Пекельна пустеля на Печерську: перша техногенна катастрофа у Києві

Дим від здетонованих снарядів на Звіринці зафіксували пілоти німецького аероплана
Дим від здетонованих снарядів на Звіринці зафіксували пілоти німецького аероплана

За свідченнями краєзнавців, вибухи були найстрашнішими за історію Києва та тривали близько семи годин.

6 червня 1918 року пролунали кілька потужних вибухів на Звіринці. Причиною жахливої трагедії стали детонація 2 мільйонів боєприпасів військових складів Звіринецького форту, який розташовувався у районі Національного Ботанічного саду імені Миколи Гришка.

Того дня о 10:00 густий чорний дим охопив майже всю центральну частину міста, а дощ зі шрапнелі та уламків снарядів накрили весь Печерськ, прилеглі вулиці, знищивши близько 900 будинків.

Унаслідок вибухів загинули 200 людей. Фото: Emil.architect

Були повністю зруйноване військове містечко, приватна одноповерхова забудова, кладовище, пошкоджені будівлі монастирів.

За офіційними даними, під руїнами загинуло близько 200 киян, ще понад 1000 людей одержали поранення різного ступеня тяжкості. Хоча, вважається, що кількість могла бути значно більшою.

З перших вибухів місцеві мешканці не одразу зрозуміли причину катастрофи, ховаючись у підвалах та льохах будинків. Не всі усвідомлювали, що головне джерело небезпеки — артилерійські склади з потужним арсеналом боєприпасів, які розташовувалися поруч.

Світлина для лейпцизької газети, зроблена за 7 верст від епіцентру вибухів

Люди спочатку сприйняли канонаду за наступ більшовиків, яким на початку лютого того ж року вдалося тимчасово захопити Київ.

Газета «Киевская мысль» так описувала ті страшні події:

«Люди, які всіяли Печерські пагорби, падають від струсу на землю, над головами, розсікаючи повітря, пролітають дрібні снаряди, які падають тут таки на складах, і рвуться, зариваючись у землю…».

Забудова Звіринця була зруйнована майже вщент. Очевидці стверджували, що гігантське попелище було схоже на пустелю.

Однією з небагатьох споруд, яка дивом уціліла є недобудована церква Миколи Чудотворця 1917 року (сакральна пам’ятка спотворена перебудовою у радянський час, служить вже багато років лабораторією Інституту проблем міцності).

Детонація була настільки потужна, що вибуховою хвилею вибило шибки у будинках на Хрещатику та на Інститутській, а у Київському університеті, за 12 кілометрів від епіцентру розривів, зірвало з петель зачинені парадні двері. На Дніпрі через вибухові хвилі перекинулися човни…

За спогадами ідеолога українського націоналізму Дмитра Донцова, який тоді був директором Українського телеграфного агентства, усього було 15 сильних детонацій:

«Скло в бюро з вікон, які виходили на Хрещатик, все вилетіло. Мене й секретарів ледь не збило з ніг, коли ми, підбігши до вікон, визирнули на вулицю, засіяну товченим склом».

Забудова району перетворилася на руїни. Фото: Emil.architect

Киянин Володимир Михальнюк знає про цю трагедію зі слів матері, яка працювала у крамниці на вулиці Антоновича. За її розповідями, від вибухів зривало навіть листя з дерев:

«Власники крамниці забрали цінні речі та побігли до вокзалу. Була велика метушня…Вже по обіді їздили поліціянти заспокоювали містян, щоб поверталися по домівках. Мама перечекала цю ситуацію у сквері навпроти університету».

Очевидицею катастрофи стала також онука драматурга Михайла Старицького, Вероніка Черняхівська. У своєму щоденнику за 6 червня 1918 року вона зафіксувала:

«…Сьогодні знов прийшлось пережити жахливі хвилини — вибух порохового складу… Нещасний Звіринець — скільки жертв, скільки горя!…Яке дивне життя: от в цю саме хвилину умирають люди на Звіринці, а ми будемо обідати, а десь в Америці яка-небудь мільярдерка їде на бал. І так все. Кулемети, рушниці, арешти, голодування — це все не так страшно, як вибухи. Не так боїшся за життя, як цього грохоту. Звикнуть до нього я не можу. Тепер кожен маленький стук примушує здригатись. Тільки до Бога, до доброго Бога можна звернутись в такі хвилини…».

Жахливі багатогодинні вибухи спричинили неабияку паніку серед місцевого населення. Багато киян намагалися залишити місто, виїжджаючи до передмість: Боярка, Святошин, Пуща Водиця або в інші безпечні місця.

За свідченнями очевидців, впродовж 7-8 червня потяги, що відходили з перонів вокзалу були переповнені. Аналогічна ситуація відбувалася з трамваями, що курсували до київського передмістя.

У Видубицькому монастирі облаштували притулок для постраждалих. Фото з відкритих джерел

На місце трагедії вирушили медики та рятувальники. За спогадами киян, їм довелося не лише надавати допомогу постраждалим, але й боротися з мародерами. Лише за першу добу після вибуху правоохоронці затримали за мародерство 11 осіб, ще одного злочинця застрелили під час невдалої спроби втечі.

«Виявляється, що і тут, у цьому царстві жаху, знайшлися негідники, які до того втратили всяке людське обличчя, що у них вистачило духу ритися в зруйнованих квартирах і розкиданих під парканами вузлах», — констатували журналісти газети «Киевская мысль».

Після перших повідомлень про вибух влада скерувала в бік Звіринця пожежні частини, санітарні бригади, співробітників державної охорони, військових і цивільних керівників різних рівнів.

На місце трагедії особисто прибув навіть сам гетьман Скоропадський, якого супроводжував прем’єр-міністр Федір Лизогуб. Гетьман розпорядився, щоб уряд виділив 500 тис. карбованців для надання першої допомоги постраждалим.

Міська влада облаштувала для потерпілих пункти безоплатного харчування. Вони розміщувалися у Києво-Печерській лаврі, Видубицькому монастирі, громадській їдальні в Контрактовому будинку на Подолі, на печерському базарі та в інших місцях.

Того ж дня під патронатом Скоропадського створили комітет для збору коштів на користь жертв вибухів. До нього ввійшли представники більшості громадських організацій Києва.

Потерпілі у черзі за їжею. Фото з відкритих джерел

Розслідуванням злочину займалися одразу чотири установи: німецьке командування, українська військова влада, прокуратура та міліція. Але справжніх винуватців трагедії так і не знайшли.

За офіційною версією, причиною вибухів стала недбалість. У ході Першої світової війни на Звіринці без особливих заходів обережності військові зберігали величезні партії боєприпасів, що здетонували за ланцюговим принципом через самозаймання.

Однак багато тогочасних киян були переконані, що до вибухів причетні більшовики для подальшої дестабілізації ситуації в Києві.

«Мабуть, не випадковий вибух. Проти німців? Більшовики? Так чи інакше, це лягає на цю нову владу», — написав того вечора Володимир Вернадський, вчений, засновник Української академії наук.

Микола Ковалевський, міністр продовольства УНР, згадував, що вибухи згодом записували на свій рахунок як київські більшовики, так і якась секретна польська військова організація, що діяла за дорученням європейських противників Німеччини в Першій світовій — об’єднання Антанта.

«На німців вибух справив глибоке враження — це був перший сигнал недалекої бурі», — резюмував Ковалевський.

Вибухи ускладнили ситуацію для Гетьманату. В листопаді німці стали виводити війська з України, а Павло Скоропадський, втративши їхню підтримку, в грудні 1918 року відмовився від посади та емігрував до Німеччини.

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»