Григорій Світлицький: видатному українському майстру світлого пейзажу — 150

Народився 27 вересня 1872 року у Києві, де був першим з 11 дітей в родині музиканта Петра Світлицького та Лукерії Левицької. Родина мешкала на вулиці Дегтярній, 30 на Подолі.

Петро Дмитрович Світлицький працював валторністом в оркестрі Київського оперного театру, то ж з раннього дитинства маленький Грицько зростав у надзвичайно творчій атмосфері.

У чотири роки він почав вчитися грі на скрипці, згодом на фортепіано та віолончелі, а також писати музику. Світ чарівних звуків існував для хлопчика поруч зі світом фарб. У дитячі роки Григорій копіював лики святих, картинки з книжок, малював дерева, квіти…

«Як мені хотілося тоді самому що-небудь зобразити фарбами!» — згадував митець своє дитинство.

Однак матеріальне становище родини було далеко не найкращим:

«Я плакав, щоб мені купили скрипку, і так само плакав, щоб батьки дали 15 копійок на флакон фарби…» — напише згодом митець у своїй автобіографії.

Здобувши початкову освіту у церковноприходській школі та двокласному училищі, він вступає до приватної Київської музичної школи Миколи Тульського, яку залишає через брак коштів після року навчання.

Згодом, батьки віддали його на навчання до Київської рисувальної школи Миколи Мурашка, де він навчався впродовж 1886-1892 років. Відомий наставник дуже цінував своїх талановитих учнів.

Бачачи неабиякий талант Григорія і його матеріальну скруту, він ніколи не вимагав з нього грошей за навчання. Крім малювання, Світлицький слухає в школі лекції з історії мистецтв, анатомії та перспективи. Першими учителями Григорія Петровича в школі були відомі київські майстри живопису: Іван Селезньов, Микола Пимоненко та Харитон Платонов.

Також не полишав хлопець і заняття музикою. Його перші музичні твори були надруковані, окремі романси та композиції для скрипки з оркестром навіть виконувалися на концертах.

«У п’ятнадцять років я був уже готовим оркестровим музикантом. Беручи участь у симфонічних концертах, я міг заробляти собі на хліб.»

У серпні 1893 року Григорій Світлицький, склавши вступні іспити, вступає вільним слухачем Петербурзької Академії мистецтв, де його вчителями стають видатні художники Ілля Рєпін та Архип Куїнджі.

На навчання, з болем у серці та сльозами на очах відпускав юнака у Петербург його вчитель музики. Однак навіть тоді він не полишив музику, але й у вільний час підробляв музикування, щоб забезпечити себе.

«Скрипка у моєму житті відігравала велику роль, — розповідав Григорій Петрович. — Маючи велику сім’ю, мої батько і мати не могли допомагати мені під час навчання в Академії. В Петербурзі, граючи в клубі в недільні дні, я заробляв десять карбованців на місяць, що разом з допомогою, яку іноді видавали в Академії, давало змогу, хоч і скупо, жити й вчитись».

21 грудня 1895 року художня рада Академії ухвалила відзначити Григорія Світлицького звання класного художника 3-го ступеня. У цей час він активно починає брати участь у художніх виставках академічного товариства ім. Архипа Куїнджі, а також на щорічних виставках художників-акварелістів.

Як один із кращих студентів Рисувальної школи, Світлицький під керівництвом Врубеля розписував Володимирський собор у Києві, 1897 році реставрував настінний живопис Успенського храму Києво-Печерської лаври.

У період з 1900 по 1914 рік художник бере участь у поновленні мозаїкою розписів Ісаківського собору в Санкт-Петербурзі, мистець «блискуче володів технікою додаткових тонів та використовував її у своєму живописі… та створював дивовижні кольорові гармонії».

На думку мистецтвознавців, художник від природи мав унікальний дар пейзажиста. Його твори сповнені справжньої лірики, поезії. Як музикант і композитор, він багато своїх художніх творів пов’я­зував з музикою, яку відчував так само тонко, як і природу («Ноктюрн», «Елегія»).

Одна з ранніх робіт художника — «Листя шелестить», придбана з міжнародної виставки 1904 року в Сан-Луї музеєм міста Сан-Франциско (США). На цьому полотні в образі замріяного юнака, що нібито прислухається до шуму листя, що опадає…Вважається, що у своєму творі молодий художник передав почуття, які сам неодноразово переживав, відчуваючи мелодію осінньої пори.

«Мене охоплювала часто журба, але журба якась особлива, пройнята співучою, красивою мелодією. В осінньому шелесті листя я чув особливу мелодію…»-згадував у спогадах художник.

