Як Маріупольський державний університет переїжджав до Києва: інтерв’ю з проректоркою

Ліворуч — нове приміщення МДУ на вулиці Преображенська, 6 у Києві. Праворуч — зруйнований МДУ в Маріуполі. Фото: Наталія Слінкіна
Ліворуч — нове приміщення МДУ на вулиці Преображенська, 6 у Києві. Праворуч — зруйнований МДУ в Маріуполі. Фото: Наталія Слінкіна

Журналісти «Вечірнього Києва» поспілкувалися з проректоркою Маріупольського державного університету Тетяною Мареною, заклад якої вимушений був переїхати до Києва й почати нову сторінку історії.

У середині березня путінські найманці зруйнували Маріупольський державний університет, який є ровесником незалежної України.

Напередодні війни в корпусах закладу вищої освіти та в гуртожитку завершили ремонт. А 30-річний ювілей на початку грудня 2021-го викладачі, співробітники та студенти відзначали у сумнозвісному Маріупольському драмтеатрі, які зараз в руїнах.

На завали перетворився й сам МДУ. Заклад розтрощений та спалений, а на уламках стін — табличка з написом «Mariupol state university».

Втім, з 14 квітня МДУ працює на новому місці — на базі Київського національного університету будівництва і архітектури, у корпусі №4 на вулиці Преображенська, 6, що у Солом’янському районі столиці.

Це не перший випадок, коли заклад вищої освіти переїжджає. Місяцями раніше через тимчасову окупацію до Івано-Франківська переїхав і Херсонський державний університет.

Сьогодні маріупольські викладачі та студенти розпочали своє вимушене нове життя. Однак проректорка МДУ Тетяна Марена запевняє: як тільки їхнє рідне місто деокупують — вони повернуться відбудовувати не тільки університет, а й увесь Маріуполь…

Тетяна Марена

СТУДЕНТИ ЖИЛИ В ГУРТОЖИТКУ В ТАКИХ УМОВАХ, ЯКІ НЕ КОЖЕН МАЄ ВДОМА

— Пані Тетяно, розкажіть, яким був МДУ до 24 лютого цього року?

 — За 30 років МДУ став містоутворюючим закладом вищої освіти в Маріуполі, виступаючи не просто університетом, а й центром трансформації маріупольської громади. Наші науковці завжди активно долучалися до розробки стратегій розвитку міста та Донецької області.

У МДУ завжди працювали люди, закохані у свою справу, — від викладача до садівника. І для всіх були створені гідні та безпечні умови праці. Такою є політика нашого університету: на роботі має бути не менш комфортно, аніж вдома.

До початку війни ми намагалися створювати комфортні умови не тільки для навчання молоді, а й для проживання в гуртожитку. Ми навіть жартували, що наші студенти жили в гуртожитку в таких умовах, які не кожен має вдома.

Маріупольський державний університет до війни

А ще ми мали гарний екстер’єр закладу: великі панорамні вікна в центральному корпусі та охайний великий сад, де серед зелених пишних кущів виглядали бутони червоних троянд. Тоді за цим садом доглядали наші садівники. Зараз — працівники евакуювалися з міста, а рослини засипані каміннями, які повилітали зі стін університету…

— МДУ користувався популярністю серед абітурієнтів?

— Так, до нас охоче йшли вчитися, про що свідчили результати вступних кампаній. На шести факультетах і у навчально-науковому інституті управління за більш ніж 120 освітніми програмами проходили навчання понад 4500 студентів, зокрема й 450 іноземних здобувачів освіти з Китаю, Греції, Туреччини, Азербайджану, Узбекистану, Туркменістану, Нігерії, Камеруну, Бангладеш та інших країн.

ЗАГИНУЛИ ВІСІМ СПІВРОБІТНИКІВ ТА СІМ СТУДЕНТІВ

— Коли рашисти зруйнували університет?

— Це було в середині березня. Ще у перший день війни ректор університету Микола Валерійович Трофименко разом з колегами вивезли сервери та документацію університету у більш безпечне місце.

І поки у Маріуполі ще був зв’язок, Микола Валерійович систематично викладав відео у наш груповий чат, у якому звертався зі словами підтримки до співробітників та студентів. Тоді корпуси університету були ще цілими.

