У столиці знімають документальний фільм про життя Преподобного Паїсія Величковського

Народився Паїсій (в миру — Петро) Величковський 21 грудня 1722 року у Полтаві в родині настоятеля Успенського собору.

Преподобного Паїсія вважають прикладом істинно аскетичного життя. З його іменем пов’язують відродження чернецтва в Молдові, Румунії, Болгарії, Сербії.

Він мудро керував чернечим братством і зумів виховати цілу плеяду подвижників, гідних наступників своєї справи. Він збирав та переписував старовинні рукописи книг про мистецтво духовного життя.

Стараннями старця Паїсія були вперше перекладені на слов’янську мову «Добротолюбіє» та інші святоотецькі творіння.

Автором ідеї створення документального фільму став архієпископ Полтавський та Кременчуцький Православної церкви України Федір.

За його словами, створення фільму є віддача належної шани видатному земляку — визначному вчителю духовного життя, філософу-богослову, письменнику та перекладачу.

Стрічка одержала свою назву за назвою однієї із найбільш фундаментальних богословських праць ченця — «Добротолюбіє. Наближення до суті».

Над її створенням працює творча група Полтавського осередку Національної спілки кінематографістів України. Автори сценарію — Наталія Іванченко та Анатолій Мішин.

Нещодавно «Вечірній Київ» завітав до Видубицького монастиря, де проходив знімальний процес фільму про Паїсія Величковського. У перерві нам вдалося поспілкуватися з архієпископом Полтавським і Кременчуцьким ПЦУ Федором, щоб дізнатися більше про сам проєкт та унікальне значення постаті знаного богослова.

— Владико, розкажіть, будь ласка, як з’явилася ідея створити цей фільм?

— Преподобний Паїсій Величковський — знакова фігура для українського та світового православ’я. Суворе монастирське життя, любов до духовної освіти й літературна творчість зробили ім’я Паїсія відомим у православному світі.

Своєю діяльністю в монастирях України, Молдавії, Греції він відродив старецтво. Його учні заснували понад 100 монастирів, серед них Софроніївська, Глинська, Оптина пустині…

Його численні переклади духовних книг протягом тривалого часу були єдиними в аскетичній літературі. Попри те, що значну частину життя він прожив за кордоном, Паїсій ніколи не забував свого українського коріння, називаючи себе «Родимець полтавський».

Для нас є надзвичайно важливо популяризувати його та відродити його шанування серед українців. На мою думку, Паїсій незаслужено призабутий, хоча насправді він є та постать, що об’єднує народи та культури.

Декілька років тому, з наближенням ювілею Паїсія Величковського виникла ідея створити фільм присвячений його життєвому та духовному шляху. Ініціаторкою створення цього проєкту стала наша полтавка Наталія Іванченко, яка створила наш прекрасний творчий колектив.

— Преподобного Паїсія часто порівнюють з Григорієм Сковородою. Що на вашу думку, об’єднує ці знакові постаті?

— Вони разом вчилися у Києво-Могилянській Академії. Обидва народилися на Полтавщині: Сковорода походив з містечка Чорнухи під Лубнами, а Паїсій — з Полтави.

Видатний філософ фактично був проповідником християнства, його основних ідей та цінностей. Він працював з широким колом людей, об’єднуючи довкола себе як еліту, так і простих селян. Враховуючи його мудрі настанови, Григорія Сковороду часто називали Старцем.

Паїсій Величковський також був цим Мудрим старцем та наставником, об’єднуючи довкола себе ченців. Для них він був взірцем духовного наставника християнської досконалості.

Також цікавим фактом є те, що вони народилися та померли в один рік. Григорій був старший всього на 18 днів. Свій життєвий шлях вони закінчили також одного року — 1794-го, Сковорода на шість днів раніше.

— Владико, коли ви захопилися дослідженням постаті преподобного Паїсія Величковського та вивченням його богословських праць?

— Вперше про нього я почув коли приїхав до Полтави у 2006 році. Це була моя перша зустріч з цим видатним діячем. Спочатку я не придавав цьому особливого значення, але вже за декілька років почав для себе відкривати Паїсія, його фундаментальні духовні праці, які мали на мене глибинний вплив.

Зараз я вже маю декілька наукових статей про Паїсія, також у планах є завершення монографії про його життя та діяльність.

На мою думку, Паїсій є постаттю, що об’єднує світові культури. У роки навчання Києво-Могилянська Академія дала йому основу освіти, яка дозволила опанувати самостійно декілька іноземних мов.

Досконале вивчення давньогрецької мови дозволили йому створити довкола себе цілий «гурток» перекладачів.

Щоб охопити фундаментально його богословсько-перекладацьку спадщину, необхідно досконально знати декілька мов: церковнослов’янську, давньогрецьку, румунську, трошки новогрецьку мову.

Це свідчить не лише про неабиякий перекладацький дар Паїсія, але й про велич його постаті.

— Що відомо про ранні роки життя Петра Величковського?

— Паїсій залишив по собі автобіографію, де описав своє життя до 24 річного віку. На жаль, він не встиг повністю їх закінчити, бо почав це робити вже в останні роки життя.

За його спогадами з дитинства він був інтровертом та любив читати книжки. Його батько рано помер, коли Петро ще був зовсім малим, тож мати плекала надію, що він продовжить його духовний шлях.

Ірина Величковська довго не могла змиритися з тим, що син обрав чернецтво, особливо враховуючи, що інші діти померли у ранньому віці.

У 12 років він залишає рідний дім та їде на навчання до Києва, хоча мати ще довгий час намагалася вплинути на вибір сина.

За 5 років Паїсій залишив Києво-Могилянську Академію та почав відвідувати різні монастирі України в пошуках свого духовного наставника.

— Які місця у Києві пов’язані з іменем преподобного Паїсія Величковського?

 — Безумовно, це Києво-Могилянська академія та Братський монастир, де він навчався. Взагалі Поділ став для нього надзвичайно знаковим місцем: він жив неподалік церкви Миколи Доброго та часто відвідував майже усі навколишні храми.

Відомо, що у роки навчання він часто ходив пішки до Китаївської пустині, навіть мріяв залишитися там ченцем…

Після завершення навчання Паїсій деякий час був монахом Києво-Печерської Лаври. Тоді його духовним наставником стає тодішній настоятель Лаври архімандрит Тимофій (Щербацький)- майбутній митрополит Київський.

У Печерському монастирі Паїсій працював у майстерні гравюр, однак невдовзі зрозумів, що прагне тихого життя в невеликій, віддаленій від цивілізації обителі.

Тож, спочатку він вирушає до Молдови, а за деякий час на Афон, де став засновником монастиря…

Фактично вже після 1743 року Паїсій Величковський покинув Київ та Україну, він більше ніколи не повертався на рідну землю…

— Владико, у цьому проєкті Ви ще берете безпосередню участь у знімальному процесі у якості диктора. Як Ви почуваєте у цій трошки незвичній для себе ролі?

Спочатку я долучився до творчого процесу як консультант, однак згодом мені випала нагода стати повноцінним учасником.

Тож, фільм про Паїсія дав мені можливість реалізувати мою дитячу мрію та спробувати себе у якості кіноактора.

— Яким періодам життя Паїсія присвячена стрічка?

— У нашому фільмі ми хочемо показати усі етапи життя цього визначного богослова та ченця та його унікальне значення в історії нашої Європейської цивілізації.

Спочатку планували зробити 5 частин: Полтава, де він провів свої дитячі роки, період навчання у Києво-Могилянській Академії, подальше служіння у різних монастирях України.

Наступні частини мають охопити його зрілі роки: Афон, де він жив впродовж 17 років та останній Румунський період.

Зараз ми змушені працювати у дуже складних умовах, тому невідомо як наш проєкт складеться далі… Але ми щасливі, що вдалося приїхати до Києва та здійснити цю велику частину роботи над фільмом.

— Не можу не запитати, як вплинула війна на творчий процес? Яким чином плануєте продовжити роботу над стрічкою?

— Безумовно, нинішня ситуація в нашій країні внесла свої значні корективи у наш творчий процес. Однак, порадившись з командою, ми вирішили не переривати наш творчий процес, та за можливості завершити той відзнятий матеріал, який ми на сьогодні маємо або можемо зробити.

На щастя, наприкінці минулого року нам вдалося відвідати Афон та усі Монастирі, пов’язані з життям Паїсія. Там ми зняли необхідні епізоди. Також, нам вдалося відвідати бібліотеки, щоб побачити унікальні рукописи текстів з якими він працював.

Зараз ми фільмуємо епізоди, пов’язані з київським періодом життя Паїсія Величковського. Напередодні були у Києво-Печерській Лаврі, зокрема у Свято-Успенському соборі та Музеї книги та друкарства, де колись діяла Друкарня монастиря.

Зараз ми продовжуємо наш творчий процес у Видубицькому монастирі…

— Як пов’язана ця святиня з життєвим шляхом Паїсія Величковського?

— На жаль, жодні відомості про це не збереглися… Однак, це неймовірне місце з унікальною історією та атмосферою. На відміну від багатьох київських святинь, Михайлівський храм дійшов до нас з прадавніх часів майже у незмінному вигляді. Тому, ми можемо легко уявити як виглядало це місце два-три сторіччя тому та побачити майже все, як за часів самого Паїсія Величковського…

— Що залишилося з нереалізованого у проєкті?

— Нам поки не вдалося потрапити до Румунії, щоб відзняти останній період життя. Якщо цю нашу мрію вдасться втілити, то плануємо завершити та презентувати стрічку до кінця року.

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»