«85% втрат у цій війні завдає саме артилерія»: інтерв’ю з артилеристом ЗСУ

Сьогодні, 3 листопада, країна відзначає День ракетних військ та артилерії. У народі артилеристів називають «богами війни» та чи не найбільше бережуть на полі бої.

До цієї дати «Вечірній Київ» поспілкувався з Олексієм Бєлишевим, який служить в складі однієї з бригад Десантно-штурмовий військ (ДШВ). Читайте у нашому інтерв’ю — про роль артилеристів на цій війні, західні установки, сьогоднішню ситуацію із забезпеченням та деякі прогнози щодо білорусі, ядерної загрози й завершення війни.

Довідка: Олексієві Бєлишевому — 42. За фахом він PR-менеджер, має дві вищі освіти, навчався в аспірантурі. До війни керував інформаційно-аналітичним відділом у Полтавській облраді. Учасник АТО у 2015-16 рр., пішов до лав ЗСУ добровільно. Служив у 40-й окремій артилерійській бригаді та 101-й окремій бригаді охорони Генерального штабу.

Повернувся в ЗСУ на другий день після початку вторгнення. Рідне містечко на Чернігівщині, де стоїть на обліку, ось-ось мало бути окупованим. Тому пішов у полтавський військкомат. Звання: молодший сержант. Отримав дві контузії, щойно повернувся зі шпиталю в частину.

«СУМКА З РЕЧАМИ ЧЕКАЛА ШІСТЬ РОКІВ»

— Олексію, свого часу ви добровільно пішли до лав ЗСУ, брали участь у АТО в 2015-2016 роках. Що спонукало піти воювати тоді й зараз?

— Причини не змінилися. Я українець і мені дуже не подобається, коли хтось приходить у мій дім зі зброєю. Взимку 2015 року, одразу після Дебальцевого, у багатьох, хто прийшов добровольцем до Збройних Сил, було відчуття наближення повномасштабної війни. Дякувати Богові, тоді вдалося виграти час.

Україна зустріла вторгнення у значно кращих умовах, ніж у 2015-ому. З того часу в мене було глибоке відчуття, що військову форму доведеться вдягати знову. Сумка з речами чекала шість років. На другий день після вторгнення я був у військкоматі.

— Чому обрали саме артилерію?

— Не можу сказати, що це був якийсь свідомий вибір. В артилерію мене направили. Хоча не шкодую: у Другу світову війну мій дід теж був артилеристом — воював з фашистами, як ми зараз.

Після завершення підготовки у 6-ому навчальному артилерійському полку в Дівичках, брав участь в АТО у складі 40-ї окремої артилерійської бригади на маріупольському напрямку. Наразі проходжу службу в мінометній батареї однієї з бригад Десантно-штурмових військ.

ПРО СИТУАЦІЮ ІЗ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯМ АРТИЛЕРІЇ

— Чи змінилося забезпечення у порівнянні з тим, що ви бачили в АТО?

— Якщо говорити про перші тижні війни, то у порівнянні з 2015-2016 роками матеріально-технічне забезпечення суттєво погіршилося.

Удари по складах, порушені логістичні ланцюжки, величезний наплив мобілізованих… Армія збільшилася вдвічі, а, отже, й змінився масштаб задач. Тому перші дні озброювалися й екіпірувалися тим, що було в частині під рукою. Але вже до кінця перших тижнів ситуація почала вирівнюватися.

Величезну допомогу надавала місцева влада, підприємці, волонтери, просто звичайні громадяни. Саме завдяки їм значною мірою вдалося перекрити існуючі «розриви» у забезпеченні. Виграти час — поки потужна, але громіздка «воєнна машина» набере обертів.

Станом на сьогодні український солдат в цілому забезпечений непогано. Так, є проблеми з формою, інколи трапляються «трабли» із доставкою продуктів на позиції. Чого не було, скажімо, у 2015-16 роках. Проте насиченість військ розвідувальними дронами, засобами зв’язку, тепловізорами — неспівмірна.

— Одні підрозділи мають краще забезпечення, інші — гірше. Це так?

