Художниця в еміграції: 12-річна киянка малює заради благодійності та перемоги

В столичній Гімназії №59 імені Олександра Бойченка триває виставка картин учениці 7-в класу Коби Софії. З початку повномасштабної війни, вона разом з родиною була змушена емігрувати до Польщі, де перебуває і понині.

Навіть у цей складний час, Софійка не пориває зв’язків з рідним містом та активно бере участь в багатьох творчих проєктах на підтримку України.

Цього літа дівчинка долучилася до благодійної мистецької акції сучасного українського мистецтва, створену за ініціативи українського митця та воїна Андрія Барановського та благодійного Фонду «Неминуча Перемога». Її картини «Києве мій» та «Квіти» були продані у вересні на благодійному аукціоні, кошти від якого спрямовані на допомогу постраждалим дітям України.

«Вечірній Київ» поспілкувався з Тетяною Кобою, мамою обдарованої дівчинки, щоб дізнатися цікаві факти про юну художницю.

-Пані Тетяно, розкажіть, будь ласка, коли Ви помітили художній талант Вашої доньки?

— Мені здається, що Софія малює відтоді, як взяла фарби в руки, а це було в п’ять років. Вона постійно малює, я не уявляю її за іншим видом заняття, іноді мені здається, що вона живе у своєму світі.

Я тільки зараз розумію, що вона бачить все по іншому, для у неї весь світ інший. Софі, може малювати годинами в день та вночі її не зупинити. Володіє техніками та техніками малювання: олійний живопис, пастель, туш, акварель, гуаш, акрил, вугілля, олівець. Хоча вона малює різними матеріалами, але, все ж таки, надає перевагу олійним фарбам.

Коли має натхнення, то малює на одному подиху і немає значення яким матеріалом чи якого формату. Але, кожен малюнок вона виношує в голові тривалий час. Дуже важко даються замовлення робіт, бо всі її роботи надходять від серця.

-Розкажіть, будь ласка, як розпочався творчий шлях Вашої доньки?

— Спочатку Софія вчилася в Міжнародній європейській школі дизайну EDS, згодом удосконалювала майстерність в Будинку дитячої та юнацької творчості Голосіївського району міста Києва та відвідувала приватні уроки в художниці Альони Фудзіта.

— На початку повномасштабного вторгнення, Ваша родина, як і тисячі інших українських сімей були змушені виїхати за кордон. Як Вам далося таке рішення?

— Поїздка до Польщі для нас це була несподіванка. Спочатку ми вирішили залишитися в Києві, однак вже за деякий час ми змінили рішення та були змушені залишити нашу домівку, де ми всі народились та виросли. Для Софійки це була дуже велика травма.

За два дні до війни ми відправили три роботи на художній конкурс «Golden Time Talent " / 32 Season. Донька готувалась до нього тривалий час, але у Польщі ми зовсім забули про нього. Радісну звістку про перемогу в цьому Міжнародному конкурсі талантів, ми дізналися на початку квітня від дідуся з України, що постійно відстежував сторінку з результатами у соціальних мережах. Це був і шок, і радість в один момент. Таким чином, ми стали чи не першими в історії біженцями, які одразу здобули перемогу на конкурсі талантів. (сміється).

-Що означає для Софії участь в подібних конкурсах та інших творчих проєктах?

— Я завжди намагалась підтримати її на творчому шляху. Розумію, що такі заходи є дуже важливим для розвитку її мистецького обдарування. За останні два роки ми взяли участь у багатьох конкурсах. Всі вони були успішними, але завжди налаштовувались тільки на участь, а не на перемогу. Минулого року Софійка здобула 1 місце у Міжнародному конкурсі реклами, а в червні цього року вона стала лауреаткою XX Міжнародного форуму естафети миру «Золотий мольберт».

Наприкінці липня відкрилась виставка в Києві за участю благодійного фонду в рамках якого пройшов благодійний аукціон. Отримані кошти були передані на допомогу дітям, що постраждали під час війни. Робота Софії, яка зайняла перше місце на світовому конкурсі «Києве мій» розміщена поряд з творами відомого художника Андрія Барановського та згодом передана на аукціон.

-Як складається творче життя юної української художниці у Польщі?

— Наприкінці вересня ми мали величезну змогу представити роботи Софії в музеї імені Іоанна Павла II в місті Ченстохова. Це перша виставка де Софія змогла особисто представляти свої картини серед сучасних художників Польщі.

2 жовтня дві роботи Софії експонуються в Ukrainian Community Centre в самісенькому центрі Лондона. Також, команда всесвітнього проєкту з популяризації талантів Golden Time Talent відібрала з 4-х її робіт дві, які мають назву «Дякую браттям» та «В долонях долі».

Ця виставка у підтримку України та талановитих митців, які попри важкі часи продовжують дарувати натхнення та ідею свободи й незалежності незламної України. Для моєї донечки — це велика честь приймати в таких заходах участь — це визнання її таланту та довгої, важкої праці у світі мистецтва.

-Де продовжує навчання Софія чи підтримує зв’язок з рідною школою у Києві?

— Звичайно. Коли ми були на дистанційному навчанні, спілкування було дуже обмежено, а після того, як почалась війна, то взагалі Софія як і всі діти були налякані, але завдяки професійній роботі вчителів та керівному складу, діти були згуртовані та відчувалась турбота та опіка. Надзвичайно вдячна нашому шкільному колективу та класному керівнику, яка змогла всіх підтримати, згуртувати та допомогти.

Коли відкрилася експозиція її робіт у фоє, Софійка одержала чимало теплих слів від однокласників та вчителів. Також її роботи представлені в Інстаграм сторінці навчальної закладу.

На сьогодні Софія продовжує дистанційно навчатися в 7-В класі гімназії, окрім цього ще відвідує школу в Польщі та школу мистецтв «Verso». Часу на дитячі забави зовсім немає, вона розуміє, що її успіх залежить тільки від неї самої.

Завдяки тому, що вчителі підібрали індивідуальний підхід до кожної дитини, Софія знаходить час для малювання.

-Як вплинула війна та зміна місця проживання на творчість юної художниці?

- Останнім часом, я помітила як її роботи почали набирати європейського стилю. Роботи наповненні яскравими кольорами та сучасним стилем. Іноді кольорове наповнення картин носить досить стриманий характер.

Хоча наше життя набирає нових обертів та вражень, але все одно її роботи пронизані патріотизмом, кожного дня, вона питає мене коли ми повернемось додому, до бабусі та дідуся котрі зараз у Києві. Вона завжди залишиться українкою сповненою патріотизмом та духом переможниці, бо сили на цей шлях дають їй друзі, наставники та рідні.

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»