Свято-Іллінська церква на Подолі — місце, де молилися перші київські християни
Святиня вважається однією із найдавніших сакральних пам’яток Подолу та композиційною домінантою набережної Дніпра.
2 серпня православна церква шанує пам’ять Святого Іллі — одного із найбільш шанованих Пророків Старого Заповіту.
Святий пророк Ілля жив за 900 років до Різдва Христового, у той важкий час, коли його народ, залишивши істинного Бога, впав в ідолопоклонство. Пророк Ілля був ревним поборником істинної віри й благочестя.
З давніх-давен, наші пращури зверталися у молитвах перед іконами Іллі, просячи його про дарунок щедрого урожаю, сімейного щастя та мирного неба над головою.
З нагоди великого християнського свята «Вечірній Київ» розповідає про один з найдавніших храмів нашого міста, який має ім’я цього святого: Іллінську церкву на Подолі.
Перша письмова згадка про храм Святого Іллі була зафіксована Нестором Літописцем у 945 році. У договорі, укладеному великим князем Ігорем з грецьким імператором Романом Лекапеном в місті Константинополі згадується, що частина княжого війська, яка вже на той час сповідувала християнство приводилися до присяги у церкві Святого Іллі.
«І поклали зброю свою, — каже про це літопис, — і щити, і золото, і присягнув Ігор, і мужі його, і скільки було язичників-русичів. А християн-русичів водили давати присягу в церкву святого Іллі, що є над ручаєм…».
На думку істориків, словом «ручай» у літописі позначено річку Почайну, що впадала у Дніпро та була портовою гаванню міста. Вважається, що біля порту стояли житла простих киян, серед яких вже чимало сповідували християнство.
Сама назва церкви каже про те, що київські християни тієї доби, живучи у язичницькому оточенні, сподівалися на молитовне заступництво святого пророка Іллі: адже він боровся проти ухилення давніх ізраїльтян у язичництво.
Факт наявності християнського храму у тогочасному Києві, де ще панувало язичництво, сприймається істориками як свідоцтво віротерпимості Ігоря…
Опис первинного храму та його подальша доля невідома, що викликає чимало дискусій серед дослідників історії Києва та краєзнавців.
Припускається, що первинна церква могла бути втрачена, або перебудована у пізніший час.
Відомо лише, що у переліку храмів Подолу 1613 року церква пророка Іллі відсутня, знову вона згадується лише у 1632 році.
Нинішня споруда храму була збудована у 1692 році у стилі українського бароко на кошти міщанина Петра Гудими. У другій половині XVII століття він купує на березі Дніпра ділянку «плац Охримівський», де згодом будує власний двір та подвір’я. Тож, незабаром коштами Петра Гудими старий дерев’яний храм змінила нова кам’яна споруда.
Після смерті мецената парафії неодноразово допомагали і його нащадки: у 1755 році його онук Павло виділяє значні кошти на реставрацію храму, а його брат Федір тривалий час був священником цього храму. Його традиції продовжили й наступні покоління родини Гудим: у 1780 в Іллінському храмі служив отець Яків Гудима, а на початку 1800-х згадується також Григорій Гудима.
Впродовж XVIII століття навколо храму постала низка інших кам’яних будівель: дзвіниці (початок XVIII ст.), Малої бурси (ХVІІІ ст.), брами й огорожі (1755 р.), проскурні (друга половина XVIII ст.).
Двоярусна дзвіниця, брама та огорожа були збудовані відомим тогочасним українським архітектором Іваном Григоровичем Барським.
За свідченнями краєзнавців, таких подібних дзвіниць у Києві лише дві: друга належала церкві святого Миколи Доброго на Подолі, знищеної більшовиками у буремних 1930-х роках.
Тривалий час Мала бурса служила гуртожитком для студентів та слухачів Могилянської академії.
Подібних закладів при парафіях на Подолі було декілька. Усі вони слугували гуртожитком для незаможних студентів та утворювали Малу бурсу.
Після великої пожежі 1811 року храм був істотно пошкоджений, але досить швидко його знову відновили. У 1818 році у церкві встановили новий іконостас.
У ХІХ столітті церква була дещо занедбаною, через малу чисельність парафії. До відання храму належали лише 16 дворів, загальною чисельністю 130-140 парафіян.
На початку XX століття відбувся капітальний ремонт храму, були створені нові ікони. У 1909 році храм прикрасив новий образ Покрови Пресвятої Богородиці над головним входом та 43 образи на стінах.
У радянський час Іллінську церкву зачинили та передали у використання київському елеватору під склад зерна, а навколишні споруди пристосували під житло.
Відновити богослужіння вірянам вдалося лише наприкінці 60 років XX сторіччя.
Після здобуття Незалежності України святиня переживає новий розквіт. За цей час були відновлені інтер’єри, втрачені елементи декору та оздоблення храму.
Зараз в ній діє недільні школа та освітній духовний центр для дітей та дорослих.
Свято-Іллінська церква на Подолі вже понад 100 років залишається однією із найважливіших святинь столиці, де колись починалася сакральна історія нашого міста.
Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»