Київські комунальні ЗМІ стали основним мовником громади під час війни, — Роман Лелюк

Робота у режимі 24/7 зі змінами від трьох до десяти днів та з ризиком для життя. Продовження прямого ефіру телеканалу та радіо «Київ», попри ракетний обстріл Лук’янівки й телевежі. Мільйон відвідувачів за добу інтернет-видання «Вечірній Київ». Сотні фур, розвантажених вручну волонтерами, і щоденна інформаційно сервісна підтримка киян. Все це лише пунктирні позначки того, що доводилось робити з першого дня війни команді Департаменту суспільних комунікацій КМДА, який очолює Роман Лелюк.

Реальних справ набагато більше і всі вони — це хроніка новітньої історії Києва. Як прожили 145 дні війни журналісти, волонтери, менеджери? Як комунальні ЗМІ стали головним інформаційним ресурсом для громади столиці, області і тих, хто хотів знати, що відбувається у Києві, перебуваючи кордоном? Про це — в ексклюзивному інтерв’ю «Вечірнього Києва» із директором Департаменту суспільних комунікацій КМДА Романом Лелюком.

«ВІЙНА — ЦЕ НАЙБІЛЬШИЙ ФОРС-МАЖОР, АЛЕ МИ БУЛИ МАКСИМАЛЬНО ГОТОВІ»

— Романе Валерійовичу, четвертий місяць війни, але багато хто подумки повертається у перший день. Ви особисто вірили у загострення? Чи готувалися до цього?

— Те, що буде загострення війни, що по факту велася проти нас 8 років, я думаю, розуміли всі. Але те, що у XXІ столітті вона буде вестись у такій формі — нецивілізованій, антилюдській, усупереч усіх договорів, конвенцій — вважаю, ніхто у світі не міг припустити. І ніхто не міг бути до цього повністю готовим.

— Де і як ця звістка вас спіткала?

— Цю новину зустрів, почувши вибухи. Мешкаю в Оболонському районі, куди доносилися вибухи з Гостомельського аеропорту. На той момент я не спав. Адже з вечора 23-го лютого вже розумів — однозначно буде загострення. Проаналізував факт, що дипломатичні місії покинули столицю. Особливо вразило відео, де працівники посольства російської федерації не просто покидають амбасаду, а з величезними валізами біжать, як таргани…

Як і більшість громадян, напередодні заправив автомобіль, уночі зібрав тривожну валізу. Мені вранці могли поставити будь-яке завдання, тому всю ніч, з 23 на 24, моніторив новини. Готував зброю, як більшість українців…

— Віталій Кличко розповів, що теж не спав усю ніч. Так, що ви синхронно усією командою були напоготові…

— Так і було.

— Департамент суспільних комунікацій, який ви очолюєте, — це потужна і розгалужена система комунальних ЗМІ, на які орієнтується, як мінімум, кілька мільйонів людей. Чи були інформкампанії щодо життя у воєнний час? Як готували киян до небезпеки?

— Ви маєте на увазі напередодні саме розгорнутої військової агресії?

— Так.

— Починаючи ще з минулих років, ми постійно приділяли посилену увагу темі війни. У нас були спеціальні рубрики та проєкти.

Після того, як минулого року росія почала нагнітати ситуацію, а в Україні поширилася ініціатива створення територіальних оборон, ми активно висвітлювали цю тему, популяризували та проводили інформаційно-комунікативні кампанії з цього приводу.

Знімали тематичні відеоролики, які мотивували киян вступати до лав територіальної оборони. Згадаймо, як Віталій Кличко своїм особистим прикладом пропагував і актуалізував цю тему! Хоч були й окремі діячі, які скептично на це дивились. Мовляв, це не питання міста…

Але, як довела практика, Київ надійно підготувався, саме тому що міська влада приділила цьому серйозну увагу і провела потужну інформкампанію. Тематичні сюжети виходили і на телеканалі, і на радіо. Розгорнуті матеріали публікували на «Вечірньому Києві». Інформацію подавали з різних боків, щоб вона і мотиваційна була, і аналітична, й доступна.

Дуже важливо, що журналісти пояснювали киянам, як себе поводити при тій чи іншій небезпеці. Наприклад, при бомбардуваннях, обстрілах, ядерному ураженні чи хімічній атаці. Розповідали, де розташовані споруди цивільного захисту та найпростіші укриття, якими можна скористатися під час небезпеки, щоб вберегти життя.

