«Ми йшли до цього 30 років»: київські історики про День Української Державності

Офіційно День Хрещення Русі відзначають з 1988 року саме 28 липня. Це — день пам’яті Великого рівноапостольного князя Володимира, якого ще звуть Володимиром-Хрестителем.

Указ «Про День Української Державності» був підписаний Володимиром Зеленським 24 серпня 2021 року. А закон про його відзначення парламент прийняв в останній день травня цьогоріч, фактично через три місяці кровопролитної війни, яку розв’язала росія.

Як пов’язані ці дати, свята і чому вони сьогодні руйнують російські наративи про «Україну як «фейкову державу» — «Вечірній Київ» дізнавався у Нелі Куковальської, генеральної директорки Національного заповідника «Софія Київська» та Карена Нікіфорова, керівника секції теології, релігієзнавства та історії релігії Київської Малої академії наук, члена експертної комісії Міністерства освіти і науки України з історії.

Обидва співрозмовники — люди, що займаються історією і належать до різних поколінь. День Хрещення України-Русі став Днем Української Державності: що поєднує ці два свята і у чому їх актуальність у наші дні — далі у матеріалі.

28 ЛИПНЯ — НЕ ВИПАДКОВА ДАТА

 — Пані Нелю, ви працюєте у серці Києва — і сучасного, і стародавнього — у Софії Київській. Історія тут матеріальна у кожній цеглині, і навіть — у повітрі. Щоб не відбувалось навколо, а за стінами Софії — завжди особлива тиша і спокій. Як ви сприйняли нове свято День Української державності і його «прописку» саме 28 липня?

Неля Куковальська: Ви знаєте, полемік було багато і в академічному, і в політичному середовищі. Говорили про те, що Україна не має дня державності. Водночас — більшість країн такий день мають.

Всі схилялись до того, що його треба запроваджувати саме цього дня, коли вшановують пам’ять Великого князя Володимира, коли згадують початок Хрещення. Я це рішення вважаю запізнілим. Ми до нього чомусь йшли 30 років…

— Чому так довго? Що ж заважало?

Неля Куковальська: Розумієте, Україна має величезну свою історію, яку в імперські часи переписали на користь росії. Росія не має таких поважних історичних постатей як Володимир Хреститель.

У росії знищували історичні джерела, літописи, документи, які показували могутність держави, що існувала на теренах сучасної України. Адже росія стала росією при Петрі Першому, а до того вона була московією. А Русь — була тут. І ніщо вже цю історію не змінить. Саме тому українцям і намагались приживити думки, що у нас відсутній національний досвід державного управління. Тепер ми відвойовуємо і свою історію також.

— Згадала, що у москві у 2016-ому році відкрили 17-метровий пам’ятник князю Володимиру…

Неля Куковальська: Не має відношення київський князь Володимир Великий до москви жодного. Це все намагання «збагатити» свою історію за рахунок чужої… Імперські прийоми.

— Карене, часто кажуть про умовність дати 28 липня як старту християнізації…

Карен Нікіфоров: Звичайно, що дата 28 липня є досить умовною, оскільки фактично вся історія цього свята, уся історія християнізації Русі, його початкового етапу, який тривав з 988 року, ми знаємо від Нестора Літописця з «Повісті минулих літ».

Нестор — літописець є канонізованим православним святим, мощі якого спочивають у Києво-Печерській лаврі.

Ми скоріше знаємо його, як українського Геродота як батька української історіографії. Згідно з даними археології, християнство було доволі розповсюдженим і до 988 року, бо знаходять хрести, знаходять артефакти, при тому не тільки у похованнях заможних людей, але і простолюдинів. І це говорить про те, що християнізація почалася раніше.

— У чому ж унікальність місії князя Володимира?

Карен Нікіфоров: Незаперечним історичним фактом залишається те, що Великий князь Володимир дійсно є тією історичною постаттю, яка зробила християнство державною релігією.