В картинах Григорія Світлицького є багато почуттів, душі, любові та високої майстерності, тому вони є справжніми художніми творами, які завжди захоплюють та хвилюють глядача.

Пейзажі Світлицького несуть у собі живе дихання природи, відображаючи красу рідного краю. Яскрава індивідуальна манера, заснована на знанні кращих досягнень світової художньої культури. Тонке та вільне володіння техніками живопису дозволяло митцю точно передавати стан природи, створити портрет тієї чи іншої місцевості.

Українська природа постала в його полотнах в усьому розмаїтому багатстві й неповторності.

Ще в Академії друзі й вчителі Світлицького відзначали, що він по-своєму передає світло і колорит. Він розробив свою особливу технологію фарб, завдяки якій його картини не потьмяніли та не вицвіли.

Найулюбленішими сюжетом митця стає зображення місячної ночі, які він оспівує впродовж усього життя. Повторюючи ту саму тему, Григорій Петрович надає їй все нового і нового, відмінного від попереднього, звучання. В цьому особлива чарівність і виняткова цінність цих пейзажів художника.

Місячне світло в картинах Григорія Світлицького надзвичайно різноманітне: то воно іскриться, як смарагд («Ніч у Салтанівці», «Місячна ніч на Україні»), то світиться ніжним блакитнувато-сріблистим, майже білим світлом («Світла ніч»), то ледве помітними для ока блакитнувато-зеленими відтінками блискучих, чистих тонів пронизує весь навколишній пейзаж, створюючи дивно красиву колористичну симфонію.

Можна довго перелічувати його варіації місячних ночей, їх дивовижну музикальність. За це Григорія Світлицького часто називали «Поетом місячних ночей в українському мистецтві…»

У 1919-у році Світлицький назавжди повертається до Києва. У цей час він працює у техніці графіки: ілюстрував книги, малював портрети, зокрема священника Покровської церкви на Подолі Анатолія Жураківського (репресованого у 1930-х роках). Продовжував створювати й ліричні пейзажі з видами Старого Києва та його околиць — «Десятинна церква», «Манільська пустинь» (обидва — 1926 р.).

Також у цей час митець активно виступав як музикант на користь бідних.

«В розгул формалізму, — говорить Григорій Петрович, — коли мене не вважали за художника і знущалися з реалізму… я продовжував співати все ту ж пісню. Я намагався до кінця бути щирим у своїй творчості, не мудрувати, не кривлятись, працювати, як почуваю, як розумію».

Творчість художника завжди залишалася у центрі уваги мистецького життя Києва. Простота і народність сюжетів, багатство і різноманітність жанрів живопису, багатство і яскравість колориту творів Світлицького, бадьорість, життєрадісність, реалізм їх — ось те, що захоплює, хвилює і приваблює глядачів у творчості Григорія Світлицького.

Велика персональна виставка творів Григорія Світлицького, влаштована в 1930 році в Київському державному українському музеї народного мистецтва, користувалась винятково великим успіхом у глядачів, про що свідчать численні схвильовані, захоплені відгуки в книгах вражень.

У 1946 році Григорій Світлицький став першим народним художником УРСР, у за рік отримав почесне звання професора Київського художнього інституту.

Фатальною для митця стала його єдина робота у стилі соцреалізму. Незадовго до смерті, від знаного майстра більшовицька влада вимагала створення картини, яка б відповідала тогочасним вимогам радянської ідеології.

Навіть у цьому, митець вирішив не зраджувати своїм творчим принципам, зобразивши пролетарського вождя, який слухає «Місячну сонату» Людвіга ван Бетховена.

Офіційна критика побачила у такому трактуванні образу «великого вождя» неповагу та легковажність.

27 липня 1948 року, повернувшись додому із засідання художньої ради після «обговорення» своєї картини, Григорій Світлицький раптово помирає у своїй вітальні того самого дня. Серце митця не витримало наруги над власними творчими принципами та ідеалами….

Григорій Світлицький похований на Лук’янівському кладовищі. У 1961 році його ім’ям названа вулиця на Виноградарі.

Роботи Григорія Світлицького зберігаються у Національному художньому музеї України, Музеї Києва художніх музеях Одеси, Харкова, Сум, інших українських міст.

Тривалий час у будинку митця на Дегтярній, 30 де він проживав ще з дитинства, діяв його Меморіальний музей. На жаль, його спіткала трагічна доля: у 90-х роках минулого століття його закрили на реконструкцію, однак через брак коштів вона так і не розпочалася.

У 2008 році, під час забудови Воздвиженки у будівлі музею спалахнула пожежа, перетворивши її фактично на руїни…

Таким чином, наше місто втратило унікальну пам’ятку, пов’язану з іменем видатного українського митця.

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»