Спалах: в Українському Домі представили фотографії воєнного часу

З початку повномасштабного російського вторгнення фотографи, як і всі українці, реагували по-своєму: хтось почав активно знімати, в тому числі на передовій, хтось довго приходив до тями, рефлексуючи пережиті події.

Різнопланові світлини в одному проєкті зібрав куратор експозиції Олександр Соловйов. Торік він підготував виставку «Чутливість. Сучасна українська фотографія» в Мистецькому Арсеналі, що продемонструвала вітчизняну історію фотографії за 30 років.

«В тому проєкті мене цікавили експерименти з формою. А тут завданням було показати зняте за останні пів року, — розповів «Вечірньому Києву» Олександр Соловйов. — Багатьох фотографів знаю давно. Так, Олександр Глядєлов ще 30 років тому показував серії з першої чеченської та югославської війни, він їздив по гарячих точках. Намагалися представити весь регістр, що відбувається тут і зараз, що знімають різні українські автори. Визнані і ті, що ще на етапі становлення.

Сьогодні час фотографії. Якщо живописець довго переосмислює, фотограф знімає швидко. Але він має побачити. Фотографи сьогодні продовжують працювати. Вони не тільки документують реальність, а й створюють високохудожні образи. На виставці представлена фотографія воєнного часу, вона фіксує не лише безпосередньо війну, а й повсякденність».

В атріумі розміщена 21 світлина великого формату. Ті, що працюють на дистанції. З яскравим образом, які одразу зачіпають.

Представлені світлини можна умовно розділити на кілька груп. Одна з них — «Документація війни». Це фіксація бойових дій, побуту військових та цивільних, наслідків війни та загальної атмосфери. До прикладу, роботи Дмитра «Ореста» Козацького, що показав світові героїв «Азовсталі». Світлини Олександра Глядєлова з серії «Війна» передають моторошний настрій воєнного часу.

Один з акцентів виставки — робота Мстислава Чернова, на якій він зафіксував свого колегу Євгена Малолєтку, який тікає від вогню у полі пшениці. Вона відображає роль і місце фотографа на війні, небезпеку його роботи.

Фотографії з Київщини, на яких Макарів, Гостомель, Житомирська траса, представив Михайло Палінчак.

«Документував історію. Знімав те, що бачив, — поділився він. — Мав можливість надіслати світлини за кордон. Щоб більше людей бачили, що тут відбувається. Але я не воєнний фотограф. Був вуличним фотографом, знімав буденне життя Києва, України. Сьогодні воюємо з фотокамерами на інформаційному фронті. У нас немає іншого виходу. Знімав три місяці, навесні та в червні. В основному в Києві та околицях, бо я тут живу та добре знаю це місто».

Кілька серій об’єднані умовною тематикою «Арт-проєкт». Автори рефлексують щодо нашого стану. Показують не так реальне відчуття, як його фрагменти, настрій та емоції. Так, Ксенія Марченко зробила проєкт «Польсько-український кордон», продемонструвавши, як відчувають себе переселенці, вдягаючи одяг з гуманітарної допомоги.

Військові, волонтери та цивільні, за кожним з яких є унікальна історія, стали героями портретів. Олена Гром зробила серію про жителів Бучі та Ірпеня, в яких фотографії є доповненням до пережитого досвіду, записаного текстом. Сама авторка тікала від окупації з Ірпеня, в якому оселилась після втечі з Донецьку у 2014-му році. А Олександр Чеменьов фотографував різних людей у час повномасштабного вторгнення та записував їх історії.

Окрема тематика на виставці — тілесність.

«Війна — це страх загубити себе, своє тіло. Ці фотографії — рефлексія. Коли намагаєшся знайти цей зв’язок, — розповіла про серію „Фемінітиви“ Тетяна Руда.- А він зникає наче пісок. Фемінітиви — бо це моя жіноча тема, страх за дітей. В основному я сама є героїнею своїх світлин. Потім знімала близьких. Фотографую в темряві на довгій витримці. Не схоже на те, що робила до цього. Раніше знімала документальну фотографію, але досі не повернулася».

Унікальні знімки представив Сергій Михальчук. Він є кінооператором, який служить в ЗСУ. Став одним з героїв документальних фільмів-новел. На війні продовжує знімає — однак не відео, як звик, а фото.

«Намагаюся показати, що відбувається в армії зсередини, бо журналістам практично немає сюди доступу, — поділився Сергій Михальчук. — Як солдат можу бути в цих місцях. Однак багато речей не можна знімати, і багато чого не зможу показувати ще довгий час.

Перший місяць ми знімали як волонтери в Київщині, і понад пів року я в армії як солдат. Тут є фотографії з поїздки в тил ворога, ми були в групі підтримки. Тоді Стугною підбили ворожі БМП за вісім км від кордону з росією. Документую війну, наскільки можу. Але з іншого боку складніше, бо не маю такої свободи, як звичайний фотограф».

Ще одна тематика, що простежується в роботах — «Щоденник», коли автори документують свій досвід. Валерій Ведута зробив сімейний щоденник в авторській техніці — надрукував світлини використавши як пігмент звичайну землю. Анья Кисла зафіксувала, як тікала від окупації з рідного Херсону. Ольга Дрозд перебувала у Києві і статичні знімки її вікна давали відчуття того, що життя продовжується.

«З 10 березня по 6 травня фотографувала на своїй кухні. Цей березень став дуже складним, було багато прильотів, — згадує Ольга Дрозд. — Заклеїла вікна вже у квітні, графічно це цікаво виглядало. Ми були майже в окупації, магазини стояли порожні. На вікні — перша цибулька, яку я знайшла, і почала вирощувати. Бо як веган, потребувала зелені. Тут речі, які використовувала — бінокль, катехизис, свічка. Почала викладати світлини в Фейсбуці. І потім зрозуміла, що в мене вийшла серія».

Інші теми робіт — вимушена евакуація, підтримка України, як-от український прапор на вулицях Нью-Йорка, неодмінні атрибути сьогодення — протитанкові їжаки та укриття.

«Виставку фотографій ми мали зробити обов’язково. Бо з першого дня війни ми всі були вражені фотографіями, ми всі це відчували, — зазначила гендиректорка Українського Дому Ольга Вієру. — „Спалах“ є зрізом нової реальності, в якому зараз живе Україна та українці. Це фіксація не лише війни, а й наших переживань, страхів, емоцій, надій. Ми є свідками страшних, але водночас визначальних та історичних подій. І віримо в хороше завершення. Велика історія пишеться сьогодні».

Війна на Донбасі та терорист в радіоефірі: що нового у столичних кінотеатрах.

Марія КАТАЄВА, «Вечірній Київ»