Київська картинна галерея.

Біля будинку у 1983 році був встановлений пам’ятник І. Ю. Рєпіну роботи московського скульптора О. Комова.

КОЛЕКЦІЯ

Збірка нараховує понад 14 тисяч творів живопису, скульптури, графіки, декоративно-ужиткового мистецтва. Серед них — унікальна колекція ікон 13-17 століття.

Найповніше представлене мистецтво середини ХІХ — початку ХХ століття: твори передвижників, академістів, символістів тощо. Самобутність зібрання та особливості творчого почерку кожного з майстрів відображають монографічні колекцій В. Боровиковського, В. Тропініна, І. Айвазовського, М. Ге, В. Перова, І. Шишкіна, М. Врубеля, М. Нестерова, В. Полєнова, І. Рєпіна, В. Верещагіна, М. Антокольського. Важливими також є твори В. Васнецова, П. Клодта, І. Крамського, А. Куїнджі, І. Левітана, В. Маковського, Х. Платонова, В. Полєнова, К. Савицького, О. Саврасова, Г. Семирадського, К. Трутовського, М. Ярошенко та інших.

Значимим для колекції музею, було надходження у 1986 році 300 творів живопису та графіки кінця ХІХ — початку ХХ століття, переданих за заповітом відомого київського педіатра Давида Сигалова. Твори К. Сомова, Б. Кустодієва, З. Серебрякової, М. Сар’яна, П. Кузнецова, Б. Григор’єва, С. Судейкіна, Н. Сапунова підвищили рівень зібрання музею.

Музей володіє унікальною колекцією творів Михайла Врубеля — одного з найвідоміших художників «Срібної доби». Це музейне зібрання налічує 185 творів живопису, графіки, скульптури та декоративно-ужиткового мистецтва. Зокрема, хрестоматійно відомі твори геніального майстра: «Дівчинка на тлі персидського килима», «Східна казка», ескізи для розпису Володимирського собору на тему «Надгробного плачу» і «Воскресіння». Неповторністю колекції є те, що більша її частина (171 робота) — це графічні твори (рисунки та акварелі), які через велику чутливість до світла здебільшого перебувають в запасниках музею. Цей розділ колекції має величезну значущість для дослідників творчості М. Врубеля, істориків, краєзнавців.

СУЧАСНІСТЬ

У 2020 році музей презентував нову айдентику. Оновлений брендинг мав поєднати чітку модерну й упізнавану візуальну складову зі збереженням традиції.

Для музею створили новий логотип з використанням спеціально розробленого для фірмового шрифта, та інтегруванням найвідоміших полотен з колекції.

Також до ювілею в музеї підготували три нові видання: путівник Національного музею «Київська картинна галерея», «Київські адреси Михайла Врубеля» та «Іконопис ХІІІ — початку ХХ століття та давньоруське декоративно-прикладне мистецтво».

Ударна хвиля від ракетного удару в центрі міста, що стався 10 жовтня, вибила більшість вікон зі сторони парку Шевченка та скляну стелю у виставкових залах. Музей був вимушений зачинитися на терміновий ремонт. Коштами для ремонту допомогли небайдужі благодійники.

А вже з 19 жовтня музей приймав відвідувачів. Першою запрацювала виставка документальних фотознімків Андрія Котлярчука «Сіль землі», про рядових війни України з росією. Фотограф провів три тижні на передовій, у складі загону добровольців «Братство» при ГУР МО ЗСУ та створив унікальну серію про повсякдення українських захисників.

До ювілею у музеї підготували нові проєкти. На першому поверсі відкрилася виставка ілюстрацій художника Андрія Чебикіна до унікального видання творів Овідія «Любощі» у перекладі Андрія Содомори. Проєкт доступний до перегляду до 11 грудня.

Цими вихідними стартує виставка «Класичний живопис» Анатолія Криволапа, що включає у себе роботи художника з його власних фондів. В шести залах покажуть декілька десятків робіт, які будуть експонуватися вперше.

Наступного тижня з нагоди 100-річчя відвідувачам представлять дослідницько-виставковий проєкт «Народження музею». Наукові співробітники зібрали та обробили архівні джерела, свідчення сучасників та знакові фото, щоб розповісти історію музею з усіма її маловідомими деталями та відтінками, розкрити ролі перших співробітників та пролити світло на його історичну долю.

Адреса музею: вул. Терещенківська, 9
Вартість квитків: 100-200 грн, залежно від експозиції

У матеріалі використані архівні фотографії з оновленого путівника Національного музею «Київська картинна галерея»

У жовтні Київський академічний театр ляльок відсвяткував 95-річний ювілей.

Марія КАТАЄВА, «Вечірній Київ»