Про волонтерську спільноту, проблеми і розвиток. Інтерв’ю з керівником гуманітарного штабу «Взаємопоміч»

Оперативний штаб гуманітарної допомоги «Взаємопоміч» з перших днів війни допомагає людям з обмеженими можливостями, пенсіонерам, багатодітним сім’ям, ЗСУ і підрозділам Територіальної оборони. Їм передають продукти харчування, засоби гігієни та речі першої необхідності.

Благодійне волонтерське формування створено Благодійною організацією «Благодійний фонд «Дніпровський» та Громадською радою при Дніпровській районній в місті Києві державній адміністрації. На сьогодні штаб об’єднує приблизно 15 громадських організацій, які утворюють опорні пункти по всьому Дніпровському району міста Києва.

Журналістка «Вечірнього Києва» завітала до офісу оперативного штабу гуманітарної допомоги «Взаємопоміч» та поспілкувалася з його керівником Сергієм Мітюком.

ЗАГРОЗА ОБСТРІЛІВ І ТРИГОДИННИЙ СОН. ЯК ВСЕ ПОЧИНАЛОСЯ

— Чому вирішили створити штаб гуманітарної допомоги?

— 24 лютого 2022 року життя кожного українця перевернулося з ніг на голову. Ми зіткнулися з пеклом війни, про яке абсолютна більшість із нас знала лише з книг та фільмів. В перші дні повномасштабної війни багато українців стали в черги до воєнкоматів та територіальної оборони. Але також війна, яка змусила людей опинитись у скрутній ситуації, багатьох розділила на тих, хто впав у стрес, переживання та паніку і тих, хто обрав волонтерство, як засіб, який рятує від паніки.

У перші дні війни люди не могли купити їжу та предмети першої необхідності — магазини закрилися, а в тих, що працювали, закінчилися продукти. В Дніпровському районі міста Києва є підлітковий клуб спортивного напрямку «Робінзон» Центру по роботі з дітьми та молоддю за місцем проживання (педагог-органгізатор Олександра Бельдій). На початку війни ми з друзями та колегами під час бомбардування Києва знайшли там прихисток. Саме з цього клубу розпочалась наша волонтерська діяльність, яка згуртувала нас в команду.

Об’єднавши зусилля з громадськими організаціями, що увійшли до складу Громадської ради при Дніпровській районній в місті Києві державній адміністрації та колективними організаціями, які увійшли до складу БО «БФ «Дніпровський», владою та підприємцями розпочались наші перші волонтерські кроки, як Оперативного штабу гуманітарної допомоги «Взаємопоміч». На цьому етапі роботи Штабу великий внесок у нашу волонтерську діяльність зробили начальник відділу промисловості, підприємництва та регуляторної політики Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації Григорій Лобач, який скоординував наше волонтерське формування з підприємцями району та керівник підприємства ТОВ «Київміськвторресурси» Ольга Малахова-Чуднер, яка дієво допомогала транспортними та складськими послугами.

Паралельно волонтери Штабу напрацьовували з партнерськими волонтерськими та благодійними організаціями на заході України та зарубіжжі шляхи для вирішення гуманітарних потреб Штабу.

— З якими труднощами зіткнулися на початку війни?

— Постійна небезпека і складний режим роботи. Київ був майже в облозі. Потрібно було думати оперативно, як прийняти гуманітарний вантаж, як його розподілити і де зберігати. Одночасно працюючи треба було думати і про безпеку не тільки себе і волонтерів, а також і про їх сім’ї та близьких. Протягом двох місяців ми лягали спати о другій ночі, а прокидалися о п’ятій ранку. Це наше життя в перші два місяці війни. Життя «дітей підземелля» — так ми себе називали жартуючи… ми не ходили після відбою додому, ми і наші діти жили і працювали в сховищі нашого Штабу. В якийсь момент здавалось, що якщо не збавимо темп, то ми не витягнемо всі наші починання. Але спільні дії всієї нашої команди відкрили другий подих для вирішення задач, які ми перед собою ставили.

Наші волонтери активно допомагали не лише киянам та підрозділам Територіальної оборони міста Києва, а й надавали гуманітарну допомогу соціальним установам, закладам охорони здоров’я тощо.

З визволенням Київської та Чернігівської областей відкрився у нас новий вектор допомоги мешканцям селищ та міст, які потребували нашої допомоги, також наші волонтери їздили у бік Нової Басані, Нового Бикова Чернігівської області, щоб вивезти звідти людей до Києва.

— Мали якісь засоби захисту, наприклад, бронежилети?

— Ні, допомогу наші волонтери здійснювали ризикуючи своїм життям, не маючи жодного захисту.

— Чи охоче кияни ставали волонтерами?

— Так, до нас постійно зверталися чимало людей, які пропонували свою допомогу. Для всіх знаходилась робота в нашому Штабі або кур’єром по доставці гуманітарної допомоги, або вантажником чи фасувальником. До роботи в Оперативному штабі гуманітарної допомоги «Взаємопоміч» долучились біліше ніж 200 волонтерів.

— Скільки приблизно у вас волонтерів на сьогодні?

— Зараз у нас приблизно 50-70 людей. Це ті, які на постійній основі співпрацюють зі Штабом. Залишається постійна потреба в вантажниках і водіях з власним авто на волонтерських засадах.

— Скільки громадських організацій у вашому штабі?