— А чи самі ЗМІ були готові до реалій 24 лютого? Чи одразу вдалось всі процеси налагодити, щоб оперативно інформувати людей у воєнний час?

— Війна — це, мабуть, найбільший у світі форс-мажор! До цього дуже складно бути готовим повністю. Але, наскільки це було можливо у цих умовах, — ми підготувалися! Якщо згадати ніч проти 24 лютого, то керівники Департаменту разом з очільниками комунальних засобів масової інформації з п’ятої години ранку вже були на зв’язку. А о шостій — на робочих місцях.

Ми спрацювали дуже злагоджено й оперативно, відтак та політика, яку ми останніми роками проводили і проводимо, під час війни виявилась ефективною і найбільш правильною. Тому, що ми робили акцент на ньюзрум (новинний формат роботи — прим. авт.), на максимальному інформуванні мешканців про те, що відбувається не десь там, далеко — а саме у нашому місті: у кожному районі, у кожному дворі, у кожному будинку.

Наші ЗМІ регулярно подавали киянам сервісну інформацію та аналітику. І завдяки тому, що ми в останні роки налагодили роботу у такому форматі, під час війни це спрацювало, і комунальні медіа стали реально основним правдивим, надійним і оперативним мовником столичної громади.

Вважаю, що ми гідно і потужно забезпечили інформування містян під час російської агресії.

«ЕФІР ВІДНОВИЛИ ЗА ГОДИНУ ПІСЛЯ ОБСТРІЛУ ТЕЛЕВЕЖІ»

— Інформаційний потік був постійним і дуже «щільним», він відображав практично всі події у столиці, і не лише. Чи була потреба у якійсь, умовно, «мобілізації» працівників?

— Всі наші комунальні ЗМІ перейшли у формат роботи 24/7. Робочі зміни часом тривали від трьох до десяти діб. Навіть не добові чергування, зауважте!

Ви запитуєте, чи довелося мобілізовувати… Ніхто нікого не змушував. Багато в чому ми спиралися на ініціативу, яка йшла знизу. Тобто у нас, як у керівництва, було завдання просто правильно цю ініціативу скерувати і забезпечити всі умови для безперебійної та ефективної роботи. При цьому всі колективи дійсно показали себе на найвищому рівні! Чим цінна будь-яка інституція, структура чи засіб масової інформації? Насамперед людьми.

Я хочу подякувати реально всім колективам наших комунальних підприємств та працівникам Департаменту суспільних комунікацій, всім нашим партнерам, громадським організаціям, органам самоорганізації населення.

Чесно вам скажу, я пишаюсь, що ні на день, ні на годину у нас не було перерви у роботі. Навіть, коли влучила ракета у Київську телевежу, ми за годину відновили теле- та радіоефір.

— Вам відомі екстремальні моменти, які пережили співробітники комунальних ЗМІ? Що запам’яталось найбільше?

— Що запам’яталось найбільше? Напевно той формат, в якому усі жили і працювали. Це були вже навіть не колективи і не просто команди — щось більше. Це вже була сім’я! Відчувалася колосальна взаємовиручка, взаємопідтримка, взаємострахування! Один за всіх і всі за одного — це гасло саме про нас!

Приїжджаючи на телеканал, я потрапляв не в офіс, а ніби у велику родину. Тут жили з дітьми, з домашніми тваринами, тут прасували один одному одяг, готували їжу, чергували…

Це та особливість національного духу і спротиву, яка в наших колективах отримала конкретне вираження. Ось що мені запам’яталось! Це було так тепло і так приємно! Те, що ми вміємо об’єднуватись навколо проблеми і стаємо єдиним кулаком, єдиним фронтом.

«МИ РОБИЛИ НОВИНИ З ЕПІЦЕНТРУ ПОДІЙ»

— Чи вдалося цій команді закрити потребу киян в інформації? Новин було дуже багато, фактчекінг проводився миттєво. Прямі включення з місця подій та коментарі в прямому ефірі — і все це треба було робити на великій швидкості. Як ви оцінюєте роботу команди?

— До війни комунальним ЗМІ довіряло 72% наших глядачів, слухачів і читачів. Це дуже серйозний показник. Під час війни заміри робити неможливо, було не до того.

Якщо брати телеканал — нас дивились не тільки у Києві. Нас дивився увесь світ! Ми стали світовим каналом — я не побоюсь так сказати. Адже ми по супутнику транслювалися, і ті кияни, які виїхали закордон нас дивились, ми це точно знаємо. Також ми — єдиний столичний телеканал і один із небагатьох загальноукраїнських, який залишився тут працювати. Під час військової агресії, активної фази, коли окупаційні війська стояли зовсім поруч під Києвом, буквально в кількох кілометрах, ми були постійно тут!

