Весільний вінок як дипломна робота

Весільний вінок як дипломна робота

У соціальних мережах світлина чарівної дівчини в оригінальному вінку зібрала величезну кількість лайків. Віртуальна спільнота одразу назвала її «українською статуєю Свободи». Знайомтеся: киянка Наталія Лук’яненко. «Вечірка» розшукала красуню і з приємністю дізналася про її героїчну біографію. 

Наталка мріє створити спільноту "Місце спокою для жінок"
Наталка мріє створити спільноту "Місце спокою для жінок"
Військовий вишкіл нині проходять і панянки
Військовий вишкіл нині проходять і панянки
Наталку у дипломному вінку "охрестили" нашою статуєю Свободи
Наталку у дипломному вінку "охрестили" нашою статуєю Свободи

Наталю, чому виникла ідея створити такий оригінальний вінок? 
А це моя дипломна робота, – пояснює дівчина. – Я завжди з особливим трепетом ставилася до наших традицій, які передавалися від роду до роду. Вивчала українські обряди, старовинні строї і вбрання. Не знаю, чи ще якась країна може похвалитися чимось подібним. За професією я декоратор-флорист. Тільки-но закінчила навчання в Латвії. Моєю дипломною роботою став декоративний весільний вінок, дещо призабутий, тому вирішила пригадати, як колись наші прабабусі одягалися в день весілля. За старою технологією в Україні їх робили з паперових квітів, покритих воском, і вплітали туди трави, квіти. Такий вінок міг важити до трьох з половиною кілограмів. 
А ваш вінок якої ваги? 
Достатньо важкий і об’ємний. У моєму вінку разом із барвінком квітнуть рожі. Я у своїй роботі поєднала стару техніку виконання із сучасною – так званою технікою наколювання. У моїй групі навчалися дівчата із семи країн, і мені хотілося донести до всіх красу нашої землі, неповторність нашого весільного обряду. Поряд із вишиванкою особливо гарними були весільні вінки. Вони високі й об’ємні. Також велике значення у весільному строї надавалося стрічкам. У кожному вінку довжина стрічок відповідала довжині коси нареченої. Різнобарвні стрічки мали покрити коси дівчини. 
І ви вразили однокурсниць? 
І не тільки їх, а й усіх жителів латвійського Вентспілса, що вважається містом квітів і фонтанів. 1–2 серпня відзначали День міста, тут відбулося багато виставок і фестивалів, і наші дипломні роботи також демонструвалися… 
Звичайно, «Вечірка» не могла не запитати про життєву стежину дівчини. Вона не проста. Наталя – активістка Євромайдану, а нині – активна учасниця громадської організації «Автомайдан». 
У перші дні Євромайдану я працювала волонтером у Будинку профспілок, готувала, розносила чай, канапки. А коли ситуація на Майдані стала вкрай напруженою, мені зателефонував Олексій Гриценко і запропонував приєднатися до Автомайдану, – продовжує свою розповідь співрозмовниця. – Спершу ми чергували у місті, а коли почалися трагічні події на Грушевського – розвозили поранених, доставляли ліки, усе необхідне. Після поїздок у Межигір’я отримала повістку до суду. Пізніше, коли Янукович утік, я з однодумцями поселилася на деякий час у Межигір’ї – розбирали, сушили знайдені у воді документи. 
Потім був Крим. Полон. Мільйони людей, затамувавши подих, молилися за ваше звільнення. Як пережили це? 
Ми з однодумцями вирішили поїхати до Криму, щоб зрозуміти, що там відбувається. Спочатку ми не відчували небезпеки. Аж коли захопили в полон Катерину Бутко й Олександру Рязанцеву, відчули, що за нами також стежать. Я пробула в полоні три дні і чотири ночі. Було страшно від невизначеності. Мене посадили до глибокого підвалу… Можна сказати, пощастило: мене, на відміну від дівчат, на допитах не катували, волосся не відрізали. Не давали зовсім їсти. Бачила бандита Безлера, спілкувалася з ним. І зрозуміла, що нормальних людей тут немає, й від того було ще страшніше. Оглядаючись тепер назад, розумію, що в ті півтора року стільки спресувалося подій, що і життя іноді замало. Тому після полону моє навчання у Прибалтиці було ще і своєрідною психологічною реабілітацією. 
Розкажіть, будь ласка, про навчання. 
Моя перша професія – перекладач. Та любов до квітів ще з дитинства мені прищепила мама, тож у школі займалася у гуртку з виготовлення квітів. І коли зовсім випадково дізналася про майстер-клас відомих прибалтійських флористів, звичайно ж пішла до них. Так захоплення переросло у навчання і професійне заняття. Нині працюю у творчій майстерні «Такка Шантр’є». 
– Ви ще і волонтер. Що поставляєте на фронт? 
Берці, спальники, тепловізори, біноклі, окуляри, аптечки. Допомагаємо продуктами, є велика потреба у таблетках для очищення води. Востаннє ми передали взуття і одяг. Зараз збираємо ліхтарі, окуляри, наколінники, спальні мішки, навіть шкарпетки. 
Які плани у Наталі Лук’яненко як у чарівної і творчої дівчини? 
Хочу, щоб закінчилася війна й у мирному житті народити і виховувати діточок. Хочу відновлювати наші багаті традиції і творити красу, даруючи її усім довкола. Щоб у нашому житті зникли нудні і сірі речі. Тому маю мрію створити таке собі «Місце спокою для жінок». Я ще не знаю, що це буде – група, об’єднання. Можливо, це буде простір для жінок, де можна побути наодинці, попити чаю, сплести вінок. Найімовірніше, це буде на природі. Головне – щоб після таких візитів кожна жінка відчула себе чарівною, щоб їй хотілося носити розкішні сукні або хоча б створити якусь милу дрібничку, яка б додала їй щастя. 
Розмовляла Світлана КОВАЛЬОВА