— На початку нашої діяльності у нас працювало 28 опорних пунктів у різних районах столиці (Дарницькому, Голосіївському, Деснянському та нашому Дніпровському). На сьогодні деякі опорні пункти ми об’єднали, деякі прикрили і чисельність їх скоротилась до 20 опорних пунктів.

ГУМАНІТАРНА ДОПОМОГА У РІЗНІ РЕГІОНИ. ЯК ЗАРАЗ ПРАЦЮЄ ШТАБ

— Зараз ви допомагаєте лише по Києву чи в інших регіонах також?

— Не лише по Києву. На днях ми відправляли гуманітарну допомогу в Запорізьку і Донецьку області, їздили на Київщину, Чернігівщину та, Харківщину.

— Чим ви саме допомагаєте?

— Продуктами харчування та засобами гігієни, речами. На сьогодні ми не займаємося військовим спорядженням, бо наша основна задача це допомога цивільному населенню.

Але коли є можливість та нагода, по мірі своїх можливостей допомагаємо військовим на передовій, передаємо нашим захисникам одяг, шкарпетки, білизну, ковдри, спальні мішки та ліки.

До нашого штабу входять громадські організації, які працюють на різних напрямках. Наприклад, члени однієї ГО займаються тим, що роблять оцінку руйнувань у будівлях в містах, що зруйновані після російської військової агресії. Фахівці визначають, чи можна будинки реконструювати, чи потрібно зносити, бо вони не підлягають ремонту. Дуже важливо, щоб люди мали документи, які засвідчують необхідність компенсації за зруйноване житло. Інші громадські організації допомагають мешканцям постраждалих регіонів будівельними матеріалами та продуктами або психологічною підтримкою.

— В яких обсягах ви зараз допомагаєте?

— Нещодавно ми запровадили соціальну програму «500+» спільно з Громадською організацією «Дніпровська районна організація ветеранів України» м. Києва. У чому її суть? Не завжди держустанови можуть допомогти пенсіонерам, які цього потребують. В рамках програми ми опікуємося саме такими людьми. На сьогодні в цій базі у нас майже 800 осіб, які отримують від нас пакунки з продуктами кожного місяця.

Також зараз ми відкриваємо новий проєкт, спрямований на допомогу молодим мамам, багатодітним родинам.

Крім того, ми намагаємося налагодити роботу так, щоб не люди до нас приходили за продуктами, а наші волонтери їм приносили гуманітарну допомогу додому. Так ми зможемо переконатися, що сім’я дійсно потребує допомоги.

— Від кого ви отримуєте гуманітарну допомогу?

— Це результат налагодженої співпраці з владою, благодійними організаціями, підприємцями, партнерськими та волонтерськими організаціями, яку ми налагодили ще на початку війни та продовжуємо удосконалювати.

ЩО БОЛИТЬ ВОЛОНТЕРУ

— Яка допомога потрібна вам зараз?

— Критично не вистачає палива, складських приміщень для зберігання чи навіть фасування гуманітарної допомоги. Звичайно зростає кількість осіб, яким ми допомагаємо, а значить потрібно збільшувати гуманітарний фонд нашої допомоги. Користуючись нагодою, запрошуємо до співпраці організації чи волонтерські формування, які можуть нам допомогти з зазначених потреб.

— Що зараз люди найбільше просять?

— Пенсіонери, як до війни, так і зараз — їжу, засоби гігієни. Це основний запит. Якщо хтось звертається за тим, чого в нас нема, то ми по можливості намагаємося допомогти через інші волонтерські формування.

— Як часто її можна отримати?

— Ми намагаємось так, щоб людина, яку ми взяли під опіку, раз на місяць могла отримати, у разі необхідності, через нас допомогу. Але наші можливості не безмежні.

— Що найбільше засмучує волонтера?

— По-перше — це аферисти, так званні «професійні жебраки», які користуючись довірою волонтерської спільноти не дають змогу отримати допомогу людям, які на справді її потребують, убиваючи віру в свою діяльність у волонтерів, по-друге самі псевдо-волонтерські організації, які своєю діяльністю псують імідж справжніх волонтерів перед благодійними донарами, в третіх — це відсутність дієвого нового закону про волонтерську діяльність, який би захищав інтереси волонтерської спільноти.

— Які питання на Вашу думку доречні в цьому законі?

— Волонтерам доречна допомога держави з багатьох питань. І соціальні…і побутові. Дуже шкода, коли ми стаємо в чергах на блок-постах по 2-3 години, буває і більше, коли вимушені за свій кошт сплачувати за оренду складських приміщень та спожиту електроенергію.

— Які у вас плани на найближче майбутнє? Яка Ваша мрія?

— 08 грудня плануємо знову взяти участь, як партнери в організації ІІ-го Київського форуму волонтерів, на якому пропонується винести на розгляд учасників волонтерського зібрання наступні питання:

«Участь волонтерських організацій у фізичній, соціальній та психологічній реабілітація учасників бойових дій та цивільних громадян для подолання наслідків російської агресії в Україні»

«Пошук та логістика гуманітарного вантажу для волонтерських організацій»

«Роль і місце волонтерських організації у відбудові населених пунктів, зруйнованих внаслідок російської агресії в Україні».

Моя мрія — як і всіх українців ПЕРЕМОГА! Волонтерство — стало брендом України. Наша мета завдяки спільній роботі — влади та волонтерської спільноти напрацювати і узагальнити правила, які допоможуть цьому бренду удосконалюватись та розвиватися!

Юлія СЕРГЕЄВА, «Вечірній Київ»