Одеситка Анна Бойко, яка вже 10 років живе у Франції розповіла, як допомагає Україні

Волонтерство для Анни Бойко почалося у 2014 році.
Волонтерство для Анни Бойко почалося у 2014 році.

Анна Бойко у серпні 2012 році переїхала у Францію.

Анна Бойко хотіла до Франції аби здобути освіту. Про це Анна Бойко розповіла у програмі «Кольори серця» на радіо «Київ FM».

«Вечірній Київ» долучається до підтримки проєкту. Ми публікуватимемо історії героїв програми — їх ви зможете знайти за тегом «Кольори серця».

«Після того, як я здобула декілька вищих освіт в Україні — вирушила до Франції. Це не було спонтанним рішенням. Цьому передувала довгострокова підготовка», — каже Анна.

Та мрії про Францію не мали практично нічого спільного з реальністю, в яку їй довелося поринути після переїзду.

«Насправді між уявним та реальним виявилася глибока прірва. Ми уявляємо Францію як у фільмах з Бельмондо, Жаном Рено та Луї де Фюнесом. Уявляємо круасани, романтику й таке інше. А потім зіштовхуємось з абсолютно іншим менталітетом, реальністю і правилами», — згадує жінка.

Вона каже, що найбільше сумувала за морем, бо навіть не уявляла, що можна жити у місті, де немає моря.

Анна з чоловіком

«Для одеситів море це події в житті. Завжди можна прийти, побути і відчути силу великої води. А тут так „хоп“ і нема моря. А що так буває? Це було дуже дивно», — пояснила Анна.

Дівчина каже, що період адаптації був дуже складним, було важко насамперед опинитися в новому місці без підтримки, без друзів і рідних, які в потрібний момент могли б підставити плече.

«Насправді, знадобилася певна кількість років для того, щоб відчути себе вдома. Бо я вважаю, що мені пощастило, адже тепер у мене два дома», — додала Анна.

Вона каже, що до українського дому, в Одесу, до ковідних часів прилітала щонайменше двічі на рік, разом зі своїм чоловіком, теж українцем. Звела доля пару не на узбережжі Чорного моря, чи в Карпатах — а у Парижі, під час акції на підтримку України у 2014 році.

«Ось ми познайомились з чоловіком на маніфестаціях в Парижі. З того моменту в нас було, і волонтерство, і побудова наших стосунків», — пояснила дівчина.

Анна каже, що волонтерство для їх родини почалося ще у 2014 році. Саме тому, після повномасштабного вторгнення росії в Україну, чим і як можуть допомогти українці розуміли одразу.

Допомога для військових

«Від початку війни, з 2014-го, ми не переставали займатися волонтерством. Маємо чимало друзів, які служили в АТО. Відповідно, було достатньо просто робити те, що ми й робили. В нас була вже напрацьована, за ці роки, база. Зараз вона масштабувалась», — пояснила дівчина.

Вона додала, що не стояло питання про те, кому допомагати. Бо відповідь буда однозначною — тим, хто захищає Україну у зоні активних бойових дій.

«Поки Київ і область не були звільненими, поки місцева територіальна оборона була голою-босою, але зі зброєю — наші відправки на 90% адресувались туди. Зараз ситуація змінилася. Відповідно, наші пріоритети це схід і південь», — каже Анна.

Дівчина з чоловіком займаються винятково допомогою військовим, і це дуже специфічний напрямок.

«У четвер розпочалась війна, а в п’ятницю чоловік створив у фейсбуці групу для тих, кому потрібна допомога з вибором військового спорядження. В спільноті він публікував локації магазинів та час, коли він в них буде для того, щоб проконсультувати людей», — пояснила Анна.

Та вже 27 лютого, родина взяла участь у маніфестації в Парижі на підтримку України, де публічно закликали її учасників до збору коштів. Тоді, додає Анна, вони отримали чи не найбільше донатів.

«Насправді, перша, друга, може й третя маніфестації були значними. Скажімо, нам вдавалось непогано робити закупівлі. Тоді ми збирали декілька тисяч євро. Перший місяць ми здійснювали дві відправки на тиждень. А далі почало спадати», — каже жінка.

Вона навіть взяла лікарняний, щоб мати час допомагати.