— Ситуація справді залежить від роду військ та підрозділу: в Десантно-штурмових та Сухопутних військах краща, у ТРО, скажімо, — гірша. У «старих» бригадах трохи краще, ніж у новостворених. Однак у будь-якому разі матеріально-технічне забезпечення ЗСУ, як ми бачимо, незрівнянно краще, ніж у супротивника: до рідних їхньому серцю «лаптєй» вони ще не повернулися, але рухаються у правильному напрямку.

ПРО ЕФЕКТИВНІСТЬ НАШОЇ АРТИЛЕРІЇ І ВОРОЖОЇ

— Як сьогодні артилерія впливає на перебіг бойових дій?

— Визначально! Протягом останніх 10-15 років суттєво модернізувалися засоби розвідки, цілевказання та управління вогнем. Підвищилася точність, зменшилася швидкість реагування по виявлених цілях. Як наслідок, ефективність артилерії навіть старих систем зросла в рази.

Засоби ближнього бою, стрілецька зброя не втратили актуальності, але відійшли на другий план: за різними оцінками, щонайменше 85% втрат у цій війні завдає саме артилерія.

Найбільш актуальними залишаються дальнобійні системи калібру 152-155 мм. Але через їх нестачу обома сторонами використовується все, що є.

— Таку саму роль артилерія відіграє і на Заході?

— На Заході основні бойові завдання по вогневому враженню виконує авіація. У наших реаліях ця роль відведена саме артилерії. Чому так? Порівняно висока ефективність армійської ППО, застаріла авіаційна техніка, дефіцит сучасних керованих авіаційних боєприпасів… Для України — ще й нестача самих літаків.

Для росіян артилерія взагалі є головним інструментом, що забезпечує наступ. Передусім через низьку, в цілому, якість російської піхоти. Без вогневого валу її можливості що в наступі, що в обороні — дуже обмежені. До того ж вона має властивість швидко закінчуватися.

В артилерії вороги все ще переважають нас кількісно. Мають значну перевагу в кількості боєприпасів, хоча не настільки відчутну, як навесні.

Проте беззаперечна вогнева міць росіян дуже часто нівелюється їх криворукістю. Витрати боєприпасів величезні. Однак точність порівняно незначна.

Добре окопані й впевнені в собі підрозділи можуть триматися під вогнем досить тривалий час. Мав змогу в цьому переконатися неодноразово.

Українська артилерія, мені видається, працює в цілому трохи ефективніше.

— Як щодо озброєння? Чого зараз не вистачає артилеристам?

— На війні не вистачає всього (сміється, — ред.) Перші місяці війни не було дефіциту хіба що в німецьких чіпсах — дякувати їх виробнику, ми отримували цей продукт у неймовірних кількостях. Що ж, люди допомагають як можуть. Німецький уряд долучився до допомоги дещо пізніше.

Не вистачає передусім сучасних артилерійських систем, особливо великого калібру. Самохідної артилерії — чудові відгуки про польську САУ «Краб» та французькі «Цезарі». Добре відгукуються про британську буксирувану 105-мм гаубицю L119 — легку, потужну, маневрову. Прекрасний вибір для десантно-штурмових військ!

Дуже б хотілося позбутися радянського мотлоху. Зношеність старого артилерійського парку є досить відчутною. Було б чудово отримати, наприклад, 120-мм самохідні фінські або шведські міномети. Але їх виготовлено мало, тому ми на це особливо не розраховуємо.

До речі, особливих проблем із дефіцитом боєприпасів у нашому 82-мм калібрі не відчуваємо. На позиціях їх завжди достатньо для виконання поставлених бойових завдань. Принаймні, про це говорить досвід мого підрозділу.

ПРО КОШМАРИ ВОРОГА

— А як же HIMARS?

— HIMARS, М270 та схожі системи — це не артилерія поля бою. Вони знищують склади, командні пункти, мости та вузли комунікацій. Тим самим, зменшуючи спроможності військ супротивника до тих чи інших дій. Однак безпосередньо на перебіг бою вони не впливають.

Кількість таких установок є досить незначною — у відкритих джерелах фігурують цифри близько 30 штук. Проте, як бачимо, вони вже стали кошмаром для російських тилів. Головна проблема — це кількість боєприпасів до них. Сполучені Штати виробляли останні роки в середньому 3000 на рік. Насправді для ЗСУ це максимум на тиждень роботи.

