Караваєві Дачі – пам'ять про засновника київського медичного університету

Народився Володимир Опанасович 8 липня 1811 р. у старовинному російському містечку В’ятка у сім’ї заможного, багатодітного купця. Закінчивши Казанський університет, молодий лікар стажувався спочатку в Петербурзі, а потім – у Німеччині. В Берлінській клініці Грефе зустрілися молоді хірурги Володимир Караваєв і Микола Пирогов, які згодом стали світочами не лише російської та української, але й євро¬пейської хірургії. В 1836 р. Микола Пирогов очолив кафедру хірургії Дерптського університету й запропонував землякові місце в своїй клініці. Володимир Караваєв  із захопленням працює хірургом, бере участь у експериментальних дослідженнях, займається маловивченою на той час травматичною піємією, пише й захищає докторську дисертацію на тему «Травматичне запалення вен». Але за свою роботу хірург не отримував ніякої винагороди і тому він страшенно зрадів, коли йому вдалося дістати місце лікаря-ординатора у Кронштадському морському госпіталі, який на  той час був одним із найбільших і найкраще оснащених медичних закладів у Росіїйській імперії. Природний та¬лант, наполеглива праця і рідкісна цілеспрямованість В. Караваєва дали досить вагомі результати. За рік він виконав 113 операцій (у столичних клініках професори виконували по 15–30 операцій), розробив експери¬ментальну методику пункції перикарда, успішно лікував цинготний випітний перикардит. Хірург Кронштадського морського госпіталю стає помітною фігурою у вітчизняній медицині, Петербургським  медичним комітетом  його рекомендовано  на посаду завідувача кафедри хірургії запланованого до відкриття медичного факультету Університету Св. Володимира у Києві. 24 грудня 1840 р. (за 3 роки до відкриття медичного фа¬культету) попечитель Київ¬ського навчального округу повідомив Вчену раду Університету про призначення 29- річного В.О. Караваєва екстраординарним професором хірургії,  пояснюючи це завчасне призначення: «…щоб не втратити особу, яка стала відома своїми операціями і заслужила щонайбільшої хвали в лікарських колах, я визнав за потрібне призначити Караваєва тепер-таки, де він буде корисний і порадами своїми при заснуванні факультету…». 

У 1841 р. було набрано перший курс Київського медичного факультету, й відкрито 10 кафедр, серед яких було дві хірургічні: оперативної хірургії з хірургічною анатомією, вченням про пов’язки та хірургічною клінікою і теоретичної хірургії з офтальмологією . Нині важко уявити, що на той час Володимир Караваєв був єдиним хірургом не лише в Києві у міській лікарні, але й у Київській губернії. За рік він виконав  180 операцій, причому без жодного смертельного випадку. Багатьом хворим з катарактою він повернув зір. Через 2 роки плідної роботи в Університеті Караваєву присвоїли звання ординарного професора і делегували за кордон для ознайомлення з досвідом роботи провідних західних клінік. Професор попрохав Раду університету довірити йому закупівлю хірургічного інструментарію за кордоном. Хірурги Парижа рекомендували В.О. Караваєву місцево¬го майстра Метцгера, який виготовив пробний набір хірургічних інструментів власної розробки й  отримав запрошення до Києва, де працював багато років.

18 липня 1843 р. Володимира Караваєва більшістю голосів було обрано деканом медичного факультету і професором хірургічної кафедри. Завдяки Караваєву в усіх клініках, крім палат для хворих і санітарних блоків, були влаштовані навчальні кімнати, кабінети для професорів та ордина¬торів, а в хірургічній та акушерській клініках — добре обладнані операційні. Найголовнішим завданням клінічного навчання він вважав практичне виховання лікаря для правильного ведення хворих. Ось чому великого значення він надавав зборові анамнезу хвороби, звертав увагу студентів на хворобливі явища, виявлені у пацієнта, визначав зв’язок між ними, вчив відрізняти одну хворобу від іншої. А вже потім робив висновок щодо доцільності оперативного втручання і радив, як краще скласти план лікування.

Переломним для Караваєва і всієї медичної науки виявився 1847 р., оскільки 18 лютого у клініці Київського університету була проведена друга в Росії операція з використанням ефірного наркозу (першу в Петербурзі виконав М.І. Пирогов лише на 4 дні раніше). За понад 50-років діяльності вченого в Києві блискучий хірург виконав 16 тис. операцій при загальній після¬операційній смертності 6,1%, що було великим досягненням. Адже в кращих академічних та університетських клініках післяопераційна летальність становила 11–14%. Особливо багато операцій зробив учений на обличчі, переважно з приводу пухлин, що проростали в гайморову порожнину, порожнини рота й носа. В.О. Караваєв успішно видаляв також пухлини молочних залоз (маса деяких з них становила 16 кг). При злоякісних новоутвореннях молочних залоз він завжди видаляв реґіонарні лімфатичні вузли.