«Взяла лікарняний на 5 тижнів для того, щоб структурувати нашу роботу. Так, дійсно перші півтора-два місяці війни донати були більш-менш регулярними, а далі ставало все менше й менше. До того ж у Франції ми створили асоціацію. Сподівалися, що це нам допоможе збирати гроші. Це не так», — каже Анна.

Адже французи не охоче долучаються до мілітарного напрямку допомоги, на якому і спеціалізується Анна.

Дівчина з чоловіком займаються винятково допомогою військовим

«Напрямок різноманітного спорядження для військових, напрямок аптечок і ще культурно-психологічні напрямки. Але дійсно була розсилка в французькі компанії про те, що ми є асоціацією, є офіційною структурою Франції. Про специфіку нашої асоціації. Тож, „будь ласка, допомагайте!“. І ми зрозуміли одну важливу і складну річ: французи не інвестують в асоціації, які займаються допомогою військовим. Вони вважають, що допомога військовим, це фінансування війни, або що це такі речі, якими має займатися держава», — пояснила дівчина.

Тому гроші, які вдавалося зібрати на початках були донатами від самих українців.

«Це українці, які проживають у Франції, які відвідували маніфестації, і бачили наші звіти: кому, що і в якій кількості ми відправили. Таким чином випрацювались довіра та знання про те, що ми робимо», — пояснила Анна.

За словами Анни, французів важко судити, адже з одного боку вона має шалену підтримку на роботі, де всі без винятку колеги співпереживають і допомагають. Та загалом у країні, населення не усвідомлює всієї загрози, яку може принести росія світу.

Спеціальне взуття дуже потрібне військовим

«Польща та країни Балтії розуміють: якщо впаде Україна — вони наступні. Якщо не за рік, то через п’ять. По-перше, Франція цього не розуміє. По-друге, це також багаторічна політика діалогу. І на жаль, це загальне французьке, скажімо так, слабке місце. Нерозуміння, що діалог це не завжди вихід. І, на жаль, є такі категорії людей, а в цьому випадку це країни, які окрім сили не розуміють інших методів. І ось, це просто відмінність менталітетів. Тут не тільки прояв „вашим і нашим“. Хоча, я не заперечую того, що в першу чергу, вони піклуються про власні економічні інтереси», — каже жінка.

Саме тому так важливо продовжувати вести інформаційні кампанії в кожному куточку світу, аби максимально велика кількість людей розуміли, що не тільки путін зло, а й основна частина населення цієї країни, бо стріляють в українців, ґвалтують і обкрадають — прості росіяни.

Дівчина каже, що допомоги, особливо для військових, потрібно ще дуже багато. Хоча, запити і змінилися.

Речі для військових

«На початку для кожного блокпоста в будь-якому селищі міського типу чи селі по всій Україні, всім треба каска, бронік, тепловізор. При тому, коли ми питалися про технічні параметри тепловізора, 90% не могли відповісти. Тобто, ми розуміли, що це люди, які не мають досвіду і хочуть такі речі. Зараз запити, безумовно, стали більш, ну як сказати, побутовими. Потрібна форма. Форма це те, що ми відсилаємо в неймовірній кількості. І завдяки всесвіту і нашим постачальникам, яким вдається її знаходити в тих обсягах, які ми беремо», — додала дівчина.

Загалом, розповіла Анна, діяльність асоціації Aide et Support орієнтована на три напрямки:

1) різноманітне спорядження для наших захисників: одяг, взуття, тактичне захисне спорядження, високотехнологічне обладнання (рації, навігатори, коптери, камери, дрони);

2) перша допомога: аптечки IFAK, джгути САТ, оклюзійні та кровоспинні пов’язки, підтримка військових шпиталів;

3)психологічна допомога: підтримка постраждалих, посттравматичний стресовий розлад — у Парижі створені групи підтримки для тимчасово переміщених осіб, жертв війни, з якими працює український психолог. В рамках асоціації проводяться також культурні заходи для привернення уваги, а також щоб показати глибину та красу нашої культурної спадщини.

Про інших героїв програми «Кольори серця» «Вечірньому Києву» розповіла авторка проєкту Ірина Главацька.

Леонід РУДЕНКО