Друзів не залишають: історія пенсіонерів, які втекли від війни з собакою

Німецька вівчарка Джед
Німецька вівчарка Джед

Німецька вівчарка Джед із Києва зараз проживає в італійському місті Перуджа.

Туди собака діставалася разом з подружжям пенсіонерів через 5 країн, по дорозі пережили крадіжку, обман шахраїв та навіть загубилися в чужій країні.

До війни Джед жив у Києві разом із хазяйками — сестрами Юлією та Вітою.

Війна, як і всіх, застала зненацька: під емоціями страху та розгубленості сестри зібрали речі та спочатку переїхали з твариною до батьків в село у Київській області.

«Коли ми вже прямували в село, то побачили як перед нами горить і падає літак, дуже близько. Страх, руки, ноги тремтіли, чутно постріли», — згадують дівчата.

Наступного дня прийняли рішення все ж виїжджати з країни. А батьки-пенсіонери вирішили залишитись в селі: не могли покинути домівку. З ними залишився Джед, адже попереду невідомість і жодних планів куди їхати і чи будуть там умови для собаки.

Сестри були уже в Італії, коли дізналися, що в селі ходять рашисти та ставлять мітки. Батьки дуже переживали, проте приготували коктейлі молотова. Вони збиралися захищати свою домівку, бити танки, якщо заїдуть, але не здаватись…

Дівчатам вдалося вмовити батьків виїхати. Питання чи брати тварину навіть не обговорювалося, адже Джеда усі вважають членом родини.

Аби знайти таксі, яке погодилось би взяти собаку в машину знадобилася ціла доба. Через блокпости, невідомість і страх пенсіонери з собакою таки дісталися до Молдови.

Вирішили, що одну ніч проведуть в Молдові, а далі вирушать до Румунії.

«Батьки їхали в таксі весь день і біля 21:00 сказали, що були вже на кордоні з Молдовою, це був останній зв’язок з України. Потім пропав, я не могла додзвонитись. На кордоні їх мали зустріти знайомі, вони волонтерять там і розвозять людей. Але не було зв’язку і я не знала як і де мої батьки і собака. Ніч, холодно, вони втомлені, не їли. Собака майже 50 кг, активний, його ще треба втримати. Потім якимось дивом вже близько 23.00 я дзвонилась батьку, він був в істериці, говорив, що немає ніяких волонтерів, просять 100 доларів в місцевій валюті і невідомо куди завезуть, а у нього тільки гривні, банкомат не працює, на автобус не беруть…», — згадує Юлія.

Складнощів додавало і те, що подружжя жодного разу не було за кордоном, не мали закордонних паспортів та не володіли жодною з іноземних мов.

Через свідків, яких вдалося знайти, дівчата дізналися, що бачили як дві людини з собакою сідали в якийсь бус на кордон з Румунією. На який пункт пропуску поїхав транспорт, ніхто не знав.

Пост в румунській волонтерській групі в ФБ про пошук літніх людей і собаки та переписка з прикордонною службою Румунії дали результати: подружжя з собакою знайшлися. Їх відшукав один з прикордонників та відвіз машиною до прихистку для біженців. Далі уже була довга дорога до Італії.

«Тато казав, що якийсь чоловік в Молдові дав 100 доларів водію буса, щоб той відвіз їх і собаку на кордон. В бус поставили лавочки і посадили людей. Люди є неймовірні… А складнощі виникли, бо шахраї одягали жилетки волонтерів та обманювали людей. Прикро, що так трапляється, та ще й в такий скрутний час», — говорять сестри.

Німецька вівчарка Джед

Зараз родина разом, а з розташуванням собаки проблем не виникло.

«В Італії люблять собак. Я помічала, що багато людей з ними ходять просто в кафе, торгові центри, навіть одразу з двома. Тому коли ми питали чи буде проблема поселитись з собакою, італійці відповідали „кане но проблема“ (cane — собака)», — згадує Юлія.

І доки дівчина працює волонтером та допомагає українським біженцям в Італії, Джед адаптувався до нових реалій та клімату. Єдине, що змінилося у поведінці собаки — полюбив хліб, постійно просить їсти, а в Україні не їв його зовсім. «Мабуть, то від стресу біженця», — жартує сім’я та думає як організувати комфортне повернення з твариною додому після перемоги.

Оксана КОШОВА, «Вечірній Київ»