Однак, як бачимо, тут для нас є серйозні підстави для оптимізму. До того ж мені видається, поставка до них дальнобійних боєприпасів АТАСМS із дальністю враження в 300 км — лише питання часу. Особливо, якщо на території Білорусі з’являться іранські балістичні ракети.

ПРО РОЛЬ БІЛОРУСІ, ІРАНСЬКІ РАКЕТИ ТА «ЯДЕРКУ»

— Що думаєте про можливий наступ білорусі? Яка взагалі роль білорусі у цій війні у найближчі кілька місяців?

— Завдання лукашенка на даному етапі — відтягти на себе максимальну кількість українських військ, котрі могли б бути корисними на фронті. Тому всі його нинішні «танці з бубном» — саме про це.

Звісно, путін дуже хотів би його втягнути в реальні бойові дії. Однак білоруському таргану поки що вдається пройти між крапель. Попри усі його войовничі заяви, ми бачимо, що озброєння і боєприпаси із рб вивозять в Росію. А чисельність російського угруповання на території білорусі поки що мізерна для проведення наступальної операції.

— Іранські балістичні ракети, які планують розмістити на території північного сусіда — як оцінюєте цю загрозу?

— Це реальна проблема! Українська ППО більш-менш ефективно протидіє російським крилатим ракетам, досить швидко навчилася боротися з такими незручними цілями як іранські безпілотники. Проте забезпечити надійний захист від балістичних ракет, особливо із врахуванням невеликих відстаней та малого підльотного часу, ми наразі не в змозі.

Якщо росіяни все ж таки бацьку «продавлять», то єдине раціональне рішення для нас — знищувати пускові установки на території білорусі. Таким чином росіяни знову спробують втягнути білорусів у війну.

— Чи є на сьогодні загроза ядерної атаки з боку рф? Що може стати умовним каталізатором?

— Путін торгує страхами. Європейці бояться холодної зими — їх намагалися шантажувати позбавленням російського газу. Лякають голодом у країнах Африки, напливом біженців. Власне, однією з причин терористичних ударів по українських містах є бажання сколихнути нову хвилю міграції з України.

Питання стратегічної стабільності та контролю над ядерним озброєнням — один з наріжних каменів зовнішньої політики США. Отже, росіянам треба порушити і їх спокій.

Росія — не самодостатня. Ядерний удар з боку рф порушує статус-кво між ядерними державами, зменшує поріг використання ядерної зброї, відкриває «скриньку Пандори». Тому країни, котрі дивилися крізь очі на останні витівки росіян, передусім Китай та Індія, — вимушені будуть зайняти зовсім іншу позицію. Для росіян це катастрофа! Тому путін може здійснити цей крок лише тоді, коли буде готовий до самогубства. Поки що передумов для цього ми не бачимо.

ПРО «КІНЕЦЬ ВІЙНИ» І ПЕРЕМОГУ

— Як довго, на вашу думку, може тривати війна?

— Важко передбачити. Вихід Збройних Сил України на державний кордон України в межах 1991 року може тривати щонайменше рік. Про мирні перемовини, допоки хоч один ворожий солдат знаходиться на нашій території, мова не йде — українське суспільство такий мир не прийме.

Але треба розуміти: видворення московитів за межі України аж ніяк не гарантує завершення війни. То ж мусимо бути готові до її продовження. Можливо, навіть на території росії чи республіки білорусь.

З іншого боку, російська федерація поступово наближається до стану суперкрихкості, коли здетонувати може у будь-який момент, де завгодно і будь що. І кожен наш удар наближає її кінець. Тому варіант, коли росія погодиться вивести війська через внутрішні негаразди, теж цілком можливий.

— Ви щойно зі шпиталю. Куди далі?

— Туди ж, в частину (сміється, — ред.) Можливо, коли буде нагода, долікуюсь. Після другої контузії, на жаль, є певні ускладнення. Але залишати ЗСУ не хочу. Мрію зустріти перемогу в строю, хоча б десь на руїнах Ростова-на-Дону!

Фото: пресслужба Генштабу

Олена ПЕТРИШИН, «Вечірній Київ»