Володимира Опанасович Караваєва по праву вважають засновником цілого ряду галузей медицини, зокрема вітчизняної офтальмології, отоларингології, ортопедії та травматології, проктології й нейрохірургії. Він першим довів необхідність заснування кафедри очних хвороб із відповідною клінікою. Ряд його робіт з офтальмології мали виключно пріоритетне значення: на 25 років раніше за Грефе він увів у широку практику розріз рогівки у верхній частині при катаракті й показав необхідність цього розрізу у більше ніж 1000 спостереженнях. Цей спосіб і сьогодні застосовують багато офтальмологів світу. Караваєв розробив методику і техніку тенотомії при косоокості та першим в Росії провів таку операцію. У 1844 р. Караваєва як одного з кращих очних хірургів Росії направили у Крим для виконання операції з приводу катаракти колишньому міністру царського уряду князю Голіцину; а в 1850-х роках з цією ж метою його запрошували в Санкт-Петербург до самої імператриці. В тодішній Росії було популярне прислів’я:  «В Лаврі Богу помолитись, Караваю поклонитись». Звідусіль до Києво-Печерської лаври сходилися паломники, а до лікаря Караваєва – сліпі. Він нікому не відмовляв – здебільшого оперував безкоштовно в амбулаторії на Подолі.

Значний внесок зробив Караваєв і в отоларингологію. Він запропонував кілька способів операцій пластичного відновлення дефектів носа, губ, повік, дефектів і операцію при «заячій губі», описав оригінальний спосіб випрямлення спинки носа шматком шкіри з лоба, розробив метод накладання швів при пластиці твердого і м’якого піднебіння. Караваєв — перший хірург, який запропонував у до антисептичний період спосіб ампутації з утворенням шкіряних та шкіряно-м’язових шматків зі зменшеною масою м’язів. Широке застосування отримав розроблений Караваєвим оригінальний і радикальний спосіб лікування випадіння прямої кишки. Ця проста, безкровна операція робиться і зараз. У 1847–1848 рр. Караваєв брав активну участь у роботі комісії Київського університету з перевірки дії наркотичних речовин. Разом із професором О.П. Вальтером в експерименті вивчав дію ефіру і хлороформу та одним із перших хірургів у Росії з великим успіхом застосував знеболення на практиці.

Для багатьох поколінь хірургів В.О. Караваєв добре відомий і як автор змістовних наукових праць. Основним навчальним посібником протягом тривалого часу залишалися «Лекції з оперативної хірургії проф. В.О. Караваєва». У 1886 р. громадськість Києва обрала  Володимира Опанасовича по¬чесним громадянином Києва, у клініці факультетської хірургії Університету встановили бронзове погруддя, а вулицю, на якій він жив, назвали Караваєвською (нині Льва Толстого).

У 1869 році професор  купив на околиці Києва садовий «Древесний розплідник», а згодом приєднав до нього викуплений у Військової гімназії (Кадетському корпусі), так звану «гімназичну земельну ділянку» і збудував там дачу.

3 березня 1892 р. видатний лікар помер і похований з великими почестями на Байковому цвинтарі. Заупокійну літургію і поховання здійснив Петро Лебединцев, протоієрей кафедрального собору Св. Володимира, який у 1862 р., в Києві відспівував тіло Т.Г. Шевченка.

Після смерті В.Караваєва його донька, Ольга Караваєва-Колчакова, розділила володіння батька на 238 ділянок і протягом 1903-1908 років розпродала їх. Таким чином, були сформовані вісім вулиць (доріг) і збудовано робітниче селище, в якому  вже в 1911 році проживало близько 5 тис. мешканців. 

За цікавим збігом обставин на Караваевих Дачах жив ще один вчений, повний тезка Караваєва-лікаря, український зоолог,  директор Зоологічного музею АН України, випускник Київського університету Володимир Опанасович Караваєв (1864-1939). Він досліджував фауну України, Кавказу, країн Європи, Азії, Африки Його унікальні колекції зберігаються в Зоологічному музеї Києва.

До речі, чотири роки тому Соломянське районне товариство інвалідів «Надія» звернулося з ініціативою  Київради про встановлення на Караваєвих Дачах пам’ятника видатному вченому-лікарю Володимиру Караваєву. Комісія Київради з питань культури й туризму підтримала звернення. Але яка його подальша доля – наразі невідомо.