— Так, комунальні київські ЗМІ не виїжджали в евакуацію і знімали та показували все, як очевидці…

— Ми робили новини з епіцентру подій. Наші журналісти у засобах захисту з передової вели трансляцію. Їхні сюжети інформували увесь світ про те, що відбувається в столиці нашої держави. Це дуже серйозний успіх.

Для радіо «Київ» ще минулого року ми удвічі збільшили потужність сигналу, відтак нас добре чути і в області. І були такі випадки, коли наші оповіщення про евакуацію рятували людські життя. Хочу відзначити, що йдеться не про одне врятоване життя. Але, якщо б навіть і про одне, — то ми вже працювали недаремно!

Можу зараз запитати: де були в цей час ті «колеги», які до війни тримались на «хайпах» та «фейках»? Я не хочу зараз з етичних міркувань когось ображати і називати конкретно. Але всі побачили, що потреба у «фейкометах» відпала саме в цей важкий період. І люди брали інформацію з того джерела, якому справді довіряють.

«ЖУРНАЛІСТИ ЗНІМАЛИ ВЛАСНІ РОЗБОМЛЕНІ БУДИНКИ»

— Як оцінили глядачі роботу комунальних ЗМІ столиці?

— Я математик і люблю цифри, тому що з ними важко сперечатися. Якщо брати сайт «Вечірній Київ», то, у стрічці до війни було 200-250 матеріалів на тиждень, під час війни кількість зросла до 400-500 статей. І журналісти публікували їх в режимі 24/7. У найкритичніші дні ми виходили на результат охоплення аудиторії, враховуючи сайт «Вечірнього Києва» і нашу присутність у соціальних мережах, — мільйон переглядів на день. Цифри, думаю, говорять самі за себе.

Для телеканалу ми фізично не мали змоги робити заміри аудиторії у час війни, але, якщо брати ютуб-канал ТРК «Київ» — це понад 100 мільйонів переглядів за три перших місяці війни!

— Як забезпечили журналістів засобами захисту? Адже вони їхали одразу за ДСНС на місця вибухів та пожеж. Навіть просто бути на робочому місці і не виїхати зі столиці — теж було ризиковано. Вся територія Києва була небезпечною.

— У нас журналісти самі просилися на передову. І таких було більше, ніж наша фізична можливість їх туди доставити. І цим також пишаюсь. Медійники реально ходили під кулями… Вони першими після того, як окупаційні війська були відкинуті нашими Збройними Силами, їхали у Бучу, Ірпінь, Гостомель, Бородянку, документуючи для киян факти звірства росіян та розповідаючи перші враження.

Щодо захисту… Елементарними засобами захисту — як от каска, бронежилет — журналісти комунальних ЗМІ були забезпечені. А от щодо телеканалу, який безперервно мовив в ефірі, то тут нам пощастило: студія розташована нижче поверхні землі, що вважається укриттям. І ми вели прямі ефіри безперервно, навіть під час повітряних тривог.

— А чим відрізнялась інформація «Вечірнього Києва», радіо «Київ», ТРК «Київ» від того, що подавали інші медіа?

— У нас була інформація більш аналітична, оперативна, підкріплена фото- та відеоматеріалами з місця подій. Ми були одними з перших. Часто — перші. Також матеріали подавали абсолютно неупереджено та незаангажовано. Без будь-якого політичного забарвлення, і я відверто і прямо про це можу говорити. Кількість спікерів, яка була у нас на телеканалі, на відміну від інших джерел, не була обмежена 5-10 особами. Ми брали коментарі у всього кола дотичних людей до тих процесів, що відбувалися, починаючи з двірника, який підмітає уламки ракети, закінчуючи рятувальником, який виносить дітей з будинку. Доносили інформацію від комунальних та екстрених служб, тероборони, Збройних Сил. Наші матеріали принципово відрізнялися широтою висвітлення і це можна побачити неозброєним оком.

«У НАС БУВ КОЛЕКТИВНИЙ ЗАРЯД»

— Департамент суспільних комунікацій мав і гуманітарну місію. Розкажіть про роботу на цьому фронті.

