Київський Хрещатик — не про хрещення: походження назви вулиці та початок історії

Вона так і підштовхує сплести її з хрещенням Русі та давньою історією. Насправді вулиця відносно молода, а у часи хрещення там був ліс та полювали звіра.

Головна вулиця Києва починає відлік своєї історії з 1797 року. Тоді там вперше провели контрактовий ярмарок, а вулиця… А вулиці не було — не було жодної будівлі! Хрещатик почали забудовувати в 19 столітті, і дарма фантазії розуму ведуть нас у сиву давнину.

НЕ ТОЙ ХРЕЩАТИК

Є у Вікіпедії стаття з таким описом: «Вулиця є однією з найдавніших вулиць Києва, мала назву Велика Хрещатицька, Хрещатик, Хрещатицька, оскільки, за переказами, саме цією вулицею кияни у 988 році йшли на хрещення»… Це опис Набережно-Хрещатицької вулиці.

Сучасну назву вулиця отримала в 1869 році. ЇЇ перейменували, щоб уникнути плутанини з новим Хрещатиком, який стрімко розвивався та став центром ділового життя.

Водночас старий Хрещатик повільно відбудовувався після пожежі 1811 року, мав переважно одноповерхову забудову та суцільні склади для розвантаження суден — така собі «промзона».

То ж очевидно, де хрестили Русь, і пов’язати це з вулицею яку виникла у 19 століття можна хіба що побічно.

«ДЕЯКІ ДОСЛІДНИКИ» ПРО НАЗВУ ХРЕЩАТИК

Відразу — однозначної відповіді нема і малоймовірно, що вона буде. Дослідники тримаються своєї лінії, яких є три, а опонентів називають політкоректно «деякими», які, мовляв, помиляються.

Український історик і мистецтвознавець, автор найкращого довоєнного путівника по Києву (1930) Федір Ернст так описує Хрещатик:

«Сучасна головна вулиця міста Києва являє собою долину між Старим містом та Печерським. Долина ця була перехрещена іншими долинами, або балками. Звідси назва: перехрещена, або Хрещата долина, Хрещатик. За давніх часів вона була покрита лісом, де кияни полювали та розвішували своє приладдя, щоб ловити звірів („перевісище“)».

Тож Федір Ернст за Хрещату долину — за рельєф. Прибічників у цього варіанту найбільше. Хрещатик є скороченням від Хрещатої долини.

Не голосною є версія про хрещення дітей великого київського князя Володимира в струмку, який протікав у Хрещатому яру.

Поодинокою, але вагомою є версія києвознавиці Лідії Пономаренко. Назва сучасного Хрещатика перетекла від назви місцевості. На думку Лідії Пономаренко там, де Хрещатицький потік впадав в Почайну і було хрещення Русі Володимиром Великим. Відтоді вся навколишня місцевість, включаючи Поштову площу і частину Михайлівської гори, стала відома як Хрещатицьке урочище.

До того ж, як стверджує краєзнавиця, на місці Поштової площі була Хрещатицька брама, до якої здавна торували шлях по землях нинішнього Хрещатику і назва перекинулася на дорогу.

Коло замкнулося — або стакан наполовину повний, або він наполовину пустий. Або, що перше, курка, чи яйце? Кожен може вибрати версію до вподоби й жити з нею в сумнівах

ХРЕЩАТИК ЗВ’ЯЗАВ МІСТО ВОЄДИНО

У Києві не рідкість — назва одна, а насправді й ради не даси, як от з Борщагівками, яких було аж п’ять. І Хрещатиків вже маємо два, що не край. Так було і з давнім Києвом, який складався з трьох окремих міст: Старого міста (Верхнього), Подолу (Нижнього) і Печерська.

Поселення були віддалені один від одного й з’єднувалися узвозами та шляхами. А десь поміж ними чекав свого часу Хрещатик…

«У кінці Печерського передмістя находиться вузька дорога (Хрещатицька), але її не можна оминути, тому що вона собою з’єднує всі три міста», — писав у своїх щоденниках лікар-мандрівник Йоган Лерхе.

Тож Хрещатик у 1770 році — дорога, яку не можна оминути.

А ось, що пише Федір Ернст (у цитаті назви вулиць зазначені станом на 1930 рік):

«Важливим чинником у розвитку Хрещатика було те, що сполучення Києва з Заходом ішло саме через Хрещатик та його продовження — Васильківський шлях (пізніше Велика Васильківська, нині Червоноармійська вулиця). На Басарабськім майдані були шляґбавми, де перевіряли пашпорти, тут же містилися заїзди тощо. Також особливу вагу мало центральне положення Хрещатика поміж Подолом, Печерським та Старим Києвом і не надто високе розташування».

Розбори Польщі, перенесення кордону від Києва на захід, перенесення Контрактового ярмарку з Дубна до Києва (1797 р.) сприяють розвиткові Києва. Починається поширення міста та забудування порожніх місць».

Тож основний чинник, який сприяв забудові Хрещатика — ліквідація Речі Посполитої. Кому зло, а кому й добро.

ПОЧАТОК ЗАБУДОВИ

На плані Києва 1790-х років у районі Хрещатика не зазначено жодного будинку й помічені вони лиш на дорозі до Лаври, які були будинками шинкарів, що жили з придорожнього промислу.

Перший контрактовий ярмарок все змінив. Торговий люд пригледів місце, як дуже потенційне.