Це дуже важливий момент тому, що його бабка, княгиня Ольга, хрестилася сама, але при цьому вона не християнізувала Русь. Ольгу називали «вранішньою зорею перед Сонцем», вона була передвісницею християнства.

Але археологічні дані й сучасні історичні розвідки свідчать, що, скоріш за все, ініціатива народу й ініціатива знизу була не менш вагомим фактором у процесі християнізації. А зовсім не ідея, яку приживляли у радянському союзі, про віру «накинуту згори, накинуту владою, бо насправді народ не хотів приймати «релігію рабів…»

— Але ж вперше офіційно на державному рівні День Хрещення відзначили саме 28 липня 1988 року, ще у срср. До Києва приїхали церковні ієрархи з цього світу, відзначали люди і у церквах…

Карен Нікіфоров: Історики радянської пори кажуть про 1988 рік як переломну дату. Саме 1988-ому Рада у справах релігій при Раді міністрі СРСР звичайно, що з вищого дозволу радянського і партійного керівництва дозволила урочисто, офіційно на загальнодержавному рівні відсвяткувати 1000-ліття Хрещення Русі.

Саме з цієї дати починається фактично повна лібералізація радянського релігійного життя, радянської релігійної політики. Саме з цієї дати починається історія сучасного православ’я і Україні.

— Цьому сприяла горбачовська «перебудова»?

Карен Нікіфоров: Так. І це відбулось не гладко. Голова у справах ради релігій при Раді міністрів СРСР тричі змінював свою думку.

Він стверджував, що святкування не буде, бо це свято не сприймається в народі. Не є загальнонародним… Вдруге він сказав, що святкування буде дозволене в церквах, а вже втретє, що це свято — День Хрещення — буде відзначатися на державному рівні.

Тоді відбулися зустрічі Патріарха і церковних ієрархів з Горбачовим, приїхали чисельні православні делегації з усього світу і ця дата дійсно стала загальнонародним святом.

— У світі Київ та Україна були ідентифіковані як сучасні центри християнства?

Карен Нікіфоров: Так! А далі — вже у закриті храми та монастирі почали повертатись віряни й ченці. Для України напевно найзначущішим святкуванням стало відзначення 2008-го року.

Тоді, за президентства Віктора Ющенка воно отримало друге дихання. В Україну прибув Вселенський Патріарх Варфоломій. Увага всієї християнської православної частини світу була прикута до України, до Києва.

Дуже важливим є те, що 24 серпня минулого року Президент Володимир Зеленський підписав наказ про відзначення нового свята — Дня Української Державності.

Це неймовірно важливий посил в умовах широкомасштабного наступу росіян на нашу державність і незалежність.

Унезалежнення України — це процес тривалий, «вінцем» якого стало 24 серпня 1991 року. Але корені нашої державності сягають Х століття. І, відповідно, цей крок з погляду політичного і державотворчого є неймовірно важливим. Його важливість у тому, щоб показати всьому світу, а передусім — державі-агресору, що справжнім спадкоємцем Русі-України є наша держава — Україна!

МИ ВИХОВАНІ У ВЕЛИКОМУ ХРИСТИЯНСЬКОМУ КОНТЕКСТІ

— Пані Нелю, ви часто, а останнім часом можна сказати й постійно, приймаєте у Софії Київській іноземних гостей. Чи ця година, яку вони проводять тут, змінює їх? Змінює сприйняття історії України, як держави?

— Це буквальне «перезавантаження», яке відбувається у нас на очах! Лідери вільного світу приїжджають до Києва людьми, обізнаними у нашій історії. Але дотик до святинь, особисте бачення і відчуття, яке вони переживають у Софійському соборі, скажімо, біля Оранти, — переконливіше за все.

Вони усвідомлюють, що наша столиця — місто з тисячолітньою історією. Що такий собор міг бути лише у великій потужній державі. Це — ілюстрація і беззаперечний доказ такої тяглості історичної та державної.