— Так, Департамент відповідальний ще й за напрямок розвитку громадянського суспільства. І всі, хто дотичний до нього, а це наше комунальне підприємство «Центр комунікацій» та працівники безпосередньо Департаменту, перепрофілювались і зайнялися волонтерською роботою. Від першого дня.

Силами працівників Департаменту суспільних комунікацій, працівників КНП «Центру комунікацій», ми взяли на себе відповідальність організаційного забезпечення роботи перевалочних пунктів міського гуманітарного штабу. Тобто ми організували волонтерів, які працювали з нашим Департаментом і Центром комунікації, активно підключились і органи самоорганізації населення. Так ми фактично налагодили гуманітарну роботу на правому березі Києва.

Тут діяли два перевалочних пункти міського гуманітарного штабу: в Оболонському та у Голосіївському районах. В Оболонському районі працювало до 200 людей. І вони при цьому розвантажили понад 160 фур, близько 70 залізничних вагонів, та розсортували своїми руками сотні тонн гуманітарної допомоги. Уявіть собі, все, що було «наскладоване насипом», все це потім вручну розвантажувалося і сортувалося. Окремо дитячі речі, медикаменти, харчування і так далі — ми це все складали на палети і відправляли по заявках міського гуманітарного штабу.

У Голосіївському районі в нас працювали 80 людей. І там вони розвантажили та опрацювали близько 60 фур «гуманітарки». За півтора місяці, абсолютно за покликом душі, безкоштовно волонтери зробили просто шалений обсяг роботи!

— Це для вас, як для менеджера, теж був новий досвід. З погляду логістики, управління. Що допомагало так чітко відпрацювати?

— Я був особисто там разом із нашими волонтерами і бачив, наскільки це важко. Серед волонтерів були люди абсолютно різні. Наприклад, звичайний робочий тягнув роклу з палетами разом із топ-менеджером іноземної компанії. Причому ніхто не знав, хто є хто. І це було абсолютно неважливо! Серед волонтерів були громадяни інших країн, які могли спокійно виїхати з міста і держави, але залишилися тут і щодня допомагали. Всі були єдині! І це був такий, знаєте, момент абсолютної чистоти. Момент взаємодії, взаємоповаги, взаємовиручки. І енергетика була там просто неймовірна!

Я там заряджався позитивом і вірою в майбутнє, у Перемогу. Хоча було стільки завдань, що випадало спати по чотири години на добу. Але мені цього вистачало. Через наш оцей колективний заряд, у мене було достатньо енергії, — більше навіть, ніж у мирний час, коли я спав по сім-вісім годин.

«АЛЬТЕРНАТИВИ КОМУНАЛЬНИМ МЕДІА НЕМАЄ»

— Якщо повернутись до медійної складової, який висновок за чотири місяці війни ви можете зробити?

— Сталося те, чого ми прагнули у мирний час, — ми стали реально основним мовникам громади. Я можу з впевненістю це сказати, тому що альтернативи у цей період нам просто не було і немає по сьогоднішній день.

Загалом у комунальних ЗМІ організували цикл матеріалів про: захисників, волонтерів, людей, які пережили окупацію, медиків та всіх, хто наближає нашу Перемогу. Ми запустили серію програмних циклів, які зосереджені на психологічній підтримці людей. Розповідаємо про життя українців, які тимчасово опинилися у різних країнах. Започаткували проєкт, направлений на боротьбу з фейками та російською пропагандою.

Якщо взяти наші три комунальні медіа: телеканал, радіо і «Вечірній Київ», вони всі були сфокусовані на ньюзрум, тобто на інформацію та новини.

А КНП «Центр комунікації» підготувало близько 500 інфографік для киян. Новини працівники «Центру комунікації» не давали, у них немає журналістів, проте у них є комунікатори, які створювали сервісну інформацію. Наприклад, інфографіки зі схемами укриттів, місцями роздачі гуманітарної допомоги чи інструкцією, як себе поводити у випадку небезпеки.

— Очевидно для вас, як для людини яка керує таким важливим Департаментом у мегаполісі, у серці країни, це був теж момент істини. Що ви зараз думаєте — як будуть розвиватись комунальні київські ЗМІ? Ви для них планку вище піднімаєте? Якісь нові завдання ставите?

— Вони дуже трансформувалися за останні кілька років. Тому на сьогоднішній момент можу сказати, що конвергенція (об’єднання технологій і вироблення спільного контенту — прим. авт.) між телеканалом і радіо де-факто відбулася. Думаю, ми закінчимо її й де-юре. Але це вже один організм. Абсолютно нерозривний і нероздільний.

