Артистка та меценатка: 120 років від дня народження відомої співачки Марії Сокіл

18 жовтня виповнюється 120 років від дня народження видатної оперної співачки та примадонни світової опери Марії Сокіл — Рудницької (1902-1999).

Народилася у селі Жеребець (нині Таврійське) Катеринославської губернії (нині Запорізька область) у родині народних вчителів Івана та Євдокії Соколів.

За спогадами близьких, окрім Марії подружжя виховувало ще двох синів: Василя й Миколу, однак донечка завжди була улюбленицею у родині.

У 1912 році вона, під керівництвом батьків, закінчила початкову школу, згодом батько відвіз доньку до Катеринослава (Дніпра) для навчання у жіночому комерційному училищі Софії Степанової.

У роки навчання дівчина часто виступала на концертах та музичних вечорах, де її почув відомій в місті актор Антон Хорошун та порадив обдарованій учениці піти на прослуховування до знаменитої викладачки вокалу Зінаїди Малютіної.

Після прослуховування талановиту дівчину одразу ж зарахували до музичного училища, яке згодом стало консерваторією. Разом із Марією Сокіл у класі вокалу професорки Зінаїди Малютіної вчився видатний український бас Іван Паторжинський. Вони подружилися і часто потім співали дуетом.

Після її дебюту на сцені Харківської опери у ролі Маргарити з опери «Фауст» Шарля Гуно критики відзначили, що народилася співачка, якій простелився шлях у велике майбутнє.

Артистка мала яскравий голос сріблястого тембру, широкого діапазону. За свідченням музикознавців, він був ніби пронизаний золотою ниткою, від нижніх до верхніх нот.

Кілька років Марія Сокіл була примадонною трупи, а з 1930 року працює у Києві. На той час вона блискуче представляла Україну на концертах в Німеччині й Італії.

Київський період ознаменувався для артистки новими мистецькими досягненнями. З величезним успіхом Марія Сокіл виконує у виставах ролі Дездемони в «Отелло» Джузеппе Верді, Ліу в опері «Турандот» Джакомо Пуччіні, Недди з опери Руджеро Леонкавалло «Паяци», але вершиною її творчої кар’єри стала трагічна роль Гальки з однойменної опери Станіслава Монюшка.

У перші роки її оперної кар’єри наставницею Марії Сокіл стає її старша колега Марія Литвиненко-Вольгемут. За спогадами співачки, у молоді роки вона була дуже енергійна та непосидюча, тож старша колега подарувала їй нитки для вишивання, щоб сконцентруватися та зосередити свої зусилля на виступах.

Вже у зрілі роки артистка згадувала: «Я дуже вдячна Великій Марії Іванівні за прекрасну науку».

У театрі ж Марію Сокіл жартома колеги називали «Маленька Марія Іванівна».

Проте, їй не судилося довго працювати у Києві. Загрозлива політична ситуація у 30-х та репресії проти діячів культури, змушують її з чоловіком, диригентом Антіном Рудницьким залишити Україну.

У той час Марія з великим успіхом виступала на сценах Львова, Варшави, Праги, Відня, Берліна. А згодом стає Лауреаткою Першої премії Віденського Міжнародного вокального фестивалю.

У 1938 році Марія зіграла головну роль Одарки у музичному фільмі Василя Авраменка «Запорожець за Дунаєм» («Cossacks in Exile»), поставленому в США.

Того ж року у Львові відбудеться останній виступ співачки на Батьківщині.

Початок Другої світової війни застав подружжя Рудницьких у США, де вони отримали статус біженців та отримали право на проживання.

У 1940 році співачкою зацікавилась американська грамофонна фірма «Asch Recording studios» (Нью-Йорк), і вона наспівала альбом платівок «Ukrainian folk songs», куди ввійшли вісім українських народних пісень в обробці Антіна Рудницького.

У цей час на Батьківщині співачки її ім’я просто викреслили та забороняли згадувати. За спогадами співачки, у 1945 році вони з чоловіком здійснили велике гастрольне турне у США та Канаді, де впродовж декількох місяців дали 30 концертів у великих містах.

Зароблені кошти вони відправили у Радянську Україну, зруйновану під час бойових дій у Другу світову війну. Ця патріотична акція так і не була оцінена урядом, а у пресі про це навіть не було вказано жодного рядка.

Наприкінці 40-х років Марія Сокіл залишила сцену, присвятивши себе вихованню двох синів, які також стали відомими музикантами (Роман — піаніст, Доріан — віолончеліст).

З 1958 року Марія Сокіл почала викладацьку діяльність у Філадельфійській консерваторії та у власній Музичній школі.

Практично до своєї смерті в 96 років залишалася активною та намагалася передати свої знання і навички молоді. Заснувала та утримувала в Нью-Йорку фундацію свого імені.

Також Марія Сокіл надавала активну фінансову підтримку розвитку музичної культури України.

Вона не обмежувала підтримкою шкільної освіти, надавши свого часу значну суму коштів на потреби Києво-Могилянської академії. Тогочасний очільник закладу В’ячеслав Брюховецький привітав меценатку почесною відзнакою за щедрий внесок в галузь освіти.

«Ця пожертва — також частина мого обов’язку перед Батьківщиною, і я щаслива, що змогла його виконати», — відповіла йому у листі артистка.

Також про непересічну постать Марії Сокіл згадали й в рідному театрі. У грудні 1992 року вона одержала запрошення на урочистості до 125 річчя Київського оперного театру.

«Мене запросили на сцену, з якої я шістдесят років тому проспівала свою останню арію Дездемони про вербу в опері „Отелло“. Прощаючись, думала, навіки, і я з трепетним хвилюванням промовляю до всіх про все, що було в мене, а головне — про чудо, яким одарувала мене доля…» -згадувала Марія Сокіл.

Останній візит співачки на Батьківщину відбувся у 1995 році на прем’єру опери «Анна Ярославна, королева Франції». Музику до вистави написав її чоловік Антон Рудницький. Також на прем’єрі були присутні обоє синів подружжя.

На той момент Марії Сокіл вже був 91 рік. Вона також провідала і віддала шану пам’ятним місцям, де пройшли її дитячі та юнацькі роки. У листі до свого брата Василя вона напише:

«Ці роки були для мене чудом. Я визнана. Україна прийняла мене, як загублену та знайдену дитину. Моє ім’я разом з Антоном повернуто в історію моєї Батьківщини, і я відчуваю у серці таке заспокоєння, немов би заново народилася. Здійснилося найважливіше завдання мого життя…»

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»