Пам’ятаю, як до руйнації щоранку дивилася у вікно, з якого було видно перший та другий корпуси МДУ, щоб пересвідчитися, чи все з ними добре…

А вже в середині березня внаслідок попадання снарядів університет був зруйнований. Потім туди ще неодноразово прилітало.

На щастя, людей всередині не було. Але все одно маємо втрати. За часи війни в Маріуполі загинуло вісім співробітників та сім студентів МДУ.

ДЕЯКІ ВИКЛАДАЧІ ПОГОДИЛИСЯ НА СПІВПРАЦЮ З ОКУПАНТАМИ

— Університет можна буде відновити чи треба зносити та будувати наново?

— Сьогодні частина корпусів суттєво пошкоджена, інша — зруйновані.

Нині на даху уцілілого корпусу майорить триколор. Саме там окупанти вирішили запускати навчання. Вони цинічно запрошують студентів поступати в «Мариупольский государственный университет Донецкой народной республики». І для цього запропонували кільком нашим викладачам співпрацю. Прикро, але дехто з них погодився.

— Як вам запропонували переїхати до Києва?

— Пропозиція надійшла від Міністерства освіти і науки України. Саме у МОН вперше назвали наш університет — героєм. Як і весь Маріуполь.

У Міністерстві порадились щодо нашого переміщення, і ректор Київського національного університету будівництва і архітектури, Голова Спілки ректорів закладів вищої освіти України Петро Мусійович Куліков запропонував прихисток саме в стінах його четвертого корпусу. На вулиці Преображенська, 6.

Крім цього, співробітникам, викладачам та студентам МДУ запропонували поселитися в гуртожитках КНУБА. Завдяки цьому зараз ми потроху налагоджуємо наше життя, адаптуємося до умов роботи і проживання у столиці.

— Хто допомагав виїжджати з Маріуполя?

 — Кожен організовував собі виїзд сам і робив це в різний час. Одні евакуювались у перші тижні війни, інші ж — до останнього не могли покидати домівку.

Ми вибиралися з колегою — також проректоркою університету, яка виїжджала з родиною на власному транспорті. Особисто я виїжджала на понівеченій після обстрілів градом машині.

У ній не було вікон, а двері були зім’яті. Проте, виходу не було — це був єдиний транспорт, яким можна було доїхати до підконтрольної території.

Зі мною в автівці їхали дві жінки з дітьми. До Запоріжжя ми добиралися чотири доби через окуповане село Василівка, що на Запоріжжі. Щодня і щоночі чули вибухи та не знали, чи доїдемо ми…

Тетяна Марена під час інтерв’ю

Але, благо, виїхали. Більшість наших колег виїхали до Києва та інших регіонів України. У столиці сьогодні є уся адміністрація університету — ректор і проректори, керівники усіх служб, частина співробітників, викладачів та студентів.

ПОКИ ЩО НАВЧАЮТЬСЯ ДИСТАНЦІЙНО

— Як зараз проходить навчання в МДУ?

— Ми хоч і маємо сьогодні приміщення для офлайн занять, але з 1 вересня навчаємося дистанційно, оскільки спершу маємо привести до ладу будівлю корпусу, яка потребує капітального ремонту.

До онлайн-навчання приступили всі курси, крім перших — для них освітній процес розпочнеться з 1 жовтня.

— У МДУ переселенці з Маріуполя можуть отримати гуманітарну допомогу. Розкажіть про це.

— На базі нашого університету працює гуманітарний штаб для переселенців з Маріуполя. Його ми спочатку планували організувати для студентів та викладачів МДУ. Однак побачили, що Київ став прихистком для великої кількості маріупольців, і вирішили, що потрібно допомагати всім маріупольцям, які цього потребують.

Отримати продукти, одяг, взуття, засоби гігієни та постільну білизну люди можуть на першому поверсі з понеділка по п’ятницю з 10:00 по 17:00.

Сюди також можна принести теплий одяг, посуд і їжу, якщо бажаєте допомогти… У такий скрутний час маємо помагати усім, хто цього потребує.

Леся ГНАТІВА, Даша ГРИШИНА, «Вечірній Київ»