«Тоді то (1797— 1803 рр.) і в районі Хрещатика починають одводити ділянки для заселення. Дістають їх, головне, київські магнати та урядовці» — пише Федір Ернст у своєму «провіднику».

Лише третина ділянок — найменших та найгірших дісталася «середньому класу» — міщанам та купцям.

Варто зазначити, що забудова Хрещатика йшла дуже поволі аж до 1837 року, коли затвердили новий план Києва. Разом з новим планом на розвиток Хрещатика впливає і будівництво фортеці на Печерську, мешканців якого виселили на інші місця.

У 1830-50-х роках на Хрещатику виникає низка ампірних будинків, незрідка з крамницями. Крамниці, контори тощо надають йому характеру торговельної вулиці. З поширенням міста, на Хрещатику будують нові будинки, головним чином триповерхові.

Наприкінці 1870-х років Хрещатик вже остаточно придбав значіння головної вулиці міста і, не вважаючи на опозицію мешканців Подолу, тут будують міську думу.

ЗЕМЛЯ, НА ЯКІЙ ПОСТАВ НОВИЙ ХРЕЩАТИК

Тепер сплетемо в купу давні топоніми на які й лягла вулиця для кращої образності.

Умовно Хрещатик можна поділити на частини за історичними місцями — Хрещатий яр, Перевісище, Євсейкова долина, Піски. Поокремо — Козине болото.

Хрещатий яр (долина) — історична місцевість простягалася уздовж сходів що сполучають Володимирський узвіз та Набережне шосе. У яру було джерело та струмок, який впадав у Почайну.

Перевісище — історична місцевість, яка простягалася вздовж теперішнього Хрещатика та по схилах його улоговин між сучасними Європейською площею та Майданом Незалежності. Назва — від перевісів, тобто тенетів, які ставили для полювання на дичину та птахів.

Євсейкова долина — охоплює ділянку між Володимирським узвозом та Майданом Незалежності. Згадується у записах 1523 року (як володіння Михайлівського монастиря), у записах 1646 й 1746 років. Назва походить від імені або прізвища власника цих земель Євсейка (Євсея).

Піски — долина, яка простягалася вздовж і обабіч сучасної вулиці Хрещатик між Майданом Незалежності та Бессарабкою. Згадується в документах 17–18 століть.

Козине болото — історична місцевість у центрі міста межі якої збігаються із сучасним Майданом Незалежності. Відоме з часів Київської Русі. Через Козине болото пролягав шлях від старого Києва на Печерськ. З півночі до нього підходили старокиївське укріплення з Лядською брамою. Саме тут увірвалися до Києва орди хана Батия.

Ось такий маленький Хрещатик, а скільки історичних місць увібрав.

Хрещатик — це одна з найкоротших (1.3 км) та найширших (75 м) вулиць Києва. Бере початок на Європейській площі та завершується Бессарабською площею. Поміж ними знаходиться головна площа країни — Майдан Незалежності.

«А КАК ТАМ ВАШ КРЕЩАТИК?» — ЗАПИТАВ СТАЛІН

1923 році Хрещатик перейменували на вулицю Воровського. Історичну назву вулиці було відновлено 1937 року. Не так поталанило площам — перейменування були нескінченними.

З вулицею Хрещатик, яку перейменували на Воровського, пов’язаний один казус. Про це розповідала згадувана Лідія Антонівна Пономаренко в одному з інтерв’ю газеті «Україна молода».

«Колись один із членів ЦК мені розповів, що на з’їзді в Москві, який відбувся після перейменування головної вулиці міста, Сталін запитав у секретаря ЦК Компартії України: «А как там ваш Крещатик?» — розповідала вона.

Того ж дня до Києва передали телеграму, а вже тут до кінця дня видали постанову, в якій повідомлялося, що вулиця Воровського «переноситься» на Кудрявську, а Хрещатик лишається Хрещатиком, як і раніше. Сталін так і не дізнався, що Хрещатик перейменовували, таблички на будинках поміняли за одну ніч.

Занепад, якого зазнавав Київ майже до кінця 18 століття, позначився на тому, що відомостей про нього та назви вулиць збереглося обмаль. На нечисленних планах 18 століття назв вулиць або зовсім не було, або називалися тільки головні.

На плані 1784 р. та у «Відомості» до нього головними вулицями Печерська були: Московська, Москотиньєва, Фрейцгольцова. З них зберегла свою назву і напрям на місцевості тільки Московська, інші зникли при забудові Києво-Печерської фортеці.

У Старому місті центральними вулицями були Васильківська, Львівська, Михайлівська, Навізна, Подільська, Софійська, Львівська.

На Подолі були Андріївська, Велика Хрещатицька (сучасна Набережно-Хрещатицька), Биківська (раніше Бидлогонна), Борисоглібська, Василівська, Введенська, Волоська, Грецька, Іорданська, Духівська, Єпіскопська, Кожум’яцька, Костянтинівська, Межигірська, Микільська, Петропавлівіська, Софійська, Спаська.

Після великої пожежі на Подолі у 1811 року цю частину міста було повністю переплановано. Старі назви були перенесені на нові вулиці. Биківська, Грецька, Василівська, Духівська, Іорданська, Єпіскопська зникли.

Першим детальним планом Києва початку XIX ст. варто вважати рукописний план архітектора Андрія Меленського.

На плані Хрещата долина ще не забудована, тільки на її початку з обох боків було по три невеликих садиби з дерев’яними будиночками та чітко позначені оборонні вали понад нею.

Володимир НЕЧАЙ, «Вечірній Київ»