Від сучасних ікон до медіамистецтва: у столиці триває виставка «Лики свободи»

Проєкт реалізований культурною інституцією «Міжвухами» та проходить у столиці вдруге.

У 2015-му виставка «Лики свободи» демонструвалася у галереї в Києво-Могилянській академії. Тоді багато робіт були присвячені Майдану та пам’яті Небесній сотні. Нинішня виставка, до якої увійшли переважно роботи 2022 року, також є присвятою Героям України. Твори художників надзвичайно різні — від традиційного іконопису до цифрового мистецтва. Об’єднує їх одне: спільне проживання війни в Україні. Пошук духовного зцілення від нелюдяної жорстокості російських окупантів.

«Прагнув зробити спільний простір, в якому виставити роботи вчителів, колег, учнів, — поділився куратор експозиції Дмитро Гордіца, художник та іконописець. — Я навчався у ЛНАМ на кафедрі „Сакральне мистецтво“ та у НАОМА, в майстерні Миколи Стороженка. Традиційно показую доробок професорів, випускників і студентів цих закладів. І не лише їх. Спочатку думали представити виставку за кордоном. Однак важливо, щоб сьогодні не було евакуації культури. Щоб на інформаційному духовному фронті не було капітуляції мистецтва. Коло авторів широке. Тут є й бійці, які служать в ЗСУ, люди, які до цього не малювали, але шок від війни спровокував їх на творчість».

Експозиція розмістилася в чотирьох залах, кожен з яких має свою тему та акценти.

В першому залі «Історія» розповідається про історичну складову війни через реконструкцію, документалізацію та творче переосмислення. Адже боротьба українців за свободу триває століттями. Тут представлений малюнок Миколи Мовчана «24.02.2022», з якого і почалася вся експозиція.

«Микола працював над ним 23 лютого, і ніяк не міг завершити, пошук не давався. Пішов з майстерні, не розумів, що з ним відбувається. Після подій 24го вже не торкався цього малюнку, — поділився Дмитро Гордіца. — Цей твір як передчуття. Пронизливий погляд нагадує про перший день війни, про життя, яке лишилося в минулому».

«Звитяга» демонструє поєднання сакрального мистецтва та військової доблесті, ця традиція сягає корінням ще в козацьке бароко. Чимало митців додали у свої сакральні роботи елементи війни та мілітарні образи. Так, Богородиця Наталії Мелесь обіймає сина на тлі протитанкових їжаків.

Привертають увагу роботи Катерини Ганейчук, першої директорки музею сучасного мистецтва Корсаків у Луцьку, створені у техніці вибійки. Її тетралогія «Віра», «Надія», «Любов» і «Софія» підкреслює важливі цінності. Бо війна йде не лише проти України чи світу, а й проти цінностей. Навпроти — її ж твори «Я — Майдан».

Роботи у залі «Боротьба» об’єднані мотивом повсякдення війни. Так, «Втрачений дім» Яни Гудзан зображає продірявлений паркан з намальованими квітами. Повертаючись в деокуповані райони, люди дійсно так робили, стверджуючи перемогу життя над смертю.

А в залі «Реквієм» — найбільш сакральним за наповненням — твори є даниною пам’яті загиблим на цій війні, де основними темами є теми мучеництва, розп’яття та оплакування. Тут можна побачити й кілька робіт куратора експозиції.

«Цей образ Христа створив ще 2008го в майстерні Стороженка. Тоді був пошук стилю, хотів об’єднати дві школи іконопису — львівську і київську, — згадує Дмитро Гордіца. — Отримав шквал критики з боку церкви. Казали, що знущаюся з Христа. Що це трансформер. Зараз вони зрозуміли, про що цей Христос, тому я вирішив представити цю роботу, не маючи самого полотна. Картина перебуває в приватній колекції в Польщі, а тут можна подивитися відеоінсталяцію. Прагнув показати, ту кількість страждань і розп’ять, які ми завдаємо Йому своїми помислами і відступами. Передати у фізичній формі Його стан».

Ще одна робота зображує правицю Івана Сірка. «За життя Сірко багато виграв битв, вважався характерником. І перед смертю сказав, щоб козаки відрубали його руку і возили в походи. Вони тоді перемагали, — поділився художник. — В інших культурах існує легенда, що чаклунам відрубували руку після смерті і прибивали собі на домівки. Однак це інший символ. Зобразив правицю Сірка як правицю Христа. Козаки не поклонялися руці. Вони були віруючі. Перемагали завдяки вірі, молитві. Вшановували в такій формі Боже обранство свого отамана. Це символічна легенда, а не буквальна».

Також у залі можна роздивитися «Пієту» Дмитра Гордіца, оплакування Христа. Це робота 2005 року, але за внутрішнім станом вона суголосна сьогоденню.

Картини з циклу «Мішені» львівського художника Любомира Медвідя, професора Львівської академії також мають свій символізм. Йдеться про глобальний інформаційний потік, в якому людина не може залишатися собою, втрачає риси індивідуальності. Стає мішенню для різних маніпуляцій ідеологій і концепцій.

15 вересня о 16:00 проєкт «Лики свободи» завершиться фінісажем — зустріччю за келихом вина, спілкуванням з куратором Дмитром Гордіцою та спеціальною музичною програмою від Анни Гадецької — сольним концертом провідного українського скрипаля Андрія Павлова.

Ця музична програма — спосіб прожити сформований множинністю мистецьких поглядів простір сакрального на тлі війни. Скрипаль Андрій Павлов виконає два твори. Скрипкова партита ре-мінор Йоганна Себастіана Баха — розповідь про універсальність ходу людського життя у вирі його різних граней, що ними є традиційні для барокової доби танцювальні жанри. А Постлюдія для скрипки соло Валентина Сильвестрова певною мірою продовжує бахівську традицію, адже складається із відлунь того, що можна назвати екстрактом європейської музичної традиції. Це той спосіб внутрішньої медитації над речами світу, про який говорить Сковорода, та якого набула музична мова Сильвестрова. Вічність у вимірі індивідуального часу, зануреність у природу речей крізь подолання їх формальних ознак.

Адреса: Національний заповідник Софія Київська, вул. Володимирська 24, «Хлібня»
Вартість: за ціною вхідного квитка

Нагадаємо, майже 70 ляльок представляють історію княжих родин Русі-України. Їх можна побачити у Софії Київській на виставці «Князівни та княгині».

Марія КАТАЄВА, «Вечірній Київ», фото авторки