— Хто з останніх відвідувачів вас вразив?

Неля Куковальська: Президент Франції Макрон. Він стояв з неймовірною посмішкою біля графіті, яке на стіні Софії зробила Анна Ярославна. І був вражений, коли зрозумів, що саме у цих стінах її благословляли на шлюб з французьким королем Генріхом Першим.

Майбутня королева Франції виховувалась і молилась у цих стінах… Макрон увесь час казав, як хоче приїхати сюди, щоб мати більше можливості все роздивитись і про все дізнатись…

— Наша історія — наш спадок і доказ європейськості?

Неля Куковальська: Розумієте, це свято — День Української Державності — нагадує і нам, українцям, що ми маємо і чим володіємо насправді. До війни завдяки безвізу, українці чимало їздили по Європі. Зачаровувались містами й архітектурою Італії, Франції, Британії… І це чудово, що світ відкритий.

Але знання своєї історії і відчуття її ось в таких місцях та храмах як Софія Київська — це те, що у час біди нас тримає. Ми не перекотиполе. Ми — держава. Не всі країни мають таку історію: глибоку і давню.

— Карене, ви працюєте з молоддю, чи цікава історія державності підліткам?

Карен Нікіфоров: Серед моїх учнів чимало тих, хто відносить себе до «невіруючих». Вони не ходять до храму, не сповідаються і не причащаються. Але з перших же занять і дискусій я відчуваю у них буквально жагу до історії релігії.

Річ у тому, що всесвітня історія й історія мистецтва також має глибокий християнський контекст. І те, що Великий рівноапостольний князь Володимир, який став батьком Ярослава Мудрого, дідусем Анни Ярославни, прадідом французьких королів, привів Русь до християнства — це був вибір долі на тисячоліття. І вибір цивілізації.

Навіть не усвідомлюючи цього сьогодні, ми маємо бути йому вдячні. Християнство нас поріднило з народами, які прийняли віру Христову й живуть по всьому світу.

— Вперше відзначати день Української Державності саме в час такої жорстокої битви, яку багато хто сприймає як поєдинок між світлом та пітьмою, напевно, також не випадково…

Карен Нікіфоров: Звісно. Ми маємо довести, що гідні свого історичного спадку. До речі, назва Русь — теж належить нам. Не забуваймо, що «малоросія» — це не принизлива назва. Мала Греція — це справжня Греція, а велика Греція — це колонії. Так само і Малоросія — це корінна, справжня Русь. А вони (росія, — ред.) — є лише захопленими в процесі становлення територіями.

Неля Куковальська: Не забуваймо, що Росія — назва, яка з’явилась при Петрі Першому. До нього вони були «московією»…

— Щоб ви побажали всім громадянам, розкиданим війною по світу, у День Української Державності?

Карен Нікіфоров: Віри у Бога. Віри в Україну. Віри у Перемогу.

Неля Куковальська: Я бажаю нам всім вистояти. Ми вистоїмо! І на нашій землі відбудуємо країну вільних і сильних людей.

***

Мозаїчна вівтарна ікона Софійського собору «Богородиця Оранта», яку кияни назвали «Непорушною стіною», створена в XI-XII століттях. Над Орантою по колу арки грецькою мовою викладено мозаїчними кубиками напис: «Бог посередині її і не порушиться; допоможе їй Господь від ранку та до ранку».

Це цитата з 45-го псалма царя Давида про допомогу Єрусалиму, яка у Софійському соборі переадресована місту Києву і Україні сьогодні.

Кожен українець має знати це послання з глибини історії — наша віра і держава під особливим покровительством. Нехай це дає кожному сьогодні сили і стійкості.

***

Тризуб — герб Володимира Великого — став і головним символом Незалежної України, так званим «малим гербом». Символи державності Україна успадкувала по праву.

***

Як у Києві відзначать День Української Державності.

Ольга СКОТНІКОВА, «Вечірній Київ»