Якось родина по фото упізнала тіло без голови, а за кілька годин на це тіло вже претендувала інша сім’я, — судмедексперт з Київщини

Комунальний заклад Київської обласної ради «Київське обласне бюро судмедекспертизи», Боярське районне відділення — така повна назва установи, до якої останні два місяці звертаються сотні людей у пошуках зниклих рідних. Щоправда, між собою вони називають заклад простіше — морг.

Після звільнення Київщини від рашистів — з початку квітня — сюди звозили тіла вбитих та закатованих мешканців. Разом із криміналістами судмедексперти досліджують їх, проводять розтин та допомагають рідним упізнати своїх родичів…

Семен Ніколайчук працює судмедекспертом у морзі Боярки останні 18 років. В інтерв’ю «Вечірньому Києву» він розповів про страшні реалії роботи моргів під час війни, труднощі з упізнанням та епізоди, які врізалися у пам’ять.

«СЕРЕДНІЙ ВІК ЗАГИБЛИХ — 40 РОКІВ»

— Пане Семене, ви увесь час просили передзвонити вам трохи пізніше, хоч на годиннику за 20:00. Багато роботи?

— Обсяг роботи дуже великий. Чесно кажучи, такого ніколи не було. І характер роботи — він змінився. Це якщо дуже коротко. Раніше експертизу робили тим, хто помер від хвороби, чи рідкі випадки убивств. А вже два місяці сама природа смертності змінилась — тепер це масові втрати через бойові травми. Багато людей молодого віку.

— Який середній вік загиблих?

— Здебільшого це молоді люди, працездатні. Орієнтовно по 40 років. Але, щонайгірше, є підлітки, є зовсім малеча…

— А травми які?

— Вибухові травми, осколкові, кульові, вогнепальні рани. Є й розірвані тіла… Але є і ті, хто помер так званою природною смертю. Наприклад, з психоневрологічного диспансеру з Бородянки поступали. Або люди, які померли в лікарні. Але таких тіл меншість.

— Звідки більшість загиблих людей? Боярка ж не була окупована…

— У Боярці один вибух був, і як результат — один труп… А от за день-два після деокупації області до нас почали масово привозити десятки тіл… Макарівський район. Бучанський. Ближні села, а їх близько 40: Мотижин, Березівка, Андріївка, Дмитрівка. А скільки людей загинуло на трасі! Ці тіла до нас почали доставляти одразу після «зачистки доріг».

— На Боярський морг припало одразу багато роботи?

— Так. Дуже. Але й у морг обласної лікарні Київщини чимало тіл привезли. А коли в Ірпені вікна засклили та лад навели, то вже і їхній приєднався.

«БАГАТО ТІЛ БЕЗ ОБЛИЧ»

— Як відбувається судова медична експертиза? Який алгоритм?

— Слідчо-оперативні групи працюють на місті — тобто там, де знаходять тіла. Вони виписують постанову про проведення експертизи й везуть до судмедекспертів. Це наша «ділянка» роботи. З нами тут також експерти-криміналісти з поліції працюють.

— Скажіть, будь ласка, а все документується?

— Абсолютно все. І тут теж непросто. Деякі тіла важко упізнати. Обгорілих чимало. Без облич. Як упізнати тіла без голови? Був випадок, коли родичі сказали, що це тіло чоловіка з їхньої сім’ї, фото принесли. А на це тіло вже інша родина претендує… Тепер треба ДНК робити.

— Семене, а, на сьогодні, ДНК-експертиза — найточніша?

— Так, але зважте, що деякі тіла лежали у землі з початку березня або й з кінця лютого. Всі вони в різному стані. А ДНК — це ж білок, який теж псується… Люди ж хочуть поховати своїх близьких. Тому намагаються бодай щось знайоме впізнати. Вже й по одягу орієнтувались. Якось жінка упізнала тіло без голови по одягу, який купувала чоловікові… Страшні речі відбуваються.

— Багато неупізнаних?

