Сержант і поет Олександр Гошилик загинув на Донбасі
Олександр Гошилик до 24 лютого був розробником в компанії Verbit.
У 18 років він вийшов з Іловайська, а у 27 — не вийшов з-під Бахмута.
«Йду я на Смерть, немов птаха у небо.
Йду я у певність, що творю цю Мить.
Вбити не зможуть, лиш скину це тіло,
як в груди мої — свинець залетить».
Так військовий, який почав писати поезію в окопах, під час коротких передишок між боями, ніби передбачив свою смерть. Він надто багато її бачив за таке яскраве і коротке життя.
Олександр Гошилик, солдат Нацгвардії, кавалер ордену «За мужність» III ступеня, псевдо «109», автор книги «Міст через вічність», яку написав під творчим іменем «Клятий мольфар», загинув під Бахмутом.
Неймовірно талановитий з дитинства, хлопець з Прикарпаття, мав великий математичний хист. Він навчався у Долинському природничо-математичному ліцеї, а згодом його запросили до столиці, в Український фізмат ліцей. Так, у дев’ятому класі, він став мешканцем Києва, .
Першокурсником його застав Майдан і Олександр, не роздумуючи, підтримав революцію Гідності. Юний революціонер «заробив» від бандитської влади інкримінування 109 статті ККУ. І саме звідти і його позивний — «Сто дев’ятий».
З ним юнак пішов воювати в АТО у складі добровольчого батальйону «Донбас».
Коли читаєш спогади його однокурсників та побратимів, відчуваєш відчай. Адже на фронті нині воює золоте покоління молоді. Це ті, кого з такими труднощами у 90-ті виховали та виростили батьки.
Це ті, хто мав би взяти керівництво та розвиток країни у свої руки. Дуже сильні духом. Дуже свідомі. З незбагненним ставленням до життя.
Щоб зрозуміти, кого країна втратила — варто замислитись ось над цими кількома рядками, їх написав у Facebook Семпер Фідкль. Він знав Олександра Гошилика, як дуже доброго і хороброго бійця з найвищим ступенем пасіонарності.
«Він прожив коротке і сповнене жахливих потрясінь життя, але ніколи не втрачав сили волі та почуття гумору. Достатньо сказати, що він знайшов в собі сили сміятися над нами коли ми виводили його з-під Іловайська за допомогою соцмереж. Під час Майдану він розказав мені свою мрію — побачити як Земля стане єдиною і почне колонізувати космос після того, як ми позбудемося ракової пухлини на 1/9 частину суходолу. І ми маємо старатися жити за цією заповіддю. Спочивай з миром, воїне! Вічна пам’ять», — розповів про Героя побратим.
Олександр, вже після АТО, здобув вищу освіту у КНУ ім.Т.Шевченка.
Він став розробником у команді, яка займалась штучним інтелектом. «Він — український IT-геній. Працював у одному із найкрутіших стартапів світу програмістом», — пишуть з його рідного фізмат факультету КНУ про Олександра.
Олександр у серпні одружився. А у вересні йому виповнилось лише 27 років.
«Його душа була така небайдужа до усього живого… Його дівчата: сестри та дружина, були під теплою опікою. Рятував котів і їх вже було дев’ятеро вдома…» — написали друзі у спогадах про Героя.
Воїн написав збірку віршів під псевдо «Клятий Мольфар». Його сестра Оксана Василевич згадує, що завжди сварилась з братом через перше слово цього псевдоніму.
Олександр Сальчук, який був співзасновником стартапу Yowssa разом і Захисником, цитує його воєнну поезію сьогодні:
«Сашко! Ти „птаха у небі“, ти з нами завжди! Наша справа буде жити, дякую тобі, що могли спілкуватись, обговорювати книги, ідеї. Ти найкращий!»
Разом з Максом Левіним та Петром Цимбалом, Олександр хотів зняти фільм про Іловайськ.Але вже немає ані Макса, який загинув у перші дні березня під Києвом, ані Олександра, який не вийшов з-під Бахмуту 7 жовтня.
У короткому відео, яке можна подивитись за посиланням:, Герой розповів, що за пів року до широкомасштабного вторгнення йому вдалось подолати ПТСР. Він відчув радість цивільного життя, закохався і вже зовсім не хотів воювати. Але взяв зброю, бо треба було відвоювати у ворога Україну.
«Я живу стані медитації», — каже про себе військовий і поет у короткому відео. Навіть за тембром його голосу та інтонаціями, відчуваєш, якою доброю людиною був цей юний Воїн…
***
«Абхаз», який загинув за Україну: історія киянина Астамура Гумба. У циклі «Пантеон Героїв» читайте розповідь про 32-річного айтівця та воїна, який поклав голову за свободу України під Дементіївкою на Харківщині у червні 2022 року.
Усі фото — Facebook
Ольга СКОТНІКОВА, «Вечірній Київ»