Згадується у «Слові о полку Ігоревім»: історія церкви Богородиці Пирогощі на Подолі

Однією з найдавніших культових споруд Подолу вважається церква Успіння Богородиці Пирогощі, закладена у 1131 або 1132 році за правління сина Володимира Мономаха — Мстислава Володимировича.

Будівництво храму завершили після вже під час князювання його брата Ярополка II.

Давня церква, що стояла на цьому місці, була побудована на головній торговій площі Подолу, яка називалася Торговище, або Торжище.

Існують різні версії щодо походження назви святині. За основною версією, назва храму Пирогощі походить від візантійської ікони «Пірготісс», привезеної з Константинополя, яка тривалий час зберігалася у вежі храму та вважалася «баштовою іконою».

Також існує легенда, що храм збудували на кошти київських купців, що торгували хлібом («пиріг» — хліб і «гощі» — купці), або ж його назвали на честь купця Пирогостя, що торгував у цій місцевості та виділив гроші на будівництво церкви.

За свідченнями істориків, це була перша споруда Княжої доби, повністю збудована з цегли без використання каменю з певними рисами романського стилю у вирішенні фасадів.

Будівля започаткувала новий тип храмів, до яких належать Кирилівська церква, Георгіївський собор у Каневі та Борисоглібський собор у Чернігові. Це була проста базиліка з трьома назвами й трьома апсидами.

Стіни склепіння прикрашалися фресками, а підлога була вкрита мозаїчними плитами.

Храм Успіння Богородиці Пирогощі згадується в героїчній поемі «Слово о полку Ігоревім», у зв’язку з поверненням князя Ігоря Святославовича з половецького полону.

Перший храм був зруйнований у період татаро-монгольської навали. Відбудувати його вдалося лише наприкінці XV століття, але нова споруда проіснувала лише 8 років: у 1482 році вона була вщент зруйнована кримськими татарами на чолі з ханом Менглі-Гіреєм.

Втретє храм відновили у 1613 році, коли Київ після Люблінської унії у 1569 році увійшов до складу Польської корони. Італійський архітектор Себастіано Бракі провів капітальну реконструкцію будівлі, внаслідок чого храм став п’ятибаневим, набувши архітектурних форм ренесансу.

У цей час храм стає головною соборною церквою Подолу та центром громадського життя міста. Тут працювали школа, сирітський притулок, лікарня для бідних, міський архів, а поруч проходили збори містян. У 1613–1633 роках Богородиця Пирогоща деякий час була кафедрою Київських православних митрополитів.

У 1752-1770-х роках реставрацію храму та будівництво дзвіниці в стилістиці українського бароко здійснив видатний український архітектор Іван Григорович-Барський (батько якого був старостою Пирогощі). Іншими відомими будівлями зодчого стали фонтан «Самсон», Покровська церква, Благовіщенська церква-дзвіниця та інші.

Архітектор добудував храму дзвіницю в стилі козацького бароко. Вважається, що сам Григорович-Барський був похований біля церкви, однак місце розташування могили залишається невідомим.

Храм проіснував близько 40 років та був істотно пошкоджений пожежею на Подолі у липні 1811 року. Тоді за три дні у великому полум’ї були знищені понад 2 тисячі будинків, 12 церков та 3 монастирі.

Відбудовою Подолу після цієї страшної трагедії займався відомий зодчий Андрій Меленський, який керував також відновленням церкви Успіння Богородиці Пирогощі. За його проєктом храм знову стає однобаневим — чотири бічні бані зняли.

Церква набула неокласичного вигляду, облаштували Аннозачатіївський вівтар.

У 1835 році п’ятиярусну барокову дзвіницю, збудовану Іваном Григоровичем-Барським, що начебто перешкоджала вуличному рухові, розібрали. Натомість над головним входом збудували дзвіницю в стилі ампіру.

Церква тоді мала десятиметровий іконостас, який подарував у 1784 році запорожець Василь Білик (його ім’я вказане на срібних царських вратах). Іконостас вважався одним із найкрасивіших в Києві того часу.

Наприкінці XIX століття зовні церкви прибудовано низку дерев’яних крамничок, які істотно псували її вигляд. У 1929 році, під час спроби відновлення первісного вигляду церкви, їх було знесено.

У 1934 році церква ненадовго знову стає кафедрою митрополита Української православної церкви Івана Павловського. За два роки його розстріляють за наказом більшовицької влади…

Незадовго до руйнування храму у 1935 році були проведені археологічні та наукові дослідження споруди, де експерти встановили, що Пирогоща зберегла частину своїх перших 900-літніх стін, попри численні перебудови та руйнування.

Архітектурні обміри церкви незадовго до її знищення зробив відомий дослідник стародавніх пам’яток Іполит Моргилевський.

У травні 1935 році без розголосу, посеред ночі старовинну святиню висадили у повітря. Однак, вже у роки незалежності церкву знову вдалося відродити.

Перші розкопки на місці колишньої церкви провели у 1976-1979 роках, під час будівництва метро на Подолі. Знахідки археологів просто вражали: глибина фундаменту сягала 1,2 метра, і він збудований на основі старого, давньоруського храму.

Водночас почалися активні дискусії щодо відтворення споруди для розміщення там музею «Слово о полку Ігоревім», але у радянський час реалізувати цей задум не вдалося.

Лише у 1997-1998 роках церква була відбудована, однак не в тому вигляді, який мала, а у формах XII століття.

Цей проєкт викликав жваві дискусії у суспільстві, бо правдивих зображень першої церкви не збереглось. Авторами проєкту стали архітектори Валентина Шевченко та Юрій Асеєв, відомі дослідники та реставратори пам’яток давньої архітектури України.

Відновлену церкву Успіння Богородиці Пирогощі освятив на Великдень 1998 року Патріарх Філарет.

Пирогоща стала першим храмом, який відбудовувався у Києві у формах XII століття, хоча чимало науковців ставлять під сумнів історичну правдивість архітектури будівлі.

З того часу вона є не лише архітектурною домінантою Контрактової площі, але й продовжує відігравати важливу роль у духовному житті нашого міста.

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»