Димитрій Солунський із Києва: як унікальну давньоруську мозаїку вкрала росія

Сьогодні, 8 листопада, християни східного обряду відзначають День пам’яті великомученика Димитрія Солунського. Cолунський був християнином в часи язичницької Римської імперії. Його призначили проконсулом Фессалонік — однак замість боротьби з послідовниками Христової віри, він надихав переходити у християнство. Це було державною зрадою. Димитрія ув’язнили та закололи списами. У Візантії великомученика, який віддав життя за віру, вважали також одним із «небесних захисників» Константинополя.

Димитрія Солунського вшановували й у Києві — мозаїка з його зображенням прикрашала стіни Михайлівського Золотоверхого. Коли в 1930-х роках радянська влада вирішила знищити собор заради будівництва нового урядового кварталу, церковні мозаїки та фрески вдалося врятувати.

У 1938-му році мозаїки зі зображенням Димитрія Солунського та Архідиякона Лаврентія повезли до москви — для тимчасового показу на виставці до 750-річчя «Слова о полку Ігоревім» (цей твір також написаний у Києві). І не повернули. Вони досі залишаються у Третьяковській галереї.

Про особливості мозаїк Михайлівського собору, яке значення має присвята Димитрію Солунському та чому важливо повернути їх до Києва розповіла мистецтвознавиця Діана Клочко.

В чому унікальність мозаїк Михайлівського собору?

— Мозаїки Михайлівського Золотоверхого — свідчення того, що Київ і у ХІІ століття залишався як у економічному, так і у культурному сенсі центром, який не поступався, наприклад, Венеції. Адже лише дуже розвинена культура може дозволити собі не один, а кілька мозаїчних комплексів.

Мозаїки Золотоверхого відрізняються від мозаїчного ансамблю Софії Київської (середина ХІ століття) пропорціями персонажів і колоритом, тобто вони не були копіюванням. У них використана більша кількість золотої смальти, що важливо в контексті символізму «Золотоверхого». Монастир за розкішним оформленням конкурував із митрополичим храмом.

Які мозаїки були знакові? Чому важливий образ Димитрія Солунського?

— Увесь мозаїчний комплекс був «знаковим». Присвята Димитрію Солунському була пов’язана з тим, що фондував будівництво монастиря київський князь Ізяслав Ярославич, який мав християнське ім’я Димитрій. Тобто Михайлівський монастир був Димитрівським на початках, в другій половині 1050-х років.

Його син Святополк II Ізяславич збудував у 1108–1113 роках монастирську церкву, присвятивши її своєму патронові, архангелу Михаїлу. Таким чином Димитрівський монастир після ХІІІ століття став Михайлівським.

На честь Солунського висвячували й князів…

— Димитрій Солунський — воїн, як і святий Юрій. Князі, які отримували при хрещенні друге ім’я, також були воїнами. Тому вважалось, що святі-воїни їм надають небесне покровительство. А вони їх прославляють у мистецтві.

Чи є міжнародні прецеденти повернення таких творів, що були незаконно привласнені? Що Україна може зробити?

— Поки що таких прецедентів немає. Україна якраз і може створити такий, спираючись на історію демонтажу мозаїк ХІІ століття, що оплачувались з бюджету УРСР. І вивезення їх з українського музею, що належав і фінансувався УРСР, на виставку до РРСР.

Попри те, що у нас сформоване розуміння «єдиного радянського простору як культурного», я вважаю, що прийшов час і юридично розділити українське радянське з російським радянським.

Зокрема і у тому, що стосувалось музейного майна, так простіше буде дивитись і на повернення артефактів з інших українських музеїв.

Наша проблема у тім, що ми не сформували чіткого ставлення до української радянської культури як до частини спадку, яку потрібно осмислювати. Це стосується і музейних експонатів різного часу.

Чому про це потрібно сьогодні говорити?

— Мозаїки Михайлівського Золотоверхого собору — кричущий випадок переміщення цінностей київської культури княжих часів на виставку, а відтак і апропріації їх московською культурою.

Експозиційною у тому числі, — у Києві частина мозаїк і фресок демонструється в межах сакрального простору Софійського собору, тобто як частина місцевої культури княжих часів, у москві — як частина «загальноросійського спадку».

Спотворюється контекст, підмінюються сенси: мозаїки і фрески Києва потрапляють у поле значень іншої культури. Отже, московська культурна апропріація, спираючись на них, говорить, що має право також називатись «давньоруською».

Мозаїки перебувають у москві, оскільки їх не повернули в український музей наприкінці 1930-х років. Великий терор був не лише знищенням фізичним українських митців, але й відчуженням нашого українського спадку, причетності до візантійського світу.

Привласнення нашої спадщини росіянами стало темою подкасту «Чому вони крадуть», створеною командою 435 FILMS. Епізоди присвячені мозаїкам Михайлівського Золотоверхого, золоту з українських курганів, щитам, мечам та іконам доби Київської Русі, козацьким клейнодам, цінніснім друкованим виданням доби Козацтва, а також елементам побуту українців та витворам мистецтва, створеним під час панування Російської імперії. Послухати подкасти можна на сайті онлайн-видання Українська правда в розділі подкасти та в застосунках Apple Podcast, Google Podcast, Spotify.

21 листопада в Україні святкуватимуть День Архистратига Михаїла, який вважається небесним покровителем Києва. А у Михайлівському Золотоверхому Соборі цього дня відзначатимуть храмове свято. «Вечірній Київ» підготував 20 цікавих фактів про одну із найголовніших та найдавніших київських святинь.

Марія КАТАЄВА, «Вечірній Київ»