Що стосується «Київінформу» — це підприємство нове, яке почало працювати з 1 січня. Тут у нас є більше куди рухатися, тому що воно тільки народилося. І у нас великі плани та надії на нього. Ми хочемо зробити ньюзрум і пресцентр на кшталт провідних інформагентств.

Для того, щоб виробляти аналітику, унікальний контент, щоб транслювати відео з пресконференцій. Хочемо стати центром проведення міських заходів, які потребують висвітлення. Це були плани на 2022-й, але на заваді стала війна. Нині фінансування йде тільки на захищені статті. Капітальних видатків у нас з об’єктивних причин цьогоріч немає. Тому ці плани довелося відкласти одразу на час після Перемоги!

«НАША ЦІЛЬ — ВТРИМАТИ ЛІДЕРСЬКІ ПОЗИЦІЇ»

— Відсутність капітальних видатків не може стати на заваді бажанню розвиватись, так?

— У нас немає мети стати лідером серед мовників громади. Ми вже де-факто сьогодні ними є. І ніхто з цим сперечатися не може. У нас в планах утримати ці позиції. Утримувати марку та реноме — достовірних і оперативних медіа, розвивати і удосконалювати той формат, який ми вже успішно відпрацювали.

Телеканал вже працює у HD-форматі, ми провели повний ребрендинг, зробили ставку на ньюзрум, на виготовлення власного контенту. І ми будемо продовжувати цю практику!

У нас одна з найсучасніших студій серед каналів нашої країни — з відео- стіною. У нас є вісім лайфових камер, тобто можемо робити включення з восьми точок міста одночасно. Ми і серверну підсилили, і нову систему WIZARD застосували, яка покращує обробку інформації під час прямого ефіру.

Що стосується радіо — то це перехід у talk-формат (розмовний жанр — прим. авт.) Під час війни ми вимушено це зробили, але ми до цього йшли кілька останніх років. Тому хочу підкреслити, що в критичний момент — ми були готові!

Що стосується нашого Центру комунікацій, ми продовжуємо розвивати основний наш проєкт — громадські хаби Vcentri HUB. Плануємо у кожному районі зробити такий хаб як ресурсно-методичний центр підтримки та розвитку інститутів громадянського суспільства.

На сьогоднішній день ми переформатували роботу центрів під запити війни, надаючи консультації внутрішньо переміщеним особам. Щоп’ятниці на базі Vcentri HUB вони можуть отримати вичерпну допомогу від наших партнерів — Департаменту соціальної політики, Київського міського центру гендерної рівності, запобігання та протидії насильству, Правобережного київського місцевого центру з надання безоплатної правової допомоги, Київського міського центру зайнятості та Київської міської організації Товариства Червоного Хреста України.

Тобто, людина, прийшовши у п’ятницю до нас у хаб, може отримати комплексну консультацію з усіх сфер її життєдіяльності. Ми продовжуємо цю практику. Не хотів анонсувати, але з вами поділюся — протягом місяця ми відкриємо ще один Vcentri HUB у Голосіївському районі.

 — На початку розмови, ви сказали, що всі медійники з комунальних ЗМІ та Департаменту суспільних комунікацій — стали солдатами інформаційного фронту. Нещодавно Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний, підсумовуючи перші місяці війни сказав, що «нам вже ніколи не буде соромно» за те, як ми прожили та діяли у ці гарячі дні. За роботу комунальних ЗМІ Києва не соромно, правда?

— Нам не тільки не соромно, але й реально відчуваємо гордість! Я давно хотів поділитися інформацією про те, як ми пережили перші три місяці війни. Сьогодні ми також розуміємо всю серйозність ситуації у нашій країні, але ми вже до неї морально здебільшого готові.

При тому, що в перші три місяці практично ніхто до цієї ситуації морально готовий не був. І цей період був дуже складним для абсолютної більшості громадян нашої країни.

Так само ці часи були складні і для нашої команди. І я ще раз хочу подякувати кожному члену нашого колективу за достойну позицію під час війни. Кожному, хто рвався на передову, хто пішки ходив на роботу, їхав у небезпечні місця, працював під час обстрілів і прильотів ворожих ракет, фільмував свої зруйновані будинки, разом із дітьми та домашніми улюбленцями жив на роботі, підтримував колег та допомагав, чим міг. Така самовідданість і взаємопідтримка найкраще демонструє, що означає бути Людиною і Професіоналом своєї справи!

Ольга СКОТНІКОВА, «Вечірній Київ»