Переселенець з Нової Каховки відкрив на Хрещатику кав’ярню на честь Києва
Розповідаємо про новокаховець, який через окупацію переїхав до столиці та відкрив свій перший невеличкий заклад.
Три місяці тому 24-річний Олексій Лапін переїхав з Нової Каховки до столиці. Хлопець зізнається: якби не окупація путінськими найманцями його рідного міста, жив би там й надалі.
«У мене було спокійне життя: я професійно займався армреслінгом, працював у кав’ярні, мав ціле місто знайомих та кохану людину», — ділиться з нашим виданням Олексій.
«ЧОЛОВІКІВ РОЗДЯГАЛИ, ШУКАЛИ ТАТУЮВАННЯ»
У кав’ярні — в Новій Каховці — про яку розповідає хлопець, він почав працювати ще студентом шість років тому. З баристи другокурсник доріс до адміністратора та попри спортивні змагання, не полишав працювати в закладі.
«Від 24 лютого місто швидко почало змінювати обличчя. Дорогами рушили танки, на вулицях майже нікого, де-не-де постріли та триколор на ГЕС…», — зітхаючи пригадує Олексій.
З того часу життя молодого чоловіка наче поділилося на «до» і «після». Працювати у кав’ярні, куди щоранку навідується рашист зі зброєю — стало неможливим.
«Вони дозволяли собі поважно прогулювалися містом та вітатися з кожним третім — так, ніби вони званні гості», — додає він.
«Я виїжджав разом із двома друзями на машині. Ми рушили з самого ранку і нам пощастило покинути окуповану територію за день — були 70 в черзі зі 100 машин, яких пропускали. Знаю, що після нас затори тягнулися від трьох до семи днів.
У дорозі нас перевіряли разів з десять на блокпостах. На останньому роздягали нас, хлопців, аби запевнитись, що немає на тілі патріотичного татуювання», — каже Олексій.
СВОЯ КАВ’ЯРНЯ НА ХРЕЩАТИКУ
Завдяки виїздам на спортивні змагання, Олексій добре знає Київ. Власне це було основним критерієм вибору нового міста для проживання.
«Думаю, тепер я тут надовго. В Нову Каховку приїду хіба що у гості до рідних, коли повернуться з-за кордону», — говорить хлопець.
Після того, як компанія молодих людей оселилася у столиці, кожен почав думати, чим заробляти. І перша думка Олексія — відкрити свою кав’ярню.
Близько двох місяців хлопець приглядався до районів, шукав влучне місце для відкриття, проте все було не те. І якось, гортаючи сайт з орендою вільних квадратів, натрапив на кіоск на Хрещатику, де якраз допрацьовувала кав’ярня.
«Кращого місця, аніж відкрити кав’ярню у серці Києві, здається, не було», — зізнається Олексій.
Назву закладу хлопець підібрав максимально зрозумілу для кожного — «Кава Києва». Хоча позаочі заклад символічно називають «херсонським».
«Про відкриття кав’ярні знають всі мої друзі та знайомі, які «сарафанним радіо» рекомендують посмакувати каву «в хлопців з Херсонщини». Звідси й пішла прив’язка «херсонська», — з усмішкою пояснює Олексій.
Сьогодні другий тиждень, як заклад із запашною кавою працює від 7 ранку до 22 ночі на головній вулиці Києва. Зі слів новокаховського підприємця, кав’ярня потроху «розкручується».
«На Хрещатику непросто працювати: тут багато конкуренції. Але нам пощастило почати роботу у День Незалежності, коли в центрі організували виставку зруйнованої ростехніки. Людей було море, кожен другий брав каву в нас або у сусідів», — розповідає хлопець.
БАРИСТА ТА ЙОГО ІСТОРІЇ З ОКУПАЦІЇ
Разом із 24-річним Олексієм з тимчасово окупованої Херсонщини до Києва переїхав і його друг — 21-річний Олександр. З міркувань безпеки близьких, ми не можемо називати його прізвища та назву рідного міста.
У «Каві Києва» він працює баристою, як і до окупації.
Причину свого переїзду хлопець пояснює стисло: «Хотів бути вільним».
«Поки мої рідні там (на Херсонщині, — ред.), ти не можеш виразити свою думку, не можеш розправити плечі і дихати спокійно», — каже Олександр.
Про погрози та жорстокі допити Олександр знає чимало історій. Голову його населеного пункту кілька місяців тримають у заручниках, а його знайомих, які на час окупації знаходилися поблизу моря, рашисти перевдягли у військову форму ЗСУ та заради чергового зімітованого досягнення змушували співати гімн росії на камеру.
***
Наразі хлопці вільні, як і мріяли ще місяці тому. Вони удосконалюють свою українську мову, розповідають про рідну Херсонщину та почали розписувати свій прапор воєнного часу.
«Це прапор, на якому кожен гість нашої кав’ярні може залишити назву свого міста», — каже Олексій.
Назви на синьо-жовтому прапорі тіснішають. Тут поруч «прижився» Бахмут та Скадовськ, Маріуполь та Бердянськ, Львів, Харків та багато інших…
Даша ГРИШИНА, фото Ярослава ХРАМОВА, «Вечірній Київ»