— Кожне шосте тіло, вважайте… Десь 50 всього невідомих. Думаю, що деякі залишаться неупізнаними. Всього нам у Боярку привезли 255 тіл. Це станом на сьогодні. Одну літню жінку, тіло якої було розірвано навпіл, рідні упізнали за іграшкою. У бідолашної в кишені лежав яскравий гумовий маленький динозаврик…

Допомагають особливі прикмети. У когось післяопераційні рубці або прикраси: хрестики, персні. Але найкраще зберігаються татуювання. Я вже й собі подумав: а чи не зробити якесь татуювання? Раптом що…

«ВИ НАВІТЬ НЕ УЯВЛЯЄТЕ, ЩО НАМ ДОВОДИЛОСЯ ДІСТАВАТИ З ПАКЕТІВ»

— У вас «холодна» професія, не кожен з таким справився б. Але все ж: що для вас найважче за період цієї війни?

- Коли привозять людей зі зв’язаними руками за спиною та пострілами у потилицю… До всього, їх ще після розстрілів закопували десь у лісі чи лісосмузі, або в полі. У такі моменти думаєш: якби окупанти дійшли до нас, таке ж саме могло б бути з кожним з нас. І зі мною, зокрема.

— А які спогади для вас найгостріші?

— Мабуть, це упізнання. Це дуже складно для родичів, а оскільки ми при цьому присутні, то переживаємо усе разом з ними.

Найбільше болю, коли люди шукають загиблого родича і врешті знаходять. З одного боку — це полегшення, бо вони поховають рідну їм людину. З іншого — надії на те, що той чи та чудом вижили — вже нема.

Люди обривали мені особистий телефон — аж поки не створили телеграм-канал для родичів загиблих. Всі приносили фото, показували, розпитували: чи не бачив я такого чи таку? Ви навіть не уявляєте, що нам доводиться діставати з пакетів і бачити… Отак приходиш вранці, робиш розтини, а десь об 11 годині приходять рідні, починають дзвонити. Й по дві-три години з людьми треба розмовляти. Хоч у мої службові обов’язки це і не входить. Але ж як тут бути? Всі у страшному стресі.

«СУДМЕДЕКСПЕРТИЗА — ЦЕ НЕ КОНВЕЄР»

— Ви думали коли-небудь про те, чому за такий відносно короткий час — один місяць окупації — такі страшні жертви й катування? Звідки така жорстокість до мирних людей?

— Так, думав. До нас не інтелігенцію відправляли… Це примітивні жорстокі люди, які отримали наказ вбивати всіх. Вони його й виконували. А ще — їхні злочини можна було сховати за масою. Вони один одного потенціювали, підігрівали це звірство.

— У вас та колег важка робота і морально і фізично. Ви живі люди. Як ви справляєтеся?

— Ніхто не був готовий до такої кількості вбитих. Є алгоритм при масовій смертності. Наприклад — впав літак… Але ж це поодинокий випадок.

Нашу ситуацію не порівняєш ні з чим. Волонтери допомагали багато, але теж була спочатку плутанина. Уявіть машину з чорними пакетами, повну тіл. І не одну таку машину.

Волонтери якось списки повезли в один район, а тіла з прізвищами з тих списків в інший, заплутались. Можна їх звинувачувати? Звісно, ні.

На всі процедури потрібен час. Але, якщо така ситуація, як у Маріуполі, то в мене тільки одне на думці: де взяти стільки судмедекспертів?

Судова медична експертиза — це дуже точна історія. І ми з колегами можемо десятки тіл пропрацювати, як експерти. Але сотні — ні. Тут не може працювати умовно «метод конвеєра».

— Які проблеми маєте у роботі станом на зараз?

— Потрібне краще технічне оснащення. Потрібні нові комп’ютери, щоб ми могли одразу формувати базу. Наступна проблема — самі приміщення непристосовані для таких випадків. Я розумію, що на час війни ніхто не готовий на 100%. Але технічно треба бути більш готовим. Треба розробити точний алгоритм дій і щодо маркування тіл також. Є сучасні методи у світі й ці технології конче потрібні сьогодні нам. Бо кожна людина, яка прийшла у цей світ, має бути гідно похована.

***

Раніше керівник ритуальної служби з Бучі Сергій Капличний, в інтерв’ю «Вечірньому Києву» повідомив, що йому знадобиться час, аби оговтатись після пережитого і побаченого.

Ольга СКОТНІКОВА, «